Lamentations 5
1 Remember, O Lord, what has happened to us: behold, and look on our reproach.
Згадай, Господи, що́ з нами сталося, — зглянься й побач нашу га́ньбу, —
2 Our inheritance has been turned away to aliens, our houses to strangers:
наша спа́дщина діста́лась чужим, доми наші — чужи́нцям!
3 we are become orphans, we have no father, our mothers are as widows.
Поставали ми си́ротами: нема ба́тька, а ма́тінки наші — неначе ті вдо́ви!
4 We have drunk our water for money; our wood is sold to us [for a burden] on our neck:
Свою воду за срі́бло ми п'ємо́, наші дро́ва за гроші оде́ржуємо.
5 we have been persecuted, we have laboured, we have had no rest.
У поти́лицю нас поганяють, помучені ми, і споко́ю не маємо!
6 Egypt gave the hand [to us], Assur to their own satisfaction.
До Єгипту й Асирії ру́ку витя́гуємо, — щоб наси́титись хлібом!
7 Our fathers sinned, [and] are not: we have borne their iniquities.
Батьки наші грішили, але їх нема, — а ми двигаємо їхні прови́ни!
8 Servants have ruled over us: there is none to ransom [us] out of their hand.
Раби запанува́ли над нами, і немає ніко́го, хто б ви́рятував з їхньої руки.
9 We shall bring in our bread with [danger of] our lives, because of the sword of the wilderness.
Нара́жуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб.
10 Our skin is blackened like an oven; they are convulsed, because of the storms of famine.
Шкіра наша, мов піч, — попали́лась з пекучого голоду,
11 They humbled the women in Sion, the virgins in the cities of Juda.
Жінок на Сіоні безче́стили, дівчат — по Юдейських містах.
12 Princes were hanged up by their hands: the elders were not honored.
Князі їхньою рукою пові́шені, лиця стари́х не пошано́вані.
13 The chosen men lifted up [the voice in] weeping, and the youths fainted under the wood.
Юнаки́ носять камінь млино́вий, а хлопці під ношею дров спотика́ються.
14 And the elders ceased from the gate, the chosen men ceased from their music.
Перестали сиді́ти старші́ в брамі, юнаки́ — свою пісню співати,
15 The joy of our heart has ceased; our dance is turned into mourning.
втіха нашого серця спини́лась, наш та́нець змінивсь на жало́бу.
16 The crown has fallen [from] our head: yes, woe to us! for we have sinned.
Спа́ла корона у нас з голови́, о горе, бо ми прогріши́лись, —
17 For this has grief come; our heart is sorrowful: for this our eyes are darkened.
тому́ наше серце боля́ще, тому́ наші очі поте́мніли,
18 Over the mountain of Sion, because it is made desolate, foxes have walked therein.
через го́ру Сіон, що спусто́шена, бро́дять лисиці по ній.
19 But you, O Lord, shall dwell for ever; your throne [shall endure] to generation and generation.
Пробува́єш Ти, Господи, вічно, Твій престо́л з роду в рід:
20 Therefore will you utterly forget us, and abandon us a long time?
Нащо ж на́с забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?
21 Turn us, O Lord, to you, and we shall be turned; and renew our days as before.
Приверни́ нас до Себе, о Господи, — і ве́рнемось ми, віднови́ наші дні, як давні́ше було́!
22 For you have indeed rejected us; you have been very angry against us.
Хіба́ Ти цілко́м нас відкинув, прогні́вавсь занадто на нас?
