Псалми 38
1 Псалом Давидів. На па́м'ятку. Господи, не карай мене в гніві Своїм, і не завдава́й мені кари в Своїм пересе́рді,
Dāvida dziesma, par piemiņu. Kungs, nesodi mani Savā dusmībā, un nepārmāci mani Savā bardzībā.
2 бо проши́ли мене Твої стріли, і рука Твоя тяжко спусти́лась на мене,
Jo Tavas bultas man ir iespiedušās, un Tava roka pār mani nolaidusies.
3 Від гніву Твого нема ці́лого місця на тілі моїм, немає споко́ю в костя́х моїх через мій гріх,
Nekādas veselības nav pie manas miesas caur Tavu dusmību, nekāda miera nav manos kaulos caur maniem grēkiem.
4 бо провини мої переросли́ мою го́лову, як великий тяга́р, вони тяжчі над сили мої,
Jo mani noziegumi iet pāri pār manu galvu, kā grūta nasta tie man palikuši par daudz grūti.
5 смердять та гниють мої рани з глупо́ти моєї.
Manas vātis smird un tek manas ģeķības dēļ.
6 Ско́рчений я, і над міру похи́лений, цілий день я тиняюсь сумни́й,
Es eju salīcis un ļoti nospiests, cauru dienu es eju noskumis.
7 бо нутро́ моє повне запа́лення, і в тілі моїм нема ці́лого місця.
Jo manas iekšas ir moku pilnas, nekādas veselības nav pie manas miesas.
8 Обезси́лений я й перемучений тяжко, рида́ю від сто́гону серця свого.
Es esmu pavisam sastindzis un sasists, es kaucu savas sirds vaimanās.
9 Господи, всі бажа́ння мої — перед Тобою, зідха́ння ж моє не сховалось від Тебе.
Kungs, Tavā priekšā ir visa mana kārošana, un mana nopūšanās Tev nav apslēpta.
10 Сильно тріпо́четься серце моє, опустила мене моя сила, навіть ясність оче́й моїх — і вона не зо мною.
Mana sirds trīc, mans spēks mani atstājis, arī pat manu acu gaismiņas man vairs nav.
11 Дру́зі мої й мої при́ятелі поставали здаля́ від моєї біди, а ближні мої поставали опо́даль.
Mani mīļie un mani draugi stāv tālu nost no manas mocības, un mani tuvākie stāv no tālienes.
12 Тене́та розставили ті, хто чатує на душу мою, а ті, хто бажає нещастя мені, говорять прокля́ття, і ввесь день вимишляють зрадли́ве!
Un kas manu dvēseli meklē, liek man valgus, un kas manu nelaimi meklē, runā postu un izdomā viltību cauru dienu.
13 А я, мов глухий, вже не чую, і мов той німий, який уст своїх не відкриває.
Bet es esmu kā kurls, kas nedzird, un kā mēms, kas neatver savu muti.
14 I я став, мов люди́на, що нічо́го не чує і в у́стах своїх оправда́ння не має,
Un es esmu kā vīrs, kas nedzird, un kam mutē vārdu pretim nav.
15 бо на Тебе наді́юся я, Господи, Ти відповіси́, Господи, Боже мій!
Jo es gaidu, Kungs, uz Tevi, Tu paklausīsi, Kungs, mans Dievs.
16 Бо сказав я: „Нехай не поті́шаться з мене, нехай не несуться вони понад мене, коли послизне́ться нога моя!“
Jo es sacīju: lai tie par mani nepriecājās; kad mana kāja šaubās, tad tie lai nelielās pret mani.
17 Бо я до упадку готовий, і передо мною постійно недуга моя,
Jo es esmu pie pašas krišanas un manas sāpes ir vienmēr manā priekšā.
18 бо провину свою визнаю́, журюся гріхом своїм я!
Jo savu noziegumu es izsūdzu, un man ir bail manu grēku dēļ.
19 А мої вороги проживають, міцні́ють, і без причини помно́жилися мої не́други.
Bet mani ienaidnieki dzīvo un ir vareni, un kas mani par nepatiesu ienīst, tie vairojās.
20 Ті ж, хто відплачує злом за добро, обчо́рнюють мене, бо женусь за добром.
Un kas ļaunu par labu maksā, tie stāv man pretim, tāpēc ka es uz labu dzenos.
21 Не покинь мене, Господи, Боже мій, не віддаляйся від мене,
Neatstājies no manis, Kungs, mans Dievs! neesi tālu no manis nost,
22 поспіши мені на допомогу, Господи, — Ти спасі́ння моє!
Steidzies man palīgā, Kungs, mana pestīšana!
