Giobbe 7

1 Non ha l'uomo un termine della sua milizia in su la terra? E [non sono] i suoi giorni simili a quelli di un mercenario?

Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!

2 Come il servo aspira all'ombra, E il mercenario aspetta il premio della sua opera;

Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,

3 Così mi sono stati dati per eredità de' mesi molesti; E mi sono state assegnate per parte mia notti penose.

так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.

4 Se mi son posto a giacere, dico: Quando mi leverò? Quando sarà passata la notte? E mi stanco di dimenarmi fino all'alba.

Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.

5 La mia carne è rivestita di vermini, e di gromma di terra; La mia pelle si schianta, e si disfa.

Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.

6 I miei giorni son passati via più leggermente che la spola del tessitore, E son venuti meno senza speranza.

А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.

7 Ricordati che la mia vita [è] un vento, [Che] l'occhio mio non tornerà [più] a vedere il bene.

Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.

8 L'occhio di chi mi vede non mi riguarderà [più]; [Se tu rivolgi] gli occhi verso me, io non [sarò] più.

Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.

9 [Come] la nuvola si dilegua, e se ne va via; Così chi scende nel sepolcro non [ne] salirà [più fuori]. (Sheol h7585)

Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить, (Sheol h7585)

10 Egli non ritornerà più a casa sua, E il luogo suo non lo riconoscerà più.

не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.

11 Io altresì non ratterrò la mia bocca; Io parlerò nell'angoscia del mio spirito, Io mi lamenterò nell'amaritudine dell'anima mia.

Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:

12 [Sono] io un mare, o una balena, Che tu mi ponga guardia attorno?

Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?

13 Quando io dico: La mia lettiera mi darà alleggiamento, Il mio letto solleverà [parte] del mio lamento;

Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,

14 Allora tu mi sgomenti con sogni, E mi spaventi con visioni.

то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене

15 Talchè io nell'animo sceglierei innanzi di essere strangolato, E [innanzi vorrei] la morte che le mie ossa.

І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.

16 Io son tutto strutto; io non viverò in perpetuo; Cessati da me; conciossiachè i miei giorni [non sieno altro che] vanità.

Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!

17 Che cosa [è] l'uomo, che tu ne faccia sì grande stima, Che tu ponga mente ad esso?

Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?

18 E che tu lo visiti ogni mattina, E ad ogni momento l'esamini?

Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.

19 Fino a quando non ti rivolgerai indietro da me, [E] non mi darai alcuna posa, Tanto che io possa inghiottir la mia saliva?

Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?

20 Io ho peccato; che opererò inverso te, o Guardiano degli uomini? Perchè mi hai posto per tuo bersaglio, E [perchè] sono io grave a me stesso?

Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?

21 E perchè non perdoni il mio misfatto, E non rimuovi la mia iniquità? Conciossiachè di presente giacerò nella polvere; E, se [poi] tu mi ricerchi, io non sarò [più].

І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.