Йов 3

1 По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.

Después de esto abrió Job su boca, y maldijo su día.

2 І Йов заговорив та й сказав:

Y exclamó Job, y dijo:

3 „Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“

Perezca el día en que yo fui nacido, y la noche que dijo: Varón es concebido.

4 Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.

Aquel día fuera tinieblas, y Dios no curara de él desde arriba, ni claridad resplandeciera sobre él.

5 Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!

Aféenlo tinieblas y sombra de muerte; reposara sobre él nublado, que lo hiciera horrible como día caluroso.

6 Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!

Aquella noche ocupara oscuridad, ni fuera contada entre los días del año, ni viniera en el número de los meses.

7 Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!

¡Oh, si fuere aquella noche solitaria, que no viniera en ella canción!

8 Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!

Maldijéranla los que maldicen al día, los que se aparejan para levantar su llanto.

9 Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —

Las estrellas de su alba fueran oscurecidas; esperaran la luz, y no viniera, ni viera los párpados de la mañana;

10 бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!

por cuanto no cerró las puertas del vientre donde yo estaba, ni escondió de mis ojos la miseria.

11 Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?

¿Por qué no morí yo desde la matriz, o fui traspasado saliendo del vientre?

12 Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?

¿Por qué me previnieron las rodillas? ¿Y para qué los senos que mamase?

13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок

Pues que ahora yaciera yo, y reposara; durmiera, y entonces tuviera reposo,

14 з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,

con los reyes y con los consejeros de la tierra, que edifican para sí los desiertos;

15 або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!

o con los príncipes que poseen el oro, que llenan sus casas de plata.

16 Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?

O ¿ por qué no fui escondido como abortivo, como los pequeñitos que nunca vieron luz?

17 Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,

Allí los impíos dejaron el miedo, y allí descansaron los de cansadas fuerzas.

18 разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!

Allí también reposaron los cautivos; no oyeron la voz del exactor.

19 Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...

Allí está el chico y el grande; allí es el siervo libre de su señor.

20 І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,

¿Por qué dio luz al trabajado, y vida a los amargos de ánimo?

21 що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,

Que esperan la muerte, y no la hay; y la buscan más que tesoros.

22 тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,

Que se alegran sobremanera, y se gozan cuando hallan el sepulcro.

23 мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?

Al hombre que no sabe por donde vaya, y que Dios lo encerró.

24 Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,

Porque antes que mi pan, viene mi suspiro; y mis gemidos corren como aguas.

25 бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.

Porque el temor que me espantaba me ha venido, y me ha acontecido lo que temía.

26 Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“

Nunca tuve paz, nunca me aseguré, ni nunca me reposé; y me vino turbación.