Псалми 39

1 Для дириґента хору. Єдуту́на. Псалом Давидів. Я сказав: „Пильнувати я буду доро́ги свої, щоб своїм язико́м не грішити, накладу я вузде́чку на уста свої, поки передо мною безбожний.

Načelniku godbe Jedutunov, psalm Davidov. Rekel sem: Pazil bodem na pota svoja, da ne grešim z jezikom svojim; uzdo bodem imel okrog svojih ust, dokler bode krivični pred menoj.

2 Занімів я в мовча́нні, замовк про добро, а мій біль був подра́жнений.

Umolknil sem bil molčeč, tih sem bil tudi dobremu; ali hujšala se je bolečina moja.

3 Розпалилося серце моє у моє́му нутрі, палає огонь від мого розду́мування. Я став говорити своїм язико́м:

Ko pa se je vnemalo srce moje v meni, ko je v premišljevanji mojem užigal se ogenj, govoril sem z jezikom svojim:

4 „Повідоми́ мене, Господи, про кінець мій та про днів моїх міру, яка то вона, — нехай знаю, коли я помру́!“

Daj, da zvem, Gospod, konec svoj, kaj je mera mojih dní, zvem, kako sem trpežen.

5 Ось відмі́ряв долонею Ти мої дні, а мій вік — як ніщо́ проти Тебе, і тільки марно́та сама — кожна люди́на жива! (Се́ла)

Glej, po dlan dolge si naredil dnî moje, in čas moj je kakor nič pred teboj, zares, prava ničevost je vsak človek, še tako trden.

6 У темно́ті лиш ходить люди́на, клопо́четься тільки про ма́рне: грома́дить вона, — та не знає, хто зво́зити буде оте!

Zarés, kakor senca mine človek, zares, zastonj tako ropotajo; zbira vsak, a ne vé, kdo bode to prejel.

7 А тепер на що́ маю наді́ятись, Господи? Надія моя — на Тебе вона!

A kaj še čakam, Gospod? up moj je v tebi.

8 Від усіх моїх про́гріхів ви́зволи мене, не чини мене по́сміхом для нерозумного!

Vseh pregreh mojih reši me, nespametnim na sramoto ne izpostavi me.

9 Занімі́в я та уст своїх не відкриваю, бо Ти те вчинив, —

Umolknem, ne zinem, ker ti si storil.

10 забери Ти від мене Свій до́торк, від порази Твоєї руки я кінчаюсь.

Odvrni od mene udarec svoj, od udarca roke tvoje jaz omahujem.

11 Ти караєш люди́ну докорами за беззако́ння, Ти знищив, як міль, прива́бність її, — кожна люди́на — направду марно́та! (Се́ла)

Ako bi s kaznimi po krivičnosti pokoril vsakega, uničil bi kakor mola, kar je vrednega v njem: zares, ničevost je vsak človek.

12 Вислухай, Господи, молитву мою, і почуй блага́ння моє, не будь мовчазни́й до моєї сльози́, бо прихо́дько я в Тебе, мандрівни́к, як батьки́ мої всі!

Čuj molitev mojo, Gospod, in vpitje moje; uho nagni solzam mojim, ne delaj se gluhega; ker tujec sem pred teboj, naselnik kakor vsi očetje moji.

13 Відверни гнів від мене — і я підкріплю́ся, перше ніж відійду́, — і не буде мене!

Odstopi od mene, da se okrepčam: ko še ne odhajam, da me ne bode več.