До римлян 9
1 Кажу́ правду в Христі, не обманюю, як сві́дчить мені моє сумлі́ння через Духа Святого,
I speak truth in Christ, I do not lie, my conscience bearing witness with me in the Holy Spirit, that
2 що маю велику скорбо́ту й невпинну му́ку для серця свого!
I have great grief and unceasing anguish in my heart.
3 Бо я бажав би сам бути відлу́чений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом;
For I could wish to be myself accursed and cast out from Christ in behalf of my brethren, my kinsmen as to the flesh;
4 вони ізра́їльтяни, що їм належить сині́вство, і слава, і заповіти, і законода́вство, і богослужба, і обі́тниці,
who are Israelites; whom God adopted as sons, whose was the glory, and the covenants, and the giving of the Law, and the service of the sanctuary, and the promises;
5 що їхні й отці, і від них же тілом Христос, що Він над усіма́ Бог, благослове́нний, навіки, амі́нь. (aiōn g165)
whose are the fathers, and from whom, as to the flesh, was the Christ. He who is over all, God, be blessed for ever! Amen. (aiōn g165)
6 Не так, щоб Слово Боже не збуло́ся. Бо не всі ті ізра́їльтяни, хто від Ізраїля,
Not as though the word of God hath failed; for not all they that are of Israel are Israel;
7 і не всі діти Авраамові, хто від насіння його, але: „в Ісаку буде насіння тобі“.
nor because they are descendants of Abraham are they all children; but, “Thy offspring shall be reckoned from Isaac.”
8 Цебто, не тілесні діти — то діти Божі, але діти обі́тниці признаю́ться за насіння.
That is, not the children by natural descent are children of God, but the children to whom the promise is made are accounted as the offspring.
9 А слово обі́тниці таке: „На той час прийду́, і бу́де син у Сари“.
For the word of promise is this: “At this time I will come, and Sarah shall have a son.”
10 І не тільки це, але й Реве́кка зачала́ дітей від одно́го ложа отця нашого Ісака,
And not only so, but also when Rebecca had conceived by one man, our father Isaac,
11 бо коли вони ще не народились, і нічо́го доброго чи злого не вчинили, — щоб позоста́лась постанова Божа у вибра́нні
before the children were born, or had done any thing good or evil, to the end that God's purpose according to election might stand, not depending on works, but on the will of him that calleth,
12 не від учинків, але́ від То́го, Хто кличе, — сказано їй: „Більший служитиме меншому“,
it was said to her, “The elder shall serve the younger:”
13 як і написано: „Полюбив Я Якова, а Ісава знена́видів“.
as it is written, “Jacob I loved, but Esau I hated.”
14 Що ж скажемо? Може в Бога неправда? Зо́всім ні!
What then shall we say? Is there injustice with God? Far be it!
15 Бо Він каже Мойсеєві: „Помилую, кого хочу помилувати, і змилосе́рджуся, над ким хочу змилосе́рдитись“.
For he saith to Moses, “On whom I have mercy, on him will I have mercy; and on whom I have compassion, on him will I have compassion.”
16 Отож, не залежить це ні від то́го, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує.
So then it dependeth not on him that willeth, nor on him that runneth, but on God who showeth mercy.
17 Бо Писа́ння говорить фараонові: „Власне на те Я поставив тебе, щоб на тобі показати Свою силу, і щоб звістилось по ці́лій землі Моє Йме́ння“.
For the Scripture saith to Pharaoh, “For this very purpose did I raise thee up, that I might show forth my power in thee, and that my name might be made known in all the earth.”
18 Отож, кого хоче — Він милує, і кого хоче — ожорсто́чує.
So then he hath mercy on whom he will, and hardeneth whom he will.
19 А ти скажеш мені: „Чого ж іще Він докоря́є, бо хто може проти́витись волі Його?“
Hence thou wilt say to me, Why then doth he still find fault? for who resisteth his will?
20 Отже, хто́ ти, чоловіче, що ти спереча́єшся з Богом? Чи скаже тво́риво творце́ві: Пощо ти зробив мене так?
Nay but, O man, who art thou that makest answer to God? Shall the thing that is wrought say to the workman, Why hast thou made me thus?
21 Чи ганча́р не має вла́ди над глиною, щоб із того самого міси́ва зробити одну посу́дину на честь, а одну на нечесть?
Hath not the potter a right out of the same lump of clay to make one vessel for an honorable use, and another for a dishonorable?
22 Тож Бог, бажаючи показати гнів і виявити могутність Свою, щади́в із великим терпінням посу́дини гніву, що готові були на погибіль,
What if God endured with much patience vessels of wrath fitted for destruction, purposing to manifest his wrath and to make known his power;
23 і щоб виявити багатство слави Своєї на посудинах милосердя, що їх приготува́в на славу,
purposing also to make known the riches of his glory upon vessels of mercy, which he had before prepared for glory,
24 на нас, що їх і покликав не тільки від юдеїв, але й від поган.
whom he also called, even us, not only from among the Jews, but also from among the gentiles?
25 Як і в Осії Він говорить: „Назву Своїм наро́дом не людей Моїх, і не улю́блену — улю́бленою,
as he also saith in Hosea, “I will call that my people, which was not my people; and her beloved, that was not beloved.
26 і на місці, де сказано їм: Ви не Мій наро́д, там на́звані будуть синами Бога Живого!“
And it shall be, that in the place where it was said to them, Ye are not my people, there shall they be called sons of the living God.”
27 А Ісая взиває про Ізраїля: „Коли б число синів Ізра́їлевих було, як мо́рський пісок, то тільки останок спасеться,
But Isaiah crieth out concerning Israel, “Though the number of the sons of Israel be as the sand of the sea, only the remnant will be saved.
28 бо вирок закінчений та скорочений у праведності учинить Господь на землі!“
For he is accomplishing his word and speedily fulfilling it in righteousness; for a speedily fulfilled word will the Lord execute upon the earth.”
29 І як Ісая віщував: „Коли б Госпо́дь Савао́т не лишив нам насіння, то ми стали б, як Содо́м, і подібні були б до Гомо́рри!“
And as Isaiah hath said before, “Unless the Lord of hosts had left us a seed, we should have become as Sodom, and been made like Gomorrah.”
30 Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, досягли праведности, тієї праведности, що від віри,
What then shall we say? That the gentiles, who did not strive after righteousness, obtained righteousness, but a righteousness which is of faith;
31 а Ізраїль, що шукав Закона праведности, не досяг Закону праведности.
while Israel, which strove after a law of righteousness, did not attain to a law of righteousness.
32 Чому́? Бо шукали не з віри, але якби з учинків Зако́ну; вони бо спіткнулись об камінь спотика́ння,
Why? Because they did not strive for it by faith, but as being by works. For they stumbled against the stone of stumbling;
33 як написано: „Ось Я кладу́ на Сіоні камінь спотика́ння та скелю спокуси, і кожен, хто вірує в Нього, не посоро́миться!“
as it is written, “Behold, I lay in Zion a stone of stumbling and rock of offence; and he that believeth in him shall not be put to shame.”
