Giobbe 6

1 E GIOBBE rispose e disse:

А Йов відповів та й сказав:

2 Fosse pur lo sdegno mio ben pesato, E fosse parimente la mia calamità levata in una bilancia!

„Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,

3 Perciocchè ora sarebbe [trovata] più pesante che la rena del mare; E però le mie parole vanno all'estremo.

то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!

4 Perchè le saette dell'Onnipotente [sono] dentro di me, E lo spirito mio ne beve il veleno; Gli spaventi di Dio sono ordinati in battaglia contro a me.

Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...

5 L'asino salvatico raglia egli presso all'erba? Il bue mugghia egli presso alla sua pastura?

Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?

6 Una cosa insipida si mangia ella senza sale? Evvi sapore nella chiara ch'è intorno al torlo dell'uovo?

Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?

7 [Le cose che] l'anima mia avrebbe ricusate pur di toccare Sono ora i miei dolorosi cibi.

Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.

8 Oh! venisse pur quel ch'io chieggio, E concedesse[mi] Iddio quel ch'io aspetto!

О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!

9 E piacesse a Dio di tritarmi, Di sciorre la sua mano, e di disfarmi!

О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —

10 [Questa] sarebbe pure ancora la mia consolazione, Benchè io arda di dolore, [e] ch'egli non mi risparmi, Che io non ho nascoste le parole del Santo.

то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!

11 Quale [è] la mia forza, per isperare? E quale [è] il termine che mi [è] posto, per prolungar [l'aspettazione del]l'anima mia?

Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?

12 La mia forza [è] ella [come] la forza delle pietre? La mia carne [è] ella di rame?

Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?

13 Non [è egli così] che io non ho più alcun ristoro in me? E che ogni modo di sussistere è cacciato lontan da me?

Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?

14 Benignità [dovrebbe essere usata] dall'amico inverso colui ch'è tutto strutto; Ma esso ha abbandonato il timor dell'Onnipotente,

Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.

15 I miei fratelli [mi] hanno fallito, a guisa di un ruscello, Come rapidi torrenti [che] trapassano via;

Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,

16 I quali sono scuri per lo ghiaccio; [E] sopra cui la neve si ammonzicchia;

темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.

17 [Ma poi], al tempo che corrono, vengono meno, Quando sentono il caldo, spariscono dal luogo loro.

Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.

18 I sentieri del corso loro si contorcono, Essi si riducono a nulla, e si perdono.

Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.

19 Le schiere de' viandanti di Tema [li] riguardavano, Le carovane di Seba ne aveano presa speranza;

Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.

20 [Ma] si vergognano di esservisi fidati; Essendo giunti fin là, sono confusi.

І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.

21 Perciocchè ora voi siete venuti a niente; Avete veduta la ruina, ed avete avuta paura.

Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!

22 [Vi] ho io detto: Datemi, E fate presenti delle vostre facoltà per me?

Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,

23 E liberatemi di man del nemico, E riscuotetemi di man de' violenti?

і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“

24 Insegnatemi, ed io mi tacerò; E ammaestratemi, se pure ho errato in qualche cosa.

Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.

25 Quanto son potenti le parole di dirittura! E che potrà in esse riprendere alcun di voi?

Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?

26 Stimate voi [che] parlare [sia] convincere? E [che] i ragionamenti di un uomo che ha perduta ogni speranza [non sieno altro che] vento?

Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,

27 E pure ancora voi vi gittate addosso all'orfano, E cercate di far traboccare il vostro amico.

і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!

28 Ora dunque piacciavi riguardare a me, E se io mento in vostra presenza.

Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.

29 Deh! ravvedetevi; che non siavi iniquità; Da capo, [il dico], ravvedetevi, io son giusto in questo [affare].

Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!

30 Evvi egli iniquità nella mia lingua? Il mio palato non sa egli discerner le cose perverse?

Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?