Job 14
1 For a mortal born of a woman [is] short lived, and full of wrath.
Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
2 Or he falls like a flower that has bloomed; and he departs like a shadow, and can’t continue.
вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
3 Hast you not taken account even of him, and caused him to enter into judgment before you?
І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
4 For who shall be pure from uncleanness? not even one;
Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
5 if even his life should be [but] one day upon the earth: and his months are numbered by him: you have appointed [him] for a time, and he shall by no means exceed [it].
Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
6 Depart from him, that he may be quiet, and take pleasure in his life, [though] as a hireling.
відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
7 For there is hope for a tree, even if it should be cut down, [that] it shall blossom again, and its branch shall not fail.
Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
8 For though its root should grow old in the earth, and its stem die in the rock;
якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
9 it will blossom from the scent of water, and will produce a crop, as one newly planted.
то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
10 But a man that has died is utterly gone; and when a mortal has fallen, he is no more.
А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
11 For the sea wastes in [length of] time, and a river fails and is dried up.
Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
12 And man that has lain down [in death] shall certainly not rise again till the heaven be dissolved, and they shall not awake from their sleep.
так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
13 For oh that you had kept me in the grave, and had hidden me until your wrath should cease, and you should set me a time in which you would remember me! (Sheol h7585)
О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
14 For if a man should die, shall he live [again], having accomplished the days of his life? I will wait till I exist again?
Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
15 Then shall you call, and I will listen to you: but do not you reject the work of your hands.
Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
16 But you have numbered my devices: and not one of my sins shall escape you?
бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
17 An you have sealed up my transgressions in a bag, and marked if I have been guilty of any transgression unawares.
провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
18 And verily a mountain falling will utterly be destroyed, and a rock shall be worn out of its place.
Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
19 The waters wear the stones, and waters falling headlong [overflow] a heap of the earth: and you destroy the hope of man.
каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
20 You drive him to an end, and he is gone: you set your face against him, and send him away;
Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
21 and though his children be multiplied, he knows [it] not; and if they be few, he is not aware.
Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
22 But his flesh is in pain, and his soul mourns.
Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
