Аюп 29

1 Аюп баянини давамлаштуруп мундақ деди: —

Hiob ciągnął swoją przypowieść i mówił:

2 «Аһ, әһвалим илгәрки айлардикидәк болсиди, Тәңри мәндин хәвәр алған күнләрдикидәк болсиди!

Obym był taki jak za dawnych miesięcy, za [tych] dni, w których Bóg mnie strzegł;

3 У чағда Униң чириғи бешимға нур чачқан, Униң йоруқлуғи билән қараңғулуқтин өтүп кәткән болаттим!

Gdy jego pochodnia świeciła nad moją głową, a przy jego świetle przechodziłem w ciemności;

4 Бу ишлар мән қиран вақтимда, Йәни Тәңри чедиримда маңа сирдаш [дост] болған вақитта болған еди!

Taki, jaki byłem za dni swojej młodości, gdy tajemnica Boga pozostawała nad moim namiotem;

5 Һәммигә Қадир мән билән биллә болған, Мениң яш балилирим әтрапимда болған;

Gdy Wszechmocny był jeszcze ze mną i otaczały mnie moje dzieci;

6 Мениң басқан қәдәмлирим сериқ майға чөмүлгән; Йенимдики таш мән үчүн зәйтун май дәрияси болуп аққан;

Gdy moje ścieżki opływały w masło, a opoka wylewała mi źródła oliwy;

7 Шәһәр дәрвазисиға чиққан вақтимда, Кәң мәйданда орнум тәйярланғанда,

Gdy wychodziłem do bramy przez miasto i na rynku przygotowałem sobie miejsce.

8 Яшлар мени көрүпла әйминип өзлирини чәткә алатти, Қерилар болса орнидин туратти,

Widząc mnie, młodzi ukrywali się, a starcy podnosili się i stali.

9 Шаһзадиләрму гәптин тохтап, Қоли билән ағзини етивалатти.

Książęta przestawali mówić i kładli rękę na swoich ustach.

10 Ақсүйәкләрму тиничлинип, Тилини таңлийиға чапливалатти.

Głos dostojników cichł, a ich język przylegał im do podniebienia.

11 Қулақ сөзүмни аңлисила, маңа бәхит тиләйтти, Көз мени көрсила маңа яхши гувалиқ берәтти.

Ucho, które mnie słyszało, błogosławiło mnie, a oko, które mnie widziało, dawało o mnie świadectwo;

12 Чүнки мән маңа һимайә бол дәп йелинған езилгүчиләрни, Панаһсиз қалған житим-йесирларниму қутқузуп тураттим.

Bo wybawiałem ubogiego, gdy wołał, sierotę oraz tego, który nie miał pomocnika.

13 Һалак болай дегән киши маңа бәхит тиләйтти; Мән тул хотунниң көңлини шатландуруп нахша яңратқузаттим.

Błogosławieństwo ginącego przychodziło do mnie, a serce wdowy radowałem.

14 Мән һәққанийлиқни тон қилип кийивалдим, У мени өз гәвдиси қилди. Адаләтлигим маңа йепинча һәм сәллә болған.

Przyoblekłem się w sprawiedliwość i ona mnie okryła. Mój sąd był jak płaszcz i korona.

15 Мән корға көз болаттим, Токурға пут болаттим.

Byłem oczami dla ślepego, a nogami dla chromego.

16 Йоқсулларға ата болаттим, Маңа натонуш кишиниң дәвасиниму тәкшүрүп чиқаттим.

Byłem ojcem ubogich, a sprawę, której nie znałem, badałem.

17 Мән адаләтсизниң һиңгайған чишлирини чеқип ташлайттим, Олҗисини чишлиридин елип кетәттим.

I kruszyłem szczękę niegodziwca, a z jego zębów wydzierałem łup.

18 Һәм: «Мениң күнлирим қумдәк көп болуп, Өз угамда раһәт ичидә өлимән» дәйттим;

Dlatego powiedziałem: Umrę w swoim gnieździe, rozmnożę [swoje] dni jak piasek.

19 Һәм: «Йилтизим суларғичә тартилип бариду, Шәбнәм пүтүн кечичә шехимға чаплишип ятиду;

Mój korzeń rozciągnął się przy wodach, a rosa trwała całą noc na moich gałązkach.

20 Шөһритим һәрдайим мәндә йеңилинип туриду, Қолумдики оқяйим һәрдайим йеңи болуп туриду» дәйттим.

Moja chwała odświeżała się we mnie, a mój łuk odnowił się w mojej ręce.

21 Адәмләр маңа қулақ салатти, күтүп туратти; Несиһәтлирини аңлай дәп сүкүт ичидә туратти.

Słuchali mnie i oczekiwali, przyjmowali moją radę w milczeniu.

22 Мән гәп қилғандин кейин улар қайта гәп қилмайтти, Сөзлирим уларниң үстигә шәбнәм болуп чүшәтти.

Po moich słowach już nie mówili, moja mowa kropiła na nich.

23 Улар ямғурларни күткәндәк мени күтәтти, Кишиләр [вақтида яққан] «кейинки ямғур»ни қарши алғандәк сөзлиримни ағзини ечип ичәтти!

Oczekiwali mnie jak deszczu, otwierali swe usta jak na późny deszcz.

24 Үмүтсизләнгинидә мән уларға қарап күлүмсирәйттим, Йүзүмдики нурни улар йәргә чүшурмәйтти.

[Jeśli] się śmiałem do nich, nie wierzyli, a światła mojej twarzy nie odrzucali.

25 Мән уларға йолини таллап көрситип берәттим, Уларниң арисида каттиваш болуп олтираттим, Қошунлири арисида турған падишадәк яшайттим, Бирақ буниң билән матәм тутидиғанларға тәсәлли йәткүзгүчиму болаттим».

Wytyczałem im drogę, siadałem na czele i przybywałem jak król wśród wojska, jak [ten], który smutnych pociesza.