2 до коринтян 1

1 Павел апостол Ісуса Христа, волею Божою, та Тимотей брат, церквам Божим у Коринтї з усїма сьвятими у всій Ахаї:

Paul, an apostle of Christ Jesus through the will of God, and Timothy our brother, unto the church of God which is at Corinth, with all the saints which are in the whole of Achaia:

2 Благодать вам і впокій од Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа.

Grace to you and peace from God our Father and the Lord Jesus Christ.

3 Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя і Бог всякої утіхи,

Blessed [be] the God and Father of our Lord Jesus Christ, the Father of mercies and God of all comfort;

4 що втішає нас у всякому горю нашому, щоб змогли ми утішати тих, що у всякому горю, утїшеннєм, яким утішаємось самі від Бога.

who comforteth us in all our affliction, that we may be able to comfort them that are in any affliction, through the comfort wherewith we ourselves are comforted of God.

5 Бо яко ж намножують ся страдання Христові в нас, так Христом намножуєть ся і утїшеннє наше.

For as the sufferings of Christ abound unto us, even so our comfort also aboundeth through Christ.

6 Чи то ж ми скорбимо, то для вашого втїшення і спасення, котре звершуєть ся терпіннєм тих мук, що й ми терпимо; чи то ми втішаємось, то для вашого утїшення і спасення.

But whether we be afflicted, it is for your comfort and salvation; or whether we be comforted, it is for your comfort, which worketh in the patient enduring of the same sufferings which we also suffer:

7 І впованнє наше тверде про вас, знаючи, що як спільники ви страдання нашого, так і утїшення.

and our hope for you is stedfast; knowing that, as ye are partakers of the sufferings, so also are ye of the comfort.

8 Бо не хочемо, браттє, щоб ви не відали про горе наше, що було нам в Азиї, що над міру і над силу тяжко було нам, так що не мали вже надії й жити.

For we would not have you ignorant, brethren, concerning our affliction which befell [us] in Asia, that we were weighed down exceedingly, beyond our power, insomuch that we despaired even of life:

9 Та сами в собі присуд смерти мали, щоб не надїяти ся нам на себе, а на Бога, що підіймає мертвих,

yea, we ourselves have had the answer of death within ourselves, that we should not trust in ourselves, but in God which raiseth the dead:

10 котрий з такої смерти збавив нас і збавляє, і на котрого вповаємо, що й ще збавляти ме,

who delivered us out of so great a death, and will deliver: on whom we have set our hope that he will also still deliver us;

11 за підмогою і вашої за нас молитви, щоб за те, що нам даровано стараннєм многих, многі за нас і дякували.

ye also helping together on our behalf by your supplication; that, for the gift bestowed upon us by means of many, thanks may be given by many persons on our behalf.

12 Се бо хвала наша, сьвідченнє совісти нашої, що ми в простоті і чистотї Божій, не в мудрости тілесній, а в благодати Божій жили на сьвітї, більше ж у вас.

For our glorying is this, the testimony of our conscience, that in holiness and sincerity of God, not in fleshly wisdom but in the grace of God, we behaved ourselves in the world, and more abundantly to you-ward.

13 Не инше бо пишеш вам, як або що читаєте, або розумієте; маю ж надїю, що й до кінця зрозумієте,

For we write none other things unto you, than what ye read or even acknowledge, and I hope ye will acknowledge unto the end:

14 як і зрозуміли нас від части, що ми хвала вам; яко ж і ви нам у день Господа нашого Ісуса Христа.

as also ye did acknowledge us in part, that we are your glorying, even as ye also are ours, in the day of our Lord Jesus.

15 І в сій певнотї хотїв був я прийти до вас перше, щоб і другу благодать мали,

And in this confidence I was minded to come before unto you, that ye might have a second benefit;

16 а через вас пройти в Македонию, і знов з Македониі прийти до вас, а ви щоб провели мене в Юдею.

and by you to pass into Macedonia, and again from Macedonia to come unto you, and of you to be set forward on my journey unto Judaea.

17 Сього бажаючи, хиба я легким розумом що робив? або що задумую, чи по тілу задумую, щоб було в мене то так - так, то, ні - нї.

When I therefore was thus minded, did I shew fickleness? or the things that I purpose, do I purpose according to the flesh, that with me there should be the yea yea and the nay nay?

18 Вірен же Бог, що слово наше до вас не було "так" і "нї".

But as God is faithful, our word toward you is not yea and nay.

19 Бо Син Божий Ісус Христос, вам вами проповідуваний, мною та Сильваном, та Тимотеем, не був "так" і "нї", а було у Йому "так".

For the Son of God, Jesus Christ, who was preached among you by us, [even] by me and Silvanus and Timothy, was not yea and nay, but in him is yea.

20 Бо, скільки обітниць Божих, то (все) в Йому "так" і в Йому "амінь", на славу Божу через нас.

For how many soever be the promises of God, in him is the yea: wherefore also through him is the Amen, unto the glory of God through us.

21 Той же, що утверджує нас із вами у Христа й намастив нас - Бог,

Now he that stablisheth us with you in Christ, and anointed us, is God;

22 Він і запечатав нас, і дав задаток Духа в серцях наших.

who also sealed us, and gave [us] the earnest of the Spirit in our hearts.

23 Я ж сьвідком Бога призиваю на свою душу, що, щадивши вас, ще не прийшов в Коринт.

But I call God for a witness upon my soul, that to spare you I forbare to come unto Corinth.

24 Не тому, що ми пануємо над вірою вашою; нї, ми помічники вашої радости, бо ви стоїте вірою.

Not that we have lordship over your faith, but are helpers of your joy: for by faith ye stand.