До римлян 9
1 Кажу́ правду в Христі, не обманюю, як сві́дчить мені моє сумлі́ння через Духа Святого,
I tell the truth in Messiah. I am not lying, my conscience testifying with me in the Holy Spirit
2 що маю велику скорбо́ту й невпинну му́ку для серця свого!
that I have great sorrow and unceasing pain in my heart.
3 Бо я бажав би сам бути відлу́чений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом;
For I could wish that I myself were accursed from Messiah for my brothers’ sake, my relatives according to the flesh
4 вони ізра́їльтяни, що їм належить сині́вство, і слава, і заповіти, і законода́вство, і богослужба, і обі́тниці,
who are Israelites; whose is the adoption, the glory, the covenants, the giving of the law, the service, and the promises;
5 що їхні й отці, і від них же тілом Христос, що Він над усіма́ Бог, благослове́нний, навіки, амі́нь. (aiōn g165)
of whom are the fathers, and from whom is Messiah as concerning the flesh, who is over all, God, blessed forever. Amen. (aiōn g165)
6 Не так, щоб Слово Боже не збуло́ся. Бо не всі ті ізра́їльтяни, хто від Ізраїля,
But it is not as though the word of God has come to nothing. For they are not all Israel that are of Israel.
7 і не всі діти Авраамові, хто від насіння його, але: „в Ісаку буде насіння тобі“.
Neither, because they are Abraham’s offspring, are they all children. But, “your offspring will be accounted as from Isaac.”
8 Цебто, не тілесні діти — то діти Божі, але діти обі́тниці признаю́ться за насіння.
That is, it is not the children of the flesh who are children of God, but the children of the promise are counted as heirs.
9 А слово обі́тниці таке: „На той час прийду́, і бу́де син у Сари“.
For this is a word of promise: “At the appointed time I will come, and Sarah will have a son.”
10 І не тільки це, але й Реве́кка зачала́ дітей від одно́го ложа отця нашого Ісака,
Not only so, but Rebekah also conceived by one, by our father Isaac.
11 бо коли вони ще не народились, і нічо́го доброго чи злого не вчинили, — щоб позоста́лась постанова Божа у вибра́нні
For being not yet born, neither having done anything good or bad, that the purpose of God according to election might stand, not of works, but of him who calls,
12 не від учинків, але́ від То́го, Хто кличе, — сказано їй: „Більший служитиме меншому“,
it was said to her, “The elder will serve the younger.”
13 як і написано: „Полюбив Я Якова, а Ісава знена́видів“.
Even as it is written, “Jacob I loved, but Esau I hated.”
14 Що ж скажемо? Може в Бога неправда? Зо́всім ні!
What shall we say then? Is there unrighteousness with God? May it never be!
15 Бо Він каже Мойсеєві: „Помилую, кого хочу помилувати, і змилосе́рджуся, над ким хочу змилосе́рдитись“.
For he said to Moses, “I will have mercy on whom I have mercy, and I will have compassion on whom I have compassion.”
16 Отож, не залежить це ні від то́го, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує.
So then it is not of him who wills, nor of him who runs, but of God who has mercy.
17 Бо Писа́ння говорить фараонові: „Власне на те Я поставив тебе, щоб на тобі показати Свою силу, і щоб звістилось по ці́лій землі Моє Йме́ння“.
For the Scripture says to Pharaoh, “For this very purpose I caused you to be raised up, that I might show in you my power, and that my name might be proclaimed in all the earth.”
18 Отож, кого хоче — Він милує, і кого хоче — ожорсто́чує.
So then, he has mercy on whom he desires, and he hardens whom he desires.
19 А ти скажеш мені: „Чого ж іще Він докоря́є, бо хто може проти́витись волі Його?“
You will say then to me, “Why does he still find fault? For who withstands his will?”
20 Отже, хто́ ти, чоловіче, що ти спереча́єшся з Богом? Чи скаже тво́риво творце́ві: Пощо ти зробив мене так?
But indeed, O man, who are you to reply against God? Will the thing formed ask him who formed it, “Why did you make me like this?”
21 Чи ганча́р не має вла́ди над глиною, щоб із того самого міси́ва зробити одну посу́дину на честь, а одну на нечесть?
Or hasn’t the potter a right over the clay, from the same lump to make one part a vessel for honor, and another for dishonor?
22 Тож Бог, бажаючи показати гнів і виявити могутність Свою, щади́в із великим терпінням посу́дини гніву, що готові були на погибіль,
What if God, willing to show his wrath and to make his power known, endured with much patience vessels of wrath prepared for destruction,
23 і щоб виявити багатство слави Своєї на посудинах милосердя, що їх приготува́в на славу,
and that he might make known the riches of his glory on vessels of mercy, which he prepared beforehand for glory—
24 на нас, що їх і покликав не тільки від юдеїв, але й від поган.
us, whom he also called, not from the Jews only, but also from the Gentiles?
25 Як і в Осії Він говорить: „Назву Своїм наро́дом не людей Моїх, і не улю́блену — улю́бленою,
As he says also in Hosea, “I will call them ‘my people,’ which were not my people; and her ‘beloved,’ who was not beloved.”
26 і на місці, де сказано їм: Ви не Мій наро́д, там на́звані будуть синами Бога Живого!“
“It will be that in the place where it was said to them, ‘You are not my people,’ there they will be called ‘children of the living God.’”
27 А Ісая взиває про Ізраїля: „Коли б число синів Ізра́їлевих було, як мо́рський пісок, то тільки останок спасеться,
Isaiah cries concerning Israel, “If the number of the children of Israel are as the sand of the sea, it is the remnant who will be saved;
28 бо вирок закінчений та скорочений у праведності учинить Господь на землі!“
for he will finish the work and cut it short in righteousness, because the Lord will make a short work upon the earth.”
29 І як Ісая віщував: „Коли б Госпо́дь Савао́т не лишив нам насіння, то ми стали б, як Содо́м, і подібні були б до Гомо́рри!“
As Isaiah has said before, “Unless the Lord of Hosts had left us a seed, we would have become like Sodom, and would have been made like Gomorrah.”
30 Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, досягли праведности, тієї праведности, що від віри,
What shall we say then? That the Gentiles, who didn’t follow after righteousness, attained to righteousness, even the righteousness which is of faith;
31 а Ізраїль, що шукав Закона праведности, не досяг Закону праведности.
but Israel, following after a law of righteousness, didn’t arrive at the law of righteousness.
32 Чому́? Бо шукали не з віри, але якби з учинків Зако́ну; вони бо спіткнулись об камінь спотика́ння,
Why? Because they didn’t seek it by faith, but as it were by works of the law. They stumbled over the stumbling stone,
33 як написано: „Ось Я кладу́ на Сіоні камінь спотика́ння та скелю спокуси, і кожен, хто вірує в Нього, не посоро́миться!“
even as it is written, “Behold, I lay in Zion a stumbling stone and a rock of offense; and no one who believes in him will be disappointed.”
