Захарія 7

1 І сталося, у четвертому році царя Да́рія було Господнє слово до Заха́рія четвертого дня дев'ятого місяця, кіслева.

Ын анул ал патруля ал ымпэратулуй Дариус, кувынтул Домнулуй а ворбит луй Захария ын зиуа а патра а луний а ноуа, каре есте луна Кислеу.

2 І послав Бет-Ел Сар'ецера й Реґем-Ме́леха та людей його, щоб Господа вблага́ти,

Чей дин Бетел тримисесерэ пе Шарецер ши пе Регем-Мелек ку оамений сэй сэ се роаӂе Домнулуй

3 щоб сказати священикам, які в домі Господа Саваота, та пророкам, говорячи: „Чи я маю плакати п'ятого місяця та по́стити, як я робив це багато ро́ків?“

ши сэ ынтребе пе преоций дин Каса Домнулуй оштирилор ши пе пророчь: „Требуе сэ плынг ши ын луна а чинчя ши сэ мэ ынфрынез, кум ам фэкут атыця ань?”

4 І було́ слово Господа Саваота таке:

Атунч кувынтул Домнулуй оштирилор мь-а ворбит астфел:

5 „Говори до всього наро́ду землі й до священиків, кажучи: Якщо ви по́стили та лементува́ли п'ятого й сьомого місяця, і то сімдеся́т років чи то ви по́стили для Мене?

„Спуне ла тот попорул цэрий ши преоцилор: ‘Кынд аць постит ши аць плынс ын луна а чинчя ши а шаптя ын ачешть шаптезечь де ань, оаре пентру Мине аць постит вой?

6 А коли ви їсте та коли ви п'єте́, чи ж то не собі ви їсте й не собі ви п'єте́?

Ши кынд мынкаць ши бець, ну сунтець вой чей че мынкаць ши бець?

7 Чи ж це не ті слова́, які Господь виголо́шував через да́вніх пророків, коли Єрусалим був насе́лений та спокійний, і його міста́ навколо нього, і пі́вдень, і рівни́на були насе́лені?“

Ну куноаштець кувинтеле пе каре ле-а вестит Домнул прин пророчий де май ынаинте, кынд Иерусалимул ера ынкэ локуит ши лиништит ымпреунэ ку четэциле луй де примпрежур ши кынд ши партя де мязэзи ши кымпия ерау локуите?’”

8 І було до Заха́рія слово Господнє таке:

Кувынтул Домнулуй а ворбит луй Захария астфел:

9 „Так говорить Господь Саваот, промовляючи: „Судіть суд по правді, і чиніть один о́дному милосердя та милість.

„Аша а ворбит Домнул оштирилор: ‘Фачець ку адевэрат дрептате ши пуртаци-вэ ку бунэтате ши ындураре унул фацэ де алтул!

10 А вдови́ й сироти́, чужи́нця та вбогого не гнобі́ть, і не ду́майте зла один о́дному в серці своєму!“

Ну асуприць пе вэдувэ ши пе орфан, нич пе стрэин ши пе сэрак ши ничунул сэ ну гындяскэ рэу ын инима луй ымпотрива фрателуй сэу!’

11 Та вони не хотіли слу́хати, і відверну́ли своє раме́но від Мене, а ву́ха свої вчинили тяжки́ми, щоб не слу́хати,

Дар ей н-ау врут сэ я аминте, чи ау ынторс спателе ши шь-ау аступат урекиле ка сэ н-аудэ.

12 і серце своє зробили кре́менем, щоб не слу́хати Зако́ну, та тих слів, що послав Господь Саваот Своїм Духом через давніх пророків. І був великий гнів від Господа Саваота.

Шь-ау фэкут инима ка диамантул де таре, ка сэ н-аскулте Леӂя, нич кувинтеле пе каре ли ле спуня Домнул оштирилор, прин Духул Сэу, прин пророчий де май ынаинте. Дин причина ачаста, Домнул оштирилор С-а апринс де о маре мыние.

13 „І сталося, як Я кликав, то вони не слу́халися, так вони будуть кликати, та не буду Я слухати, каже Господь Савао́т.

Кынд кема Ел, ей н-ау врут с-аскулте. Де ачея нич Еу н-ам врут с-аскулт кынд ау кемат ей”, зиче Домнул оштирилор.

14 І розвіяв Я їх по всіх наро́дах, які не знали їх, а край був спусто́шений по них, так що не було́ такого, хто б перехо́див чи верта́вся, і вони зробили улю́блений край спусто́шенням“.

„Чи й-ам ымпрэштият принтре тоате нямуриле пе каре ну ле куноштяу; цара а фост пустиитэ ын урма лор, аша кэ нимень ну май веня ши ну май плека дин еа ши, динтр-о царэ плэкутэ кум ера, ау фэкут ун пустиу!”