Һекмәт топлиғучи 10

1 Худди өлүк чивинләр әттарниң әтирини сеситиветидиғандәк, азраққинә ахмақлиқ таразида даналиқ вә иззәт-һөрмәттинму еғир тохтайду.

Мертві мухи псують та зашумовують оливу мирова́рника, — так трохи глупо́ти псує мудрість та славу.

2 Даналиқниң көңли оңға майил, ахмақниңки солға.

Серце мудрого тягне право́руч, а серце безумного — ліво́руч.

3 Ахмақ киши һәтта йолда меңиватқандиму, униң әқли кам болғачқа, у ахмақ екәнлигини һәммигә аян қилиду.

Коли нерозумний і прямою дорогою йде, йому серця бракує, і всім він говорить, що він нерозумний.

4 Һөкүмдарниң саңа аччиғи кәлсә, орнуңдин истепа бәрмә; чүнки тинич-сәвричанлиқ хата-сәһвәнликтин болған зор хапилиқни тиничлитиду.

Коли гнів володаря стане на тебе, не лишай свого місця, — бо лагі́дність доводить до про́щення навіть великих провин.

5 Қуяш астида яман бир ишни көрдумки, у һөкүмдардин чиққан бир хата иштур —

Є зло, що я бачив під сонцем, мов по́милка, що повстає від володаря:

6 ахмақлар жуқури мәнсәптә, шуниң билән тәң байлар пәс орунда олтириду;

на великих висо́тах глупо́та буває поста́влена, а багаті сидять у низині́!

7 мән қулларниң атқа мингәнлигини, әмирләрниң қуллардәк пиядә маңғанлиғини көрдум.

Я бачив на ко́нях рабів, князі́ ж пішки ходили, немов ті раби.

8 Орини колиған киши униңға жиқилиши мүмкин; тамни бузған кишини илан чеқиши мүмкин;

Хто яму копає, той в неї впаде́, а хто валить мура, того га́дина вкусить.

9 ташларни йөткигән киши таш тәрипидин ярилиниши мүмкин; отун яридиған киши хәвпкә учрайду.

Хто зно́сить камі́ння, пора́ниться ним; хто дро́ва рубає, загро́жений ними.

10 Палта гал болса, бириси тиғини билимисә, палтини күчәп чепишқа тоғра келиду; бирақ даналиқ адәмни утуқ-мувәппәқийәткә ериштүриду.

Як залізо ступіє, й хтось ле́за не ви́гострить, той мусить напру́жити свою силу, — та мудрість зара́дить йому!

11 Илан ойнитилмай туруп, иланчини чақса, иланчиға немә пайда?

Коли вкусить гадюка перед закля́ттям, тоді ворожби́т не потрібний.

12 Дана кишиниң сөзлири шәпқәтликтур; бирақ ахмақниң ләвлири өзини жутиду.

Слова́ з уст премудрого — милість, а губи безумного нищать його:

13 Сөзлириниң беши ахмақлиқ, айиғи рәзил тәлвиликтур;

поча́ток слів його уст — глупо́та, а кінець його уст — зле шале́нство.

14 амма ахмақ йәнила гәпни көпәйтиду. Бирақ һеч ким кәлгүсини билмәйду; униңдин кейинки ишларни ким униңға ейталисун?

Нерозумний говорить багато, та не знає люди́на, що́ буде; а що буде по ньому, хто скаже йому?

15 Ахмақлар җапаси билән өзлирини упритиду; чүнки улар һәтта шәһәргә баридиған йолниму билмәйду.

Втомляє безумного праця його, бо не знає й дороги до міста.

16 И зимин, падишасиң бала болса, әмирлириң сәһәрдә зияпәт өткүзсә, һалиңға вай!

Горе, кра́ю, тобі, коли цар твій — хлопчи́на, а влади́ки твої спозара́нку їдять!

17 И зимин, падишасиң мөтивәрниң оғли болса вә әмирлириң кәйп үчүн әмәс, бәлки өзини қувәтләш үчүн мувапиқ вақтида зияпәт өткүзсә, бу сениң бәхитиң!

Щасливий ти, кра́ю, коли син шляхе́тних у тебе царем, а влади́ки твої своєча́сно їдять, як ті му́жі, а не як п'яни́ці!

18 Һорунлуқтин өйниң торуси ғулай дәп қалиду; қолларниң бошлуғидин өйдин ямғур өтиду.

Від лі́нощів ва́литься стеля, а з опу́щення рук тече дах.

19 Зияпәт күлкә үчүн тәйярлинар, шарап һаятни хуш қилар; лекин пул һәммә ишни һәл қилар!

Гости́ну справляють для радощів, і вином весели́ться життя, а за срі́бло все це можна мати.

20 Падишаға ләнәт қилма, һәтта оюңдиму тиллима; һоҗраңдиму байларни тиллима; чүнки асмандики бир қуш авазиңни таритиду, бир қанат егиси бу ишни аян қилиду.

Навіть у ду́мці своїй не злосло́в на царя, і в спа́льні своїй не кляни багача́, — небесний бо птах віднесе́ твою мову, а крила́тий розкаже про слово твоє.