Псалми 137

1 Над рі́чками Вавило́нськими, — там ми сиділи та й плакали, коли зга́дували про Сіо́на!

Junto a los ríos de Babilonia, allí nos sentábamos, y aun llorábamos, acordándonos de Sion.

2 На ве́рбах у ньому повісили ми свої а́рфи,

Sobre los sauces que están en medio de ella colgamos nuestras arpas;

3 спі́ву бо пісні від нас там жада́ли були́ понево́лювачі наші, а весе́лощів — наші мучи́телі: „Заспівайте но нам із Сіонських пісе́нь!“

cuando nos pedían allí, los que nos cautivaron, las palabras de la canción, (colgadas nuestras arpas de alegría) diciendo: Cantadnos de las canciones de Sion.

4 Як же зможемо ми заспівати Господнюю пісню в землі чужинця́?

¿Cómo cantaremos canción del SEÑOR en tierra de extraños?

5 Якщо́ я забу́ду за тебе, о Єрусалиме, — хай забуде за мене прави́ця моя!

Si me olvidare de ti, oh Jerusalén, mi diestra sea olvidada.

6 Нехай мій язик до мого піднебі́ння прили́пне, якщо́ я не бу́ду тебе пам'ята́ти, якщо́ не поставлю я Єрусалима над радість найвищу свою́!.

Mi lengua se pegue a mi paladar, si de ti no me acordare; si no ensalzare a Jerusalén como preferente asunto de mi alegría.

7 Пам'ятай же, о Господи, едо́мським синам про день Єрусалиму, як кричали вони: „Руйнуйте, руйнуйте аж до підва́лин його́!“

Acuérdate, oh SEÑOR, de los hijos de Edom en el día de Jerusalén; quienes decían: Arrasadla, arrasadla hasta los cimientos.

8 Вавилонськая до́чко, що маєш і ти ограбо́вана бути, — блажен, хто заплатить тобі за твій чин, що ти нам заподі́яла!

Hija de Babilonia destruida, dichoso el que te diere tu pago, que nos pagaste a nosotros.

9 Блажен, хто ухо́пить та порозбиває об скелю і твої немовля́та!

Dichoso el que tomará y estrellará tus niños a las piedras.