Екклезіяст 3

1 Для всього свій час, і година своя́ кожній справі під небом:

Katram darbam ir nolikts laiks un katram nodomam apakš debess ir savs brīdis.

2 час роди́тись і час помирати, час садити і час виривати поса́джене,

Savs laiks piedzimt, savs laiks mirt, savs laiks dēstīt un savs laiks dēstīto ravēt.

3 час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати,

Savs laiks nokaut un savs laiks dziedināt, savs laiks nolauzt un savs laiks uzcelt.

4 час плакати й час регота́ти, час ридати і час танцювати,

Savs laiks raudāt un savs laiks smieties, savs laiks vaidēt un savs laiks diet.

5 час розкида́ти каміння і час каміння грома́дити, час обіймати і час ухилятись обі́ймів,

Savs laiks akmeņus mest un savs laiks akmeņus kraut, savs laiks apkampt un savs laiks šķirties.

6 час шукати і час розгубити, час збирати і час розкида́ти,

Savs laiks meklēt un savs laiks zaudēt, savs laiks glabāt un savs laiks nomest.

7 час дерти і час зашивати, час мовчати і час говорити,

Savs laiks saplēst un savs laiks sašūt, savs laiks klusu ciest un savs laiks runāt.

8 час кохати і час ненави́діти, час війні і час миру!

Savs laiks mīlēt un savs laiks nīdēt, savs laiks karam un savs laiks mieram.

9 Яка ко́ристь трудя́щому в тім, над чим тру́диться він?

Kāds labums strādniekam no sava pūliņa?

10 Я бачив роботу, що Бог був дав лю́дським синам, щоб труди́лись над нею,

Es esmu redzējis grūtumu, ko Dievs cilvēku bērniem uzlicis, ar to mocīties.

11 — усе Він прега́рним зробив свого ча́су, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє люди́на тих діл, що Бог учинив, від поча́тку та аж до кінця́.

Viņš visu jauki ir darījis savā laikā; pat mūžību viņš licis viņu sirdīs; tik cilvēks nevar izprast Dieva darbu, ne viņa iesākumu, ne galu.

12 Я знаю, немає нічо́го в них кращого, як тільки радіти й робити добро́ у своєму житті.

Es samanīju, ka priekš viņiem nekas nav labāks, nekā priecāties un labu darīt savā laikā,

13 I отож, як котри́й чоловік їсть та п'є і в усім своїм тру́ді радіє добром, — це дар Божий!

Un ka ikkatrs cilvēks ēd un dzer un ko laba bauda pie visa sava pūliņa: tā ir Dieva dāvana.

14 Я знаю, що все, що Бог робить, воно зостається навіки, — до того не можна нічого додати, — і з того не можна нічого відня́ти, і Бог так зробив, щоб боялись Його!

Es zinu, ka viss, ko Dievs dara, tas paliek mūžīgi, tam neko nevar pielikt nedz no tā ko atraut, un Dievs to dara, lai Viņu bīstas.

15 Що є, то було́ вже воно, і що статися має — було вже, бо минуле відно́влює Бог!

Kas jau bijis, tas tagad ir, un kas vēl būs, tas jau bijis; un Dievs atjauno to, kas bija pagājis.

16 І я бачив під сонцем іще: місце су́ду, — а в нім беззако́ння, і місце правди, — у ньому ж неправда.

Un es vēl pasaulē esmu redzējis tiesas vietu, - tur bija bezdievība, un taisnības vietu, - tur bija bezdievība.

17 Я сказав був у серці своє́му: Судитиме Бог справедливого й несправедливого, бо для кожної справи є час, і на всяке там ді́ло.

Es sacīju savā sirdi: Dievs tiesās taisno un bezdievīgo; jo katram nodomam ir tur savs laiks, un visi darbi (taps tiesāti).

18 Я сказав був у серці своє́му: Це для лю́дських синів, щоб Бог випробо́вував їх, і щоб бачити їм, що вони як ті зві́рі,

Es sacīju savā sirdī: tas ir cilvēku bērnu dēļ, Dievs tos grib pārbaudīt un tiem rādīt, ka tie paši par sevi ir kā lopi.

19 бо доля для лю́дських синів і доля звіри́ни — однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один по́дих, і нема над твариною ви́щости людям, — марно́та бо все!

Jo kāds cilvēku bērnu liktenis, tāds lopu liktenis; tiem ir viens liktenis: kā viens mirst, tā otrs mirst, - tiem visiem ir viena dvaša, un cilvēks nav pārāks pār lopiem; jo viss ir niecība.

20 Все до місця одно́го йде: все постало із по́роху, і ве́рнеться все знов до пороху.

Visi noiet vienā vietā, visi ir no pīšļiem un visi griežas atpakaļ pīšļos.

21 Хто те знає, чи дух лю́дських синів підійма́ється вго́ру, і чи спуска́ється вділ до землі дух скотини?

Kas pārmana cilvēku bērnu dvašu, vai tā augšup iet, un lopu dvašu, vai tā lejup nokāpj?

22 І я бачив, — нема чоловікові кращого, як діла́ми своїми радіти, бо це доля його́! Бо хто поведе́ його гля́нути, що́ буде по ньому?

Tādēļ es redzēju, ka nekas nav labāks, nekā ka cilvēks priecājās pie sava darba; jo tā ir viņa daļa. Jo kas viņu vedīs tai vietā, kur tas varētu redzēt, kas pēc viņa notiks?