Job 3
1 After this Job opened his mouth, and cursed his day,
По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
2 saying,
І Йов заговорив та й сказав:
3 Let the day perish in which I was born, and that night in which they said, Behold a boy!
„Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
4 Let that night be darkness, and let not the Lord regard it from above, neither let light come upon it.
Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
5 But let darkness and the shadow of death seize it; let blackness come upon it;
Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
6 let that day and night be cursed, let darkness carry them away; let it not come into the days of the year, neither let it be numbered with the days of the months.
Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
7 But let that night be pain, and let not mirth come upon it, nor joy.
Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
8 But let him that curses that day curse it, [even] he that is ready to attack the great whale.
Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
9 Let the stars of that night be darkened; let it remain [dark], and not come into light; and let it not see the morning star arise:
Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
10 because it shut not up the gates of my mother's womb, for [so] it would have removed sorrow from my eyes.
бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
11 For why died I not in the belly? and [why] did I not come forth from the womb and die immediately?
Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
12 and why did the knees support me? and why did I suck the breasts?
Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
13 Now I should have lain down and been quiet, I should have slept and been at rest,
Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
14 with kings [and] councillors of the earth, who gloried in [their] swords;
з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
15 or with rulers, whose gold was abundant, who filled their houses with silver:
або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
16 or [I should have been] as an untimely birth proceeding from his mother's womb, or as infants who never saw light.
Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
17 There the ungodly have burnt out the fury of rage; there the wearied in body rest.
Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
18 And the men of old time have together ceased to hear the exactor's voice.
разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
19 The small and great are there, and the servant that feared his lord.
Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
20 For why is light given to those who are in bitterness, and life to those souls which are in griefs?
І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
21 who desire death, and obtain it not, digging [for it] as [for] treasures;
що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
22 and would be very joyful if they should gain it?
тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
23 Death [is] rest to [such] a man, for God has hedged him in.
мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
24 For my groaning comes before my food, and I weep being beset with terror.
Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
25 For the terror of which I meditated has come upon me, and that which I had feared has befallen me.
бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
26 I was not at peace, nor quiet, nor had I rest; yet wrath came upon me.
Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
