Псалми 39

1 Для дириґента хору. Єдуту́на. Псалом Давидів. Я сказав: „Пильнувати я буду доро́ги свої, щоб своїм язико́м не грішити, накладу я вузде́чку на уста свої, поки передо мною безбожний.

Al Vencedor, a Jedutún: Salmo de David. Yo dije: Miraré por mis caminos, para no pecar con mi lengua; guardaré mi boca con freno, entre tanto que el impío fuere contra mí.

2 Занімів я в мовча́нні, замовк про добро, а мій біль був подра́жнений.

Enmudecí en silencio, me callé aun de lo bueno; y se alborotó mi dolor.

3 Розпалилося серце моє у моє́му нутрі, палає огонь від мого розду́мування. Я став говорити своїм язико́м:

Se enardeció mi corazón dentro de mí; en mi meditación se encendió fuego; y hablé con mi lengua:

4 „Повідоми́ мене, Господи, про кінець мій та про днів моїх міру, яка то вона, — нехай знаю, коли я помру́!“

Hazme saber, SEÑOR, mi fin, y cuánta sea la medida de mis días; sepa yo cuánto tengo de ser del mundo.

5 Ось відмі́ряв долонею Ти мої дні, а мій вік — як ніщо́ проти Тебе, і тільки марно́та сама — кожна люди́на жива! (Се́ла)

He aquí como a palmos diste a mis días, y mi edad es como nada delante de ti; ciertamente es completa vanidad todo hombre que vive. (Selah)

6 У темно́ті лиш ходить люди́на, клопо́четься тільки про ма́рне: грома́дить вона, — та не знає, хто зво́зити буде оте!

Ciertamente en tinieblas anda el hombre; ciertamente en vano se inquieta; allega, y no sabe quién lo cogerá.

7 А тепер на що́ маю наді́ятись, Господи? Надія моя — на Тебе вона!

Y ahora, Señor, ¿qué esperaré? Mi esperanza en ti está.

8 Від усіх моїх про́гріхів ви́зволи мене, не чини мене по́сміхом для нерозумного!

Líbrame de todas mis rebeliones; no me pongas por escarnio del loco.

9 Занімі́в я та уст своїх не відкриваю, бо Ти те вчинив, —

Enmudecí, no abrí mi boca; porque tú lo hiciste.

10 забери Ти від мене Свій до́торк, від порази Твоєї руки я кінчаюсь.

Quita de sobre mí tu plaga; de la guerra de tu mano soy consumido.

11 Ти караєш люди́ну докорами за беззако́ння, Ти знищив, як міль, прива́бність її, — кожна люди́на — направду марно́та! (Се́ла)

Con castigos sobre el pecado corriges al hombre, y haces consumirse como de polilla su grandeza; ciertamente vanidad es todo hombre. (Selah)

12 Вислухай, Господи, молитву мою, і почуй блага́ння моє, не будь мовчазни́й до моєї сльози́, бо прихо́дько я в Тебе, мандрівни́к, як батьки́ мої всі!

Oye mi oración, oh SEÑOR, y escucha mi clamor; no calles ante mis lágrimas; porque peregrino soy contigo, y advenedizo, como todos mis padres.

13 Відверни гнів від мене — і я підкріплю́ся, перше ніж відійду́, — і не буде мене!

Déjame estar delante de ti, y tomaré fuerzas, antes que vaya y perezca.