До римлян 9
1 Кажу́ правду в Христі, не обманюю, як сві́дчить мені моє сумлі́ння через Духа Святого,
I say the truth in Christ, I lye not, (my conscience bearing me witness in the holy Ghost, )
2 що маю велику скорбо́ту й невпинну му́ку для серця свого!
that I have great grief and continual sorrow in my heart:
3 Бо я бажав би сам бути відлу́чений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом;
for I could wish that I myself were made a curse after the manner of Christ, for my brethren, my kindred according to the flesh;
4 вони ізра́їльтяни, що їм належить сині́вство, і слава, і заповіти, і законода́вство, і богослужба, і обі́тниці,
who are Israelites, whose is the adoption, and the glory, and the covenants, and the giving of the law, and the form of divine worship, and the promises:
5 що їхні й отці, і від них же тілом Христос, що Він над усіма́ Бог, благослове́нний, навіки, амі́нь. (aiōn g165)
whose are the fathers, and of whom, as to the flesh, Christ came, who is over all God blessed for ever. Amen. (aiōn g165)
6 Не так, щоб Слово Боже не збуло́ся. Бо не всі ті ізра́їльтяни, хто від Ізраїля,
Not that the word of God hath failed. For they are not all Israel, who are descended from Israel.
7 і не всі діти Авраамові, хто від насіння його, але: „в Ісаку буде насіння тобі“.
Nor because they are the seed of Abraham, are they all children of promise: but "in Isaac shall thy seed be called."
8 Цебто, не тілесні діти — то діти Божі, але діти обі́тниці признаю́ться за насіння.
That is, not the children of the flesh are the children of God, but the children of the promise are accounted for the seed.
9 А слово обі́тниці таке: „На той час прийду́, і бу́де син у Сари“.
For this is the word of the promise, "According to this time will I come, and Sarah shall have a son:"
10 І не тільки це, але й Реве́кка зачала́ дітей від одно́го ложа отця нашого Ісака,
and not to her only; but Rebecca also being with child by our father Isaac,
11 бо коли вони ще не народились, і нічо́го доброго чи злого не вчинили, — щоб позоста́лась постанова Божа у вибра́нні
(when the children were not yet born, nor had done either good or evil, that the purpose of God according to his choice might abide, not on account of works, but of Him that calleth, ) it was said to her, the elder shall serve the younger:
12 не від учинків, але́ від То́го, Хто кличе, — сказано їй: „Більший служитиме меншому“,
as it is written,
13 як і написано: „Полюбив Я Якова, а Ісава знена́видів“.
"I loved Jacob and I hated Esau."
14 Що ж скажемо? Може в Бога неправда? Зо́всім ні!
What shall we say then? Is there injustice in God?
15 Бо Він каже Мойсеєві: „Помилую, кого хочу помилувати, і змилосе́рджуся, над ким хочу змилосе́рдитись“.
God forbid! For He saith to Moses, "I will have mercy on whom I will have mercy, and I will have compassion on whom I will have compassion."
16 Отож, не залежить це ні від то́го, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує.
So then it is not of him that willeth, nor of him that runneth, but of God that sheweth mercy.
17 Бо Писа́ння говорить фараонові: „Власне на те Я поставив тебе, щоб на тобі показати Свою силу, і щоб звістилось по ці́лій землі Моє Йме́ння“.
And the scripture saith unto Pharaoh, for this very purpose have I raised thee up, that I may shew forth my power in thee, and that my name may be declared through all the earth.
18 Отож, кого хоче — Він милує, і кого хоче — ожорсто́чує.
So then He hath mercy on whom He pleaseth, and whom He will, He hardeneth.
19 А ти скажеш мені: „Чого ж іще Він докоря́є, бо хто може проти́витись волі Його?“
Thou wilt say then, Why doth he yet blame us? who hath resisted his will?
20 Отже, хто́ ти, чоловіче, що ти спереча́єшся з Богом? Чи скаже тво́риво творце́ві: Пощо ти зробив мене так?
Nay but, O man, who art thou, that disputest against God? Shall the thing formed say to him that formed it, Why didst thou make me thus?
21 Чи ганча́р не має вла́ди над глиною, щоб із того самого міси́ва зробити одну посу́дину на честь, а одну на нечесть?
Hath not the potter power over the clay, out of the same mass to make one vessel to honor and another to dishonor?
22 Тож Бог, бажаючи показати гнів і виявити могутність Свою, щади́в із великим терпінням посу́дини гніву, що готові були на погибіль,
And what if God, though resolved to shew his displeasure at last, and to make known his power, yet bore with much long-suffering the vessels of wrath fitted to destruction?
23 і щоб виявити багатство слави Своєї на посудинах милосердя, що їх приготува́в на славу,
and that He might make known the riches of his glory in the vessels of mercy, which He hath prepared for glory?
24 на нас, що їх і покликав не тільки від юдеїв, але й від поган.
whom He hath also called, even us, not only of the Jews, but also of the Gentiles.
25 Як і в Осії Він говорить: „Назву Своїм наро́дом не людей Моїх, і не улю́блену — улю́бленою,
As He saith also in Hosea, I will call them my people, who were not my people, and her beloved, who was not beloved.
26 і на місці, де сказано їм: Ви не Мій наро́д, там на́звані будуть синами Бога Живого!“
And in the place where it was said to them, Ye are not my people, there shall they be called the children of the living God.
27 А Ісая взиває про Ізраїля: „Коли б число синів Ізра́їлевих було, як мо́рський пісок, то тільки останок спасеться,
And Esaias crieth out concerning Israel, Though the number of the children of Israel be as the sand of the sea, only a remnant shall be saved.
28 бо вирок закінчений та скорочений у праведності учинить Господь на землі!“
For in finishing the account and cutting it short in righteousness, the Lord will make a short work upon the earth.
29 І як Ісая віщував: „Коли б Госпо́дь Савао́т не лишив нам насіння, то ми стали б, як Содо́м, і подібні були б до Гомо́рри!“
And as Esaias said before, "Except the Lord of hosts had left us a seed, we had been as Sodom, and we had been made like unto Gomorrah."
30 Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, досягли праведности, тієї праведности, що від віри,
What shall we say then? that the Gentiles, who sought not after righteousness, have attained to righteousness, even the righteousness which is by faith;
31 а Ізраїль, що шукав Закона праведности, не досяг Закону праведности.
but Israel, who followed after the law of righteousness, hath not attained to the law of righteousness: why?
32 Чому́? Бо шукали не з віри, але якби з учинків Зако́ну; вони бо спіткнулись об камінь спотика́ння,
because they sought it not by faith, but by the works of the law, for they stumbled at that stumbling-stone;
33 як написано: „Ось Я кладу́ на Сіоні камінь спотика́ння та скелю спокуси, і кожен, хто вірує в Нього, не посоро́миться!“
as it is written, "Behold I lay in Sion a stone of stumbling and a rock of offence:" and again, "Whosoever believeth on Him shall not be ashamed."
