হিতোপদেশ 17
Ліпший черствий кусок зо споко́єм, ніж дім, повний у́чти м'ясної зо сваркою.
2 ২ একজন বুদ্ধিমান দাস ছেলের ওপর কর্তৃত্ব করবে যে লজ্জাজনক কাজ করে এবং ভাইদের মধ্যে সে অধিকারের অংশী হয়।
Раб розумний панує над сином безпутнім, і серед братів він поділить спа́док.
Для срі́бла — топи́льна посу́дина, а го́рно — для золота, Господь же серця випробо́вує.
Лиходій слухається уст безбожних, слухає неправдомо́в язика лиході́йного.
Хто сміється з убогого, той ображає свого Творця, хто радіє з нещастя, — не буде такий без вини.
Корона для ста́рших — ону́ки, а пишно́та дітей — їхні батьки́.
Не присто́йна безумному мова поважна, а тим більше шляхе́тному — мова брехли́ва.
Хабар в о́чах його власника́ — самоцві́т: до всьо́го, до чого пове́рнеться, буде щасти́ти йому́.
9 ৯ যে অপরাধ উপেক্ষা করে, সে প্রেমের খোঁজ করে, কিন্তু যে এক বিষয় বার বার বলে, সে ঘনিষ্ট বন্ধুর মধ্যে বিভেদ সৃষ্টি করে।
Хто шукає любови — провину ховає, хто ж про неї повто́рює, розго́нює дру́зів.
На розумного більше впливає одне остере́ження, як на глупака́ сто ударів.
Злий шукає лише неслухня́ности, та вісник жорстокий на нього пошлеться.
Ліпше спітка́ти обезді́тнену ведмедицю, що кидається на люди́ну, аніж нерозумного в глупо́ті його.
Хто відплачує злом за добро, — не відступить лихе з його дому.
14 ১৪ বিবাদের শুরু হল এমন যে কেউ প্রত্যেক জায়গায় জল ছাড়ে; অতএব ভেঙে যাবার আগে বিতর্ক থেকে সরে যাও।
Почин сварки — то про́рив води, тому перед ви́бухом сварки покинь ти її!
15 ১৫ যে দুষ্টকে নির্দোষ বলে প্রমাণ করে ও যে ধার্ম্মিককে দোষী করে, তারা উভয়েই সদাপ্রভুর ঘৃণার পাত্র।
Хто оправдує несправедливого, і хто засуджує праведного, — оби́два вони Господе́ві оги́дні.
На́що ті гроші в руці нерозумного, щоб мудрість купити, як мо́зку нема?
Правдивий друг любить за всякого ча́су, в недолі ж він робиться братом.
18 ১৮ একজন লোক যার কোনো জ্ঞান নেই সে প্রতিশ্রুতির বন্ধন তৈরী করে এবং তার প্রতিবেশীর ঋণের জন্য দায়ী হয়।
Люди́на, позба́влена розуму, ру́читься, — пору́ку дає за друга свого.
Хто сварку кохає, той любить гріх; хто ж підвищує уста свої, той шукає нещастя.
Люди́на лукавого серця не зна́йде добра, хто ж лука́вить своїм язико́м, упаде в зло.
Хто родить безумного, родить на смуток собі, і не поті́шиться батько безглуздого.
Серце радісне добре лікує, а пригно́блений дух сушить ко́сті.
Безбожний таємно бере хабара́, щоб зігнути путі правосу́ддя.
З обличчям розумного — мудрість, а очі глупця́ — аж на кінці землі.
Нерозумний син — смуток для батька, для своєї ж родительки — гі́ркість.
26 ২৬ এছাড়াও, যে সঠিক কাজ করে তার কখনো শাস্তি দেওয়া উচিত নয়; মহান মানুষ যার সততা আছে তাকে প্রহার করা এটা ভালো নয়।
Не добре карати справедливого, бити шляхе́тних за щирість!
Хто слова́ свої стримує, той знає пізна́ння, і холоднокро́вний — розумна люди́на.
28 ২৮ এমনকি নির্বোধও নীরব থাকলে জ্ঞানবান বলে বিবেচিত হয়; যখন সে মুখ বন্ধ রাখে সে বুদ্ধিমান বলে বিবেচিত হয়।
І глупа́к, як мовчить, уважається мудрим, а як у́ста свої закриває — розумним.
