Йов 6

1 А Йов відповів та й сказав:

Y respondió Job y dijo:

2 „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,

¡Oh, si pesasen al justo mi queja y mi tormento, y se alzasen igualmente en balanza!

3 то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!

Porque mi tormento pesaría más que la arena del mar; y por tanto mis palabras son cortadas.

4 Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...

Porque las saetas del Todopoderoso están en mí, cuyo veneno bebe mi espíritu; y terrores de Dios me combaten.

5 Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?

¿Acaso gime el asno montés junto a la hierba? ¿Muge el buey junto a su pasto?

6 Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?

¿Por ventura se comerá lo desabrido sin sal? ¿O habrá gusto en la clara del huevo?

7 Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.

Las cosas que mi alma no quería tocar antes, ahora por los dolores son mi comida.

8 О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!

¡Quién me diese que viniese mi petición, y que Dios me diese lo que espero;

9 О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —

y que quisiera Dios quebrantarme; y que soltase su mano, y me despedazase!

10 то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!

Y en esto crecería aún consolación, si me asase con dolor sin haber misericordia; no que haya contradicho las palabras santas.

11 Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?

¿Cuál es mi fortaleza para esperar aún? ¿Y cuál mi fin para dilatar mi vida?

12 Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?

¿Es mi fortaleza la de las piedras? O mi carne, ¿es de acero?

13 Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?

¿No me ayudo cuanto puedo, y con todo eso el poder me falta del todo?

14 Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.

El atribulado es consolado de su compañero; pero se ha abandonado el temor del Omnipotente.

15 Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,

Mis hermanos me han mentido como arroyo; se pasaron como las riberas impetuosas,

16 темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.

que están escondidas por la helada, y encubiertas con nieve.

17 Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.

Que al tiempo del calor son deshechas, y en calentándose, desaparecen de su lugar;

18 Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.

apártanse de las sendas de su camino, suben en vano y se pierden.

19 Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.

Las miraron los caminantes de Temán, los caminantes de Saba esperaron en ellas;

20 І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.

pero fueron avergonzados por su esperanza; porque vinieron hasta ellas, y se hallaron confusos.

21 Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!

Ahora ciertamente vosotros sois como ellas; que habéis visto el tormento, y teméis.

22 Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,

¿Os he dicho yo: Traedme, y pagad por mí de vuestra hacienda;

23 і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“

y libradme de la mano del angustiador, y redimidme del poder de los violentos?

24 Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.

Enseñadme, y yo callaré; y hacedme entender en qué he errado.

25 Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?

¡Cuán fuertes son las palabras de rectitud! Mas ¿qué reprende el argumento de vosotros?

26 Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,

¿No estáis pensando las palabras para reprender, y echáis al viento palabras perdidas?

27 і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!

También os arrojáis sobre el huérfano, y hacéis hoyo delante de vuestro amigo.

28 Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.

Ahora pues, si queréis, mirad en mí, y ved si mentiré delante de vosotros.

29 Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!

Tornad ahora, y no haya iniquidad; volved aún a mirar por mi justicia en esto.

30 Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?

Si hay iniquidad en mi lengua; o si mi paladar no discierne los tormentos.