Əyyub 29

1 Əyyub yenə misal çəkərək dedi:

І Йов далі вів мову свою та й сказав:

2 «Kaş ki ötən aylar geri dönəydi – Allahın məni qoruduğu,

„О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,

3 Çırağının başım üstə işıq saçdığı, Nuru ilə qaranlıqda gəzdiyim günlər.

коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,

4 Kaş ki həyatımın çiçəkli günləri geri dönəydi – Mənə yar olan Allahın çadırımı qoruduğu,

як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,

5 Külli-İxtiyarın hər vaxt mənimlə olduğu, Övladlarımın ətrafımda dolandığı,

коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,

6 Yollarımın südlə yuyulduğu, Yanımdakı qayadan zeytun yağı axdığı günlər.

коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!

7 Şəhər darvazasına gedərkən, Kürsümü meydanın başına qoyarkən

Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,

8 Gənclər məni görüb gizlənərdi, Yaşlılar ayağa qalxıb hörmət göstərərdi.

як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,

9 Başçılar söhbətini dayandırardı, Əlləri ilə ağızlarını tutardı.

зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —

10 Əsilzadələrin səsi çıxmazdı, Dilləri damaqlarına yapışardı.

ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,

11 Qulaq məni eşidəndə alqışlayardı, Göz məni görəndə tərifləyərdi.

Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —

12 Çünki imdad diləyən fəqiri, Köməksiz yetimi qurtarardım.

бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.

13 Son anlarını yaşayanlar mənə xeyir-dua verərdi, Dul qadının qəlbinə şən nəğmələr verərdim.

Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!

14 Libas kimi salehliyi geyinmişdim, Sanki ədalətim mənə cübbə və tac idi.

Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.

15 Korlara göz idim, Topallara ayaq idim,

Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.

16 Yoxsulların atası idim, Qəriblərin müşküllərinin qayğısına qalırdım,

Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.

17 Haqsızın çənəsini qırırdım, Ovunu dişlərindən qoparırdım.

Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.

18 Düşünürdüm: “Son nəfəsimi yuvamdaca verəcəyəm, Ömrümün günlərini qum qədər çoxaldacağam.

І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:

19 Köküm sulara tərəf rişələnəcək, Budaqlarıma şeh düşəcək.

для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.

20 Qazandığım şərəf təzələnəcək, Əlimə yeni ox-kaman gələcək”.

Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.

21 İnsanlar ehtiramla məni dinlərdi, Səssizcə məsləhətimi gözlərdi.

Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.

22 Heç kim sözümün üstündən söz deməzdi, Sözlərim üzərlərinə tökülərdi.

По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.

23 Məni yağış kimi gözləyirdilər, Yaz yağışı tək sözlərimi içirdilər,

І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.

24 Üzlərinə gülümsəyəndə gözlərinə inanmazdılar, Gülər üzümdən ruhlanardılar.

Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.

25 Onlara yol göstərərdim, başçı kimi əyləşərdim, Əsgərlərin arasında padşah kimi ömür sürərdim, Yaslılara təsəlli verənə bənzəyərdim.

Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!