2 до коринтян 2

1 Розсудив же я сам із собою се, щоб знов у смутку до вас не прийти.

But I determined this for myself, that I would not come again to you with sorrow.

2 Бо коли я завдаю смутку вам, то хто мене розвеселить, як не той, хто засмучений через мене.

For if I make you sorry, who then is he that maketh me glad, but he that is made sorry by me?

3 І написав вам се, щоб, прийшовши не мав смутку від тих, котрими годилось би менї веселитись, певен будучи про всїх вас, що моя радість для всіх вас.

And I wrote this very thing, lest, when I came, I should have sorrow from them of whom I ought to rejoice; having confidence in you all, that my joy is [the joy] of you all.

4 Бо з великого горя, і туги серця написав я вам з многими сьлїзми, не щоб ви смуткували, а щоб пізнали любов, котрої в мене пребагато до вас.

For out of much affliction and anguish of heart I wrote unto you with many tears; not that ye should be made sorry, but that ye might know the love which I have more abundantly unto you.

5 Коли ж хто засмутив, не мене засмутив, а від части (щоб не отягчив я) і всіх вас.

But if any hath caused sorrow, he hath caused sorrow, not to me, but in part (that I press not too heavily) to you all.

6 Доволї такому сієї кари від многих.

Sufficient to such a one is this punishment which was [inflicted] by the many;

7 Так що напротив лучче простїть і утіште, щоб надто великий сум не дожер такого.

so that contrariwise ye should rather forgive him and comfort him, lest by any means such a one should be swallowed up with his overmuch sorrow.

8 Тим же благаю вас, обявіть любов до него.

Wherefore I beseech you to confirm [your] love toward him.

9 На те бо й писав я, щоб мати доказ од вас, чи у всьому ви слухняні.

For to this end also did I write, that I might know the proof of you, whether ye are obedient in all things.

10 Кому ж ви прощаєте, тому й я; бо й я, коли що кому простив, то ради вас перед лицем Христа,

But to whom ye forgive anything, I [forgive] also: for what I also have forgiven, if I have forgiven anything, for your sakes [have I forgiven it] in the person of Christ;

11 щоб не подужав нас сатана; бо нам відомі задуми його.

that no advantage may be gained over us by Satan: for we are not ignorant of his devices.

12 Прийшовши ж у Трояду на благовісте Христове, як відчинено менї двері в Господі,

Now when I came to Troas for the gospel of Christ, and when a door was opened unto me in the Lord,

13 не мав я впокою в дусї моїм, не знайшовши Тита, брата мого; а, попрощавшись із ними, вийшов у Македонию.

I had no relief for my spirit, because I found not Titus my brother: but taking my leave of them, I went forth into Macedonia.

14 Богу ж дяка, що завсїгди дає нам побіду в Христї, і пахощі знання свого обявляє через нас у всякому місцї.

But thanks be unto God, which always leadeth us in triumph in Christ, and maketh manifest through us the savour of his knowledge in every place.

15 Бо ми пахощі Христові Богу в і тих, що спасають ся, і в тих, що погибають:

For we are a sweet savour of Christ unto God, in them that are being saved, and in them that are perishing;

16 одним ми пахощі смерти на смерть, а другим пахощі життя на акитте; та кого на се вистачить?

to the one a savour from death unto death; to the other a savour from life unto life. And who is sufficient for these things?

17 Не такі бо ми, як многі, що крамують словом Божим, а щиро, як од Бога, перед Богом, у Христї глаголемо.

For we are not as the many, corrupting the word of God: but as of sincerity, but as of God, in the sight of God, speak we in Christ.