До римлян 9
1 Кажу́ правду в Христі, не обманюю, як сві́дчить мені моє сумлі́ння через Духа Святого,
I speak the truth in Christ; I am not lying, as confirmed by my conscience in the Holy Spirit.
2 що маю велику скорбо́ту й невпинну му́ку для серця свого!
I have deep sorrow and unceasing anguish in my heart.
3 Бо я бажав би сам бути відлу́чений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом;
For I could wish that I myself were cursed and cut off from Christ for the sake of my brothers, my own flesh and blood,
4 вони ізра́їльтяни, що їм належить сині́вство, і слава, і заповіти, і законода́вство, і богослужба, і обі́тниці,
the people of Israel. Theirs is the adoption as sons; theirs the divine glory and the covenants; theirs the giving of the law, the temple worship, and the promises.
5 що їхні й отці, і від них же тілом Христос, що Він над усіма́ Бог, благослове́нний, навіки, амі́нь. (aiōn g165)
Theirs are the patriarchs, and from them proceeds the human descent of Christ, who is God over all, forever worthy of praise! Amen. (aiōn g165)
6 Не так, щоб Слово Боже не збуло́ся. Бо не всі ті ізра́їльтяни, хто від Ізраїля,
It is not as though God’s word has failed. For not all who are descended from Israel are Israel.
7 і не всі діти Авраамові, хто від насіння його, але: „в Ісаку буде насіння тобі“.
Nor because they are Abraham’s descendants are they all his children. On the contrary, “Through Isaac your offspring will be reckoned.”
8 Цебто, не тілесні діти — то діти Божі, але діти обі́тниці признаю́ться за насіння.
So it is not the children of the flesh who are God’s children, but it is the children of the promise who are regarded as offspring.
9 А слово обі́тниці таке: „На той час прийду́, і бу́де син у Сари“.
For this is what the promise stated: “At the appointed time I will return, and Sarah will have a son.”
10 І не тільки це, але й Реве́кка зачала́ дітей від одно́го ложа отця нашого Ісака,
Not only that, but Rebecca’s children were conceived by one man, our father Isaac.
11 бо коли вони ще не народились, і нічо́го доброго чи злого не вчинили, — щоб позоста́лась постанова Божа у вибра́нні
Yet before the twins were born or had done anything good or bad, in order that God’s plan of election might stand,
12 не від учинків, але́ від То́го, Хто кличе, — сказано їй: „Більший служитиме меншому“,
not by works but by Him who calls, she was told, “The older will serve the younger.”
13 як і написано: „Полюбив Я Якова, а Ісава знена́видів“.
So it is written: “Jacob I loved, but Esau I hated.”
14 Що ж скажемо? Може в Бога неправда? Зо́всім ні!
What then shall we say? Is God unjust? Certainly not!
15 Бо Він каже Мойсеєві: „Помилую, кого хочу помилувати, і змилосе́рджуся, над ким хочу змилосе́рдитись“.
For He says to Moses: “I will have mercy on whom I have mercy, and I will have compassion on whom I have compassion.”
16 Отож, не залежить це ні від то́го, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує.
So then, it does not depend on man’s desire or effort, but on God’s mercy.
17 Бо Писа́ння говорить фараонові: „Власне на те Я поставив тебе, щоб на тобі показати Свою силу, і щоб звістилось по ці́лій землі Моє Йме́ння“.
For the Scripture says to Pharaoh: “I raised you up for this very purpose, that I might display My power in you, and that My name might be proclaimed in all the earth.”
18 Отож, кого хоче — Він милує, і кого хоче — ожорсто́чує.
Therefore God has mercy on whom He wants to have mercy, and He hardens whom He wants to harden.
19 А ти скажеш мені: „Чого ж іще Він докоря́є, бо хто може проти́витись волі Його?“
One of you will say to me, “Then why does God still find fault? For who can resist His will?”
20 Отже, хто́ ти, чоловіче, що ти спереча́єшся з Богом? Чи скаже тво́риво творце́ві: Пощо ти зробив мене так?
But who are you, O man, to talk back to God? Shall what is formed say to Him who formed it, “Why did You make me like this?”
21 Чи ганча́р не має вла́ди над глиною, щоб із того самого міси́ва зробити одну посу́дину на честь, а одну на нечесть?
Does not the potter have the right to make from the same lump of clay one vessel for special occasions and another for common use?
22 Тож Бог, бажаючи показати гнів і виявити могутність Свою, щади́в із великим терпінням посу́дини гніву, що готові були на погибіль,
What if God, intending to show His wrath and make His power known, bore with great patience the vessels of His wrath, prepared for destruction?
23 і щоб виявити багатство слави Своєї на посудинах милосердя, що їх приготува́в на славу,
What if He did this to make the riches of His glory known to the vessels of His mercy, whom He prepared in advance for glory—
24 на нас, що їх і покликав не тільки від юдеїв, але й від поган.
including us, whom He has called not only from the Jews, but also from the Gentiles?
25 Як і в Осії Він говорить: „Назву Своїм наро́дом не людей Моїх, і не улю́блену — улю́бленою,
As He says in Hosea: “I will call them ‘My People’ who are not My people, and I will call her ‘My Beloved’ who is not My beloved,”
26 і на місці, де сказано їм: Ви не Мій наро́д, там на́звані будуть синами Бога Живого!“
and, “It will happen that in the very place where it was said to them, ‘You are not My people,’ they will be called ‘sons of the living God.’”
27 А Ісая взиває про Ізраїля: „Коли б число синів Ізра́їлевих було, як мо́рський пісок, то тільки останок спасеться,
Isaiah cries out concerning Israel: “Though the number of the Israelites is like the sand of the sea, only the remnant will be saved.
28 бо вирок закінчений та скорочений у праведності учинить Господь на землі!“
For the Lord will carry out His sentence on the earth thoroughly and decisively.”
29 І як Ісая віщував: „Коли б Госпо́дь Савао́т не лишив нам насіння, то ми стали б, як Содо́м, і подібні були б до Гомо́рри!“
It is just as Isaiah foretold: “Unless the Lord of Hosts had left us descendants, we would have become like Sodom, we would have resembled Gomorrah.”
30 Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, досягли праведности, тієї праведности, що від віри,
What then will we say? That the Gentiles, who did not pursue righteousness, have obtained it, a righteousness that is by faith;
31 а Ізраїль, що шукав Закона праведности, не досяг Закону праведности.
but Israel, who pursued a law of righteousness, has not attained it.
32 Чому́? Бо шукали не з віри, але якби з учинків Зако́ну; вони бо спіткнулись об камінь спотика́ння,
Why not? Because their pursuit was not by faith, but as if it were by works. They stumbled over the stumbling stone,
33 як написано: „Ось Я кладу́ на Сіоні камінь спотика́ння та скелю спокуси, і кожен, хто вірує в Нього, не посоро́миться!“
as it is written: “See, I lay in Zion a stone of stumbling and a rock of offense; and the one who believes in Him will never be put to shame.”
