Йов 30

1 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.

Mas ahora los más mozos de días que yo, se ríen de mí; cuyos padres yo desdeñara ponerlos con los perros de mi ganado.

2 Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!

Porque ¿para qué yo habría menester la fuerza de sus manos, en los cuales pereció el tiempo?

3 Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

Por causa de la pobreza y del hambre andaban solos; huían a la soledad, al lugar tenebroso, asolado y desierto.

4 рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.

Que cogían malvas entre los arbustos, y raíces de enebro para calentarse.

5 Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,

Eran echados de entre los hombres, y todos les daban gritos como al ladrón.

6 так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,

Habitaban en las barrancas de los arroyos, en las cavernas de la tierra, y en las piedras.

7 ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —

Bramaban entre las matas, y se congregaban debajo de las espinas.

8 сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!

Hijos de viles, y hombres sin nombre, más bajos que la misma tierra.

9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.

Y ahora yo soy su canción, y soy hecho a ellos refrán.

10 Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,

Me abominan, se alejan de mí, y aun de mi rostro no detuvieron su saliva.

11 бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.

Porque Dios desató mi cuerda, y me afligió, por eso se desenfrenaron delante de mi rostro.

12 По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.

A la mano derecha se levantaron los jóvenes; empujaron mis pies, y pisaron sobre mí las sendas de su contrición.

13 Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —

Mi senda derribaron, se aprovecharon de mi quebrantamiento, contra los cuales no hubo ayudador.

14 немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.

Vinieron como por portillo ancho, se revolvieron por mi calamidad.

15 Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.

Se han revuelto turbaciones sobre mí; combatieron como viento mi voluntad, y mi salud como nube que pasa.

16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!

Y ahora mi alma está derramada en mí; días de aflicción se apoderan de mí.

17 Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.

De noche taladra sobre mí mis huesos, y mis pulsos no reposan.

18 З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.

Con la grandeza de la fuerza del dolor mi vestidura es mudada; me ciñe como el cuello de mi ropa.

19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.

Me derribó en el lodo, y soy semejante al polvo, y a la ceniza.

20 Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.

Clamo a ti, y no me oyes; me presento, y no me atiendes.

21 Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.

Te has vuelto cruel para mí; con la fortaleza de tu mano me eres adversario.

22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!

Me levantaste, y me hiciste cabalgar sobre el viento, y derretiste en mí el ser.

23 Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.

Porque yo conozco que me conduces a la muerte; y a la casa determinada a todo viviente.

24 Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?

Mas él no extenderá la mano contra el sepulcro; ¿clamarán por ventura los sepultados cuando él los quebrantare?

25 Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?

¿Por ventura no lloré yo al afligido? Y mi alma ¿no se entristeció sobre el menesteroso?

26 Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.

Cuando esperaba el bien, entonces me vino el mal; y cuando esperaba la luz, vino la oscuridad.

27 Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,

Mis entrañas hierven, y no reposan; días de aflicción me han sobrecogido.

28 ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.

Denegrido anduve, y no por el sol; me he levantado en la congregación, y clamé.

29 Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,

He venido a ser hermano de los dragones, y compañero de los búhos.

30 моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.

Mi piel está denegrida sobre mí, y mis huesos se secaron con ardentía.

31 І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.

Y se ha tornado mi arpa en luto, y mi órgano en voz de lamentadores.