До римлян 9
1 Кажу́ правду в Христі, не обманюю, як сві́дчить мені моє сумлі́ння через Духа Святого,
Истину говорим тако ми Христа, не лажем, то ми сведочи савест моја Духом Светим:
2 що маю велику скорбо́ту й невпинну му́ку для серця свого!
Да ми је врло жао и срце ме моје боли без престанка;
3 Бо я бажав би сам бути відлу́чений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом;
Јер бих желео да ја сам будем одлучен од Христа за браћу своју која су ми род по телу,
4 вони ізра́їльтяни, що їм належить сині́вство, і слава, і заповіти, і законода́вство, і богослужба, і обі́тниці,
Која су Израиљци, којих је посинаштво и слава, и завет и закон, и богомољство, и обећања;
5 що їхні й отці, і від них же тілом Христос, що Він над усіма́ Бог, благослове́нний, навіки, амі́нь. (aiōn g165)
Којих су и оци, и од којих је Христос по телу, који је над свима, Бог благословен ва век. Амин. (aiōn g165)
6 Не так, щоб Слово Боже не збуло́ся. Бо не всі ті ізра́їльтяни, хто від Ізраїля,
А није могуће да реч Божија прође: јер нису сви Израиљци који су од Израиља;
7 і не всі діти Авраамові, хто від насіння його, але: „в Ісаку буде насіння тобі“.
Нити су сви деца који су семе Авраамово, него у Исаку, рече, назваће ти се семе.
8 Цебто, не тілесні діти — то діти Божі, але діти обі́тниці признаю́ться за насіння.
То јест, нису оно деца Божија што су по телу деца, него деца обећања примају се за семе.
9 А слово обі́тниці таке: „На той час прийду́, і бу́де син у Сари“.
Јер је ово реч обећања: У ово време доћи ћу и у Саре ће бити син.
10 І не тільки це, але й Реве́кка зачала́ дітей від одно́го ложа отця нашого Ісака,
Не само, пак, она него и Ревека, кад затрудне од самог Исака, оца нашег.
11 бо коли вони ще не народились, і нічо́го доброго чи злого не вчинили, — щоб позоста́лась постанова Божа у вибра́нні
Јер још док се деца не беху родила, ни учинила добра ни зла, да остане Божија наредба по избору,
12 не від учинків, але́ від То́го, Хто кличе, — сказано їй: „Більший служитиме меншому“,
Не за дела, него Оног ради који позива рече јој се: Већи ће служити мањем,
13 як і написано: „Полюбив Я Якова, а Ісава знена́видів“.
Као што стоји написано: Јаков ми омиле, а на Исава омрзох.
14 Що ж скажемо? Може в Бога неправда? Зо́всім ні!
Шта ћемо, дакле, на то рећи? Еда ли је неправда у Бога? Боже сачувај!
15 Бо Він каже Мойсеєві: „Помилую, кого хочу помилувати, і змилосе́рджуся, над ким хочу змилосе́рдитись“.
Јер Мојсију говори: Кога ћу помиловати, помиловаћу, и на кога ћу се смиловати, смиловаћу се.
16 Отож, не залежить це ні від то́го, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує.
Тако, дакле, нити стоји до оног који хоће, ни до оног који трчи, него до Бога који помилује.
17 Бо Писа́ння говорить фараонові: „Власне на те Я поставив тебе, щоб на тобі показати Свою силу, і щоб звістилось по ці́лій землі Моє Йме́ння“.
Јер писмо говори Фараону: Зато те исто подигох да на теби покажем силу своју, и да се разгласи име моје по свој земљи.
18 Отож, кого хоче — Він милує, і кого хоче — ожорсто́чує.
Тако, дакле, кога хоће милује, а кога хоће отврдоглави.
19 А ти скажеш мені: „Чого ж іще Він докоря́є, бо хто може проти́витись волі Його?“
Рећи ћеш ми: Зашто нас још криви? Јер ко се може супротити вољи Његовој?
20 Отже, хто́ ти, чоловіче, що ти спереча́єшся з Богом? Чи скаже тво́риво творце́ві: Пощо ти зробив мене так?
А ко си ти, о човече! Да противно одговараш Богу? Еда ли рукотворина говори мастору свом: Зашто си ме тако начинио?
21 Чи ганча́р не має вла́ди над глиною, щоб із того самого міси́ва зробити одну посу́дину на честь, а одну на нечесть?
Или зар лончар нема власти над калом да од једне гуке начини један суд за част а други за срамоту?
22 Тож Бог, бажаючи показати гнів і виявити могутність Свою, щади́в із великим терпінням посу́дини гніву, що готові були на погибіль,
А кад хтеде Бог да покаже гнев свој и да објави силу своју, поднесе с великим трпљењем судове гнева који су приправљени за погибао.
23 і щоб виявити багатство слави Своєї на посудинах милосердя, що їх приготува́в на славу,
И да покаже богатство славе своје на судима милости које приправи за славу;
24 на нас, що їх і покликав не тільки від юдеїв, але й від поган.
Које нас и дозва не само од Јевреја него и од незнабожаца,
25 Як і в Осії Він говорить: „Назву Своїм наро́дом не людей Моїх, і не улю́блену — улю́бленою,
Као што и у Јосији говори: Назваћу народ својим који није мој народ, и нељубазницу љубазницом.
26 і на місці, де сказано їм: Ви не Мій наро́д, там на́звані будуть синами Бога Живого!“
И биће на месту, где им се рече: Ви нисте мој народ; тамо ће се назвати синови Бога Живога.
27 А Ісая взиває про Ізраїля: „Коли б число синів Ізра́їлевих було, як мо́рський пісок, то тільки останок спасеться,
А Исаија виче за Израиља: Ако буде број синова Израиљевих као песак морски, остатак ће се спасти.
28 бо вирок закінчений та скорочений у праведності учинить Господь на землі!“
Јер ће Он извршити реч своју, и наскоро ће извршити по правди, да, испуниће Господ наскоро реч своју на земљи.
29 І як Ісая віщував: „Коли б Госпо́дь Савао́т не лишив нам насіння, то ми стали б, як Содо́м, і подібні були б до Гомо́рри!“
И као што прорече Исаија: Да нам није Господ Саваот оставио семена, онда бисмо били као Содом и Гомор.
30 Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, досягли праведности, тієї праведности, що від віри,
Шта ћемо, дакле, рећи? Да незнабошци који не тражише правде докучише правду, али правду од вере.
31 а Ізраїль, що шукав Закона праведности, не досяг Закону праведности.
А Израиљ тражећи закон правде не докучи закон правде.
32 Чому́? Бо шукали не з віри, але якби з учинків Зако́ну; вони бо спіткнулись об камінь спотика́ння,
Зашто? Јер не тражи из вере него из дела закона; јер се спотакоше на камен спотицања,
33 як написано: „Ось Я кладу́ на Сіоні камінь спотика́ння та скелю спокуси, і кожен, хто вірує в Нього, не посоро́миться!“
Као што стоји написано: Ево мећем у Сиону камен спотицања и стену саблазни; и који га год верује неће се постидети.
