До римлян 8
1 Тож немає тепер жодного о́суду тим, хто ходить у Христі Ісусі не за тілом, а за Духом,
Nihil ergo nunc damnationis est iis, qui sunt in Christo Iesu: qui non secundum carnem ambulant.
2 бо зако́н Духа життя в Христі Ісусі визволив мене від зако́ну гріха й смерти.
Lex enim spiritus vitæ in Christo Iesu liberavit me a lege peccati et mortis.
3 Бо що було неможливе для Закону, у чо́му був він безсилий тілом, — Бог послав Сина Свого в подобі гріховного тіла, і за гріх осудив гріх у тілі,
Nam quod impossibile erat legi, in quo infirmabatur per carnem: Deus Filium suum mittens in similitudinem carnis peccati, et de peccato damnavit peccatum in carne,
4 щоб ви́коналось ви́правдання Закону на нас, що ходимо не за тілом, а за Духом.
ut iustificatio legis impleretur in nobis, qui non secundum carnem ambulamus, sed secundum spiritum.
5 Бо ті, хто ходить за тілом, ду́мають про тілесне, а хто за Духом — про духовне.
Qui enim secundum carnem sunt: quæ carnis sunt, sapiunt. Qui vero secundum spiritum sunt: quæ sunt spiritus, sentiunt.
6 Бо думка тілесна — то смерть, а думка духовна — життя та мир,
Nam prudentia carnis, mors est: prudentia autem spiritus, vita et pax.
7 думка бо тілесна — ворожне́ча на Бога, бо не ко́риться Законові Божому, та й не може.
Quoniam sapientia carnis inimica est Deo: legi enim Dei non est subiecta: nec enim potest.
8 І ті, хто хо́дить за тілом, не можуть догодити Богові.
Qui autem in carne sunt, Deo placere non possunt.
9 А ви не в тілі, але в Дусі, бо Дух Божий живе в вас. А коли хто не має Христового Духа, той не Його.
Vos autem in carne non estis, sed in spiritu: si tamen Spiritus Dei habitat in vobis. Siquis autem Spiritum Christi non habet: hic non est eius.
10 А коли Христос у вас, то хоч тіло мертве через гріх, але дух живий через праведність.
Si autem Christus in vobis est: corpus quidem mortuum est propter peccatum, spiritus vero vivit propter iustificationem.
11 А коли живе в вас Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, то Той, хто підняв Христа з мертвих, ожи́вить і смертельні тіла ваші через Свого Духа, що живе в вас.
Quod si Spiritus eius, qui suscitavit Iesum a mortuis, habitat in vobis: qui suscitavit Iesum Christum a mortuis, vivificabit et mortalia corpora vestra, propter inhabitantem Spiritum eius in vobis.
12 Тому́ то, браття, ми не боржники́ тіла, щоб жити за тілом;
Ergo fratres debitores sumus non carni, ut secundum carnem vivamus.
13 бо коли живе́те за тілом, то маєте вмерти, а коли Духом умертвля́єте тілесні вчинки, то бу́дете жити.
Si enim secundum carnem vixeritis, moriemini: si autem Spiritu facta carnis mortificaveritis, vivetis.
14 Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі;
Quicumque enim Spiritu Dei aguntur, ii sunt filii Dei.
15 бо не взяли́ ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа сині́вства, що через Нього кличемо: „Авва, Отче!“
Non enim accepistis spiritum servitutis iterum in timore, sed accepistis spiritum adoptionis filiorum, in quo clamamus: Abba (Pater).
16 Сам Цей Дух сві́дчить ра́зом із духом нашим, що ми — діти Божі.
Ipse enim Spiritus testimonium reddit spiritui nostro quod sumus filii Dei.
17 А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові, коли тільки ра́зом із Ним ми терпимо́, щоб разом із Ним і просла́витись.
Si autem filii, et heredes: heredes quidem Dei, cohæredes autem Christi: si tamen compatimur, ut et conglorificemur.
18 Бо я ду́маю, що страждання тепе́рішнього ча́су нічого не варті супроти тієї слави, що має з'явитися в нас.
Existimo enim quod non sunt condignæ passiones huius temporis ad futuram gloriam, quæ revelabitur in nobis.
19 Бо чека́ння створі́ння очікує з'я́влення синів Божих,
Nam expectatio creaturæ, revelationem filiorum Dei expectat.
20 бо створі́ння покорилось марно́ті не добровільно, але через того, хто скори́в його, в надії,
Vanitati enim creatura subiecta est non volens, sed propter eum, qui subiecit eam in spe:
21 що й саме створіння ви́зволиться від неволі тління на волю слави синів Божих.
quia et ipsa creatura liberabitur a servitute corruptionis in libertatem gloriæ filiorum Dei.
22 Бо знаємо, що все створі́ння ра́зом зідхає й ра́зом мучиться аж досі.
Scimus enim quod omnis creatura ingemiscit, et parturit usque adhuc.
23 Але не тільки воно, але й ми самі, маючи зача́ток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла.
Non solum autem illa, sed et nos ipsi primitias Spiritus habentes: et ipsi intra nos gemimus adoptionem filiorum Dei expectantes, redemptionem corporis nostri.
24 Надією бо ми спасли́ся. Надія ж, коли бачить, не є надія, бо хто що́ бачить, чому б того й наді́явся?
Spe enim salvi facti sumus. Spes autem, quæ videtur, non est spes: nam quod videt quis, quid sperat?
25 А коли сподіва́ємось, чого не бачимо, то очікуємо того з терпеливістю.
Si autem quod non videmus, speramus: per patientiam expectamus.
26 Так само ж і Дух допомагає нам у наших не́мочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимо́вними зідха́ннями.
Similiter autem et Spiritus adiuvat infirmitatem nostram: nam quid oremus, sicut oportet, nescimus: sed ipse Spiritus postulat pro nobis gemitibus inenarrabilibus.
27 А Той, Хто досліджує серця́, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих.
Qui autem scrutatur corda, scit quid desideret Spiritus: quia secundum Deum postulat pro sanctis.
28 І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре.
Scimus autem quoniam diligentibus Deum omnia cooperantur in bonum, iis, qui secundum propositum vocati sunt sancti.
29 Бо кого Він передба́чив, тих і призна́чив, щоб були подібні до о́бразу Сина Його, щоб Він був перворі́дним поміж багатьма́ братами.
Nam quos præscivit, et prædestinavit conformes fieri imaginis Filii sui, ut sit ipse Primogenitus in multis fratribus.
30 А кого Він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і ви́правдав, а кого ви́правдав, тих і просла́вив.
Quos autem prædestinavit, hos et vocavit: et quos vocavit, hos et iustificavit: quos autem iustificavit, illos et glorificavit.
31 Що ж скажем на це? Коли за нас Бог, то хто проти нас?
Quid ergo dicemus ad hæc? Si Deus pro nobis, qui contra nos?
32 Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, — як же не дав би Він нам із Ним і всього?
Qui etiam proprio Filio suo non pepercit, sed pro nobis omnibus tradidit illum: quo modo non etiam cum illo omnia nobis donavit?
33 Хто оска́ржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує.
Quis accusabit adversus electos Dei? Deus qui iustificat,
34 Хто ж той, що засу́джує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, — Він право́руч Бога, і Він і заступається за нас.
quis est qui condemnet? Christus Iesus, qui mortuus est, immo qui et resurrexit, qui est ad dexteram Dei, qui etiam interpellat pro nobis.
35 Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслі́дування, чи голод, чи нагота́, чи небезпека, чи меч?
Quis ergo nos separabit a charitate Christi? Tribulatio? An angustia? An fames? An nuditas? An periculum? An persecutio? An gladius?
36 Як написано: „За Тебе нас цілий день умертвля́ють, нас уважають за овець, прирече́них на зако́лення“.
(Sicut scriptum est: Quia propter te mortificamur tota die: æstimati sumus sicut oves occisionis.)
37 Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив.
Sed in his omnibus superamus propter eum, qui dilexit nos.
38 Бо я пересві́дчився, що ні смерть, ні життя, ні анголи́, ні вла́ди, ні тепе́рішнє, ні майбу́тнє, ні сили,
Certus sum enim quia neque mors, neque vita, neque Angeli, neque principatus, neque virtutes, neque instantia, neque futura, neque fortitudo,
39 ні вишина́, ні глибина́, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!
neque altitudo, neque profundum, neque creatura alia poterit nos separare a charitate Dei, quæ est in Christo Iesu Domino nostro.
