До римлян 9
1 Кажу́ правду в Христі, не обманюю, як сві́дчить мені моє сумлі́ння через Духа Святого,
Truth, say I, in Christ, I utter no falsehood, —my conscience bearing witness with me in the Holy Spirit, —
2 що маю велику скорбо́ту й невпинну му́ку для серця свого!
That I have great grief and incessant travail in my heart;
3 Бо я бажав би сам бути відлу́чений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом;
For I could have wished to be accursed, even I myself, from the Christ, in behalf of my brethren my kinsmen according to the flesh; —
4 вони ізра́їльтяни, що їм належить сині́вство, і слава, і заповіти, і законода́вство, і богослужба, і обі́тниці,
Who, indeed, are Israelites, whose are the sonship, and the glory, and the covenants, and the legislation, and the divine service, and the promises,
5 що їхні й отці, і від них же тілом Христос, що Він над усіма́ Бог, благослове́нний, навіки, амі́нь. (aiōn g165)
Whose are the fathers, and of whom is the Christ—according to the flesh—he who is over all, God, blessed unto the ages. Amen. (aiōn g165)
6 Не так, щоб Слово Боже не збуло́ся. Бо не всі ті ізра́їльтяни, хто від Ізраїля,
It is not, however, as though the word of God had failed; for, not all they who are of Israel, the same are Israel.
7 і не всі діти Авраамові, хто від насіння його, але: „в Ісаку буде насіння тобі“.
Neither, because they are seed of Abraham, are all children, —but, In Isaac, shall there be called unto thee a seed.
8 Цебто, не тілесні діти — то діти Божі, але діти обі́тниці признаю́ться за насіння.
That is—not the children of the flesh, the same are children of God; but, the children of the promise, are reckoned as a seed.
9 А слово обі́тниці таке: „На той час прийду́, і бу́де син у Сари“.
For, of promise, is this word—According to this season, will I come, and Sarah shall have a son.
10 І не тільки це, але й Реве́кка зачала́ дітей від одно́го ложа отця нашого Ісака,
And, not only so, but, when, Rebekah also, was with child, of one—Isaac our father, —
11 бо коли вони ще не народились, і нічо́го доброго чи злого не вчинили, — щоб позоста́лась постанова Божа у вибра́нні
They, in fact, not being yet born, nor having practised anything good or bad, —in order that the purpose of God by way of election might stand, —not by works but by him that was calling,
12 не від учинків, але́ від То́го, Хто кличе, — сказано їй: „Більший служитиме меншому“,
It was said unto her—The elder, shall serve the younger;
13 як і написано: „Полюбив Я Якова, а Ісава знена́видів“.
Even as it is written—Jacob, have I loved, but, Esau, have I hated.
14 Що ж скажемо? Може в Бога неправда? Зо́всім ні!
What, then, shall we say? Is there injustice with God? Far be it!
15 Бо Він каже Мойсеєві: „Помилую, кого хочу помилувати, і змилосе́рджуся, над ким хочу змилосе́рдитись“.
For, unto Moses, he saith—I will have mercy upon whomsoever I can have mercy, and I will have compassion upon whomsoever I can have compassion.
16 Отож, не залежить це ні від то́го, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує.
Hence, then, it is nor of him that wisheth nor of him that runneth, but of the mercy-shewing God.
17 Бо Писа́ння говорить фараонові: „Власне на те Я поставив тебе, щоб на тобі показати Свою силу, і щоб звістилось по ці́лій землі Моє Йме́ння“.
For the Scripture saith unto Pharaoh—Unto this end, have I raised thee up, that I may thus shew in thee my power, and that I may declare my name in all the earth.
18 Отож, кого хоче — Він милує, і кого хоче — ожорсто́чує.
Hence, then, —on whom he pleaseth, he hath mercy, and, whom he pleaseth, he doth harden.
19 А ти скажеш мені: „Чого ж іще Він докоря́є, бо хто може проти́витись волі Його?“
Thou wilt say to me, then—Why longer findeth he fault? For, his purpose, who hath withstood?
20 Отже, хто́ ти, чоловіче, що ти спереча́єшся з Богом? Чи скаже тво́риво творце́ві: Пощо ти зробив мене так?
O man! Who, nevertheless, art, thou, that art answering again unto God? Shall the thing formed say unto him that formed it—Why didst thou make me thus?
21 Чи ганча́р не має вла́ди над глиною, щоб із того самого міси́ва зробити одну посу́дину на честь, а одну на нечесть?
Or hath not the potter a right over the clay—out of the same lump, to make some, indeed, into a vessel for honour, and some for dishonour?
22 Тож Бог, бажаючи показати гнів і виявити могутність Свою, щади́в із великим терпінням посу́дини гніву, що готові були на погибіль,
And, if God—wishing to shew his anger and to make known his power—bare, in much patience, with vessels of anger already fitted for destruction,
23 і щоб виявити багатство слави Своєї на посудинах милосердя, що їх приготува́в на славу,
In order that he might make known the riches of his glory upon vessels of mercy which he prepared beforehand for glory, —
24 на нас, що їх і покликав не тільки від юдеїв, але й від поган.
Whom he also called, even us, not only from among Jews, but also from among the nations, [what then?]
25 Як і в Осії Він говорить: „Назву Своїм наро́дом не людей Моїх, і не улю́блену — улю́бленою,
As also in Hosea he saith—I will call the not-my-people, My people, and the not-beloved, beloved,
26 і на місці, де сказано їм: Ви не Мій наро́д, там на́звані будуть синами Бога Живого!“
And it shall be—in the place where it was said [to them]—not my people are, ye! there, shall they be called—Sons of a Living God.
27 А Ісая взиває про Ізраїля: „Коли б число синів Ізра́їлевих було, як мо́рський пісок, то тільки останок спасеться,
Isaiah, moreover, exclaimeth over Israel—Though the number of the sons of Israel be as the sand of the sea, the remnant, shall be saved;
28 бо вирок закінчений та скорочений у праведності учинить Господь на землі!“
For, a complete and concise account, will the Lord make upon the earth.
29 І як Ісая віщував: „Коли б Госпо́дь Савао́т не лишив нам насіння, то ми стали б, як Содо́м, і подібні були б до Гомо́рри!“
And, even as Isaiah hath before said, —If, the Lord of hosts, had not left us a seed, as Sodom, had we become, and, as Gomorrha, had we been made like.
30 Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, досягли праведности, тієї праведности, що від віри,
What, then, shall we say? That, they of the nations, who were not in pursuit of righteousness, have laid hold of righteousness, —a righteousness, however, which is by faith;
31 а Ізраїль, що шукав Закона праведности, не досяг Закону праведности.
Whereas, Israel, though in pursuit of a law of righteousness, unto a law, have not attained.
32 Чому́? Бо шукали не з віри, але якби з учинків Зако́ну; вони бо спіткнулись об камінь спотика́ння,
Wherefore? Because, not by faith but as by works, [have they sought it]: they have stumbled at the stone of stumbling,
33 як написано: „Ось Я кладу́ на Сіоні камінь спотика́ння та скелю спокуси, і кожен, хто вірує в Нього, не посоро́миться!“
Even as it is written—Lo! I lay in Zion, a stone to strike against and a rock to stumble over, and, he that resteth faith thereupon, shall not be put to shame.
