Пісня над піснями 2

1 „Я — саро́нська троя́нда, я доли́нна ліле́я!

Ego flos campi, et lilium convallium.

2 Як ліле́я між те́реном, так подру́га моя поміж ді́вами!“

Sicut lilium inter spinas, sic amica mea inter filias.

3 „Як та яблуня між лісови́ми дере́вами, так мій коханий поміж юнака́ми, — його ті́ні жадала й сиділа я в ній, і його плід для мого піднебі́ння солодкий!

Sicut malus inter ligna silvarum, sic dilectus meus inter filios. Sub umbra illius quem desideraveram, sedi: et fructus eius dulcis gutturi meo.

4 Він впровадив мене до виня́рні, а пра́пор його надо мною — любов!

Introduxit me in cellam vinariam, ordinavit in me charitatem.

5 Підкріпіте мене виногра́довим пе́чивом, освіжі́ть мене яблуками, — бо я хвора з любови!

Fulcite me floribus, stipate me malis: quia amore langueo.

6 Ліва рука його — під головою моєю, прави́ця ж його — пригорта́є мене!.

Laeva eius sub capite meo, et dextera illius amplexabitur me.

7 Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, газе́лями чи польови́ми оленями, — щоб ви не споло́хали, й щоб не збудили любови, аж доки йому́ до вподо́би!“

Adiuro vos filiae Ierusalem per capreas, cervosque camporum, ne suscitetis, neque evigilare faciatis dilectam, quoadusque ipsa velit.

8 „Голос мого коханого! Ось він іде, ось він скаче гора́ми, по пагі́рках вистри́бує.

Vox dilecti mei, ecce iste venit saliens in montibus, transiliens colles:

9 Мій коханий подібний до са́рни чи до молодого оленя. Он стоїть він у нас за стіною, зазирає у ві́кна, заглядає у ґра́ти.

similis est dilectus meus capreae, hinnuloque cervorum. en ipse stat post parietem nostrum respiciens per fenestras, prospiciens per cancellos.

10 Мій коханий озвався й промовив до мене: „Уставай же, подру́го моя, моя кра́сна, й до мене ходи́!

En dilectus meus loquitur mihi: Surge, propera amica mea, columba mea, formosa mea, et veni.

11 Бо оце промину́ла пора дощова́, дощ ущу́х, перейшов собі він.

Iam enim hiems transiit, imber abiit, et recessit.

12 Показались квітки́ на землі, пора солове́йка настала, і голос го́рлиці в нашому кра́ї луна́є!

Flores apparuerunt in terra nostra, tempus putationis advenit: vox turturis audita est in terra nostra:

13 Фіґа ви́пустила свої ранні плоди́, і розцвілі виногра́дини па́хощі ви́дали. Уставай же, подру́го моя, моя красна, й до ме́не ходи́!“

ficus protulit grossos suos: vineae florentes dederunt odorem suum. Surge, propera amica mea, speciosa mea, et veni:

14 „Голубко моя у розщі́линах ске́льних, у бе́скіднім схо́вку, — дай побачити мені твоє ли́чко, дай почути мені голосо́к твій, бо голос твій милий, а личко твоє уродли́ве!“

columba mea in foraminibus petrae, in caverna maceriae, ostende mihi faciem tuam, sonet vox tua in auribus meis: vox enim tua dulcis, et facies tua decora.

15 „Ловіть нам лисиці, лисиня́та маленькі, що ушко́джують нам виногра́дники, виноградники ж наші — у цві́ті!

Capite nobis vulpes parvulas, quae demoliuntur vineas: nam vinea nostra floruit.

16 Мій коханий — він мій, я ж його́, він пасе між ліле́ями!

Dilectus meus mihi, et ego illi, qui pascitur inter lilia

17 Поки день прохоло́ду наві́є, а ті́ні втечу́ть, — вернись, мій коханий, стань подібний до са́рни чи до молодого оленя в паху́чих гора́х!“

donec aspiret dies, et inclinentur umbrae. Revertere: similis esto, dilecte mi, capreae, hinnuloque cervorum super montes Bethel.