До римлян 7
1 Чи ви не знаєте, браття, — бо говорю́ тим, хто знає Закона, — що Зако́н панує над люди́ною, поки вона живе?
Хиба не знаєте, браттє (знаючим бо закон глаголю), що закон панує над чоловіком, доки він жив?
2 Бо замі́жня жінка, поки живе чоловік, прив'язана до нього Законом; а коли помре чоловік, вона звільняється від закону чоловіка.
Бо мужня жона з живим мужем звязана законом, як же вмре муж її, тоді вона відзволена від мужа.
3 Тому то, поки живе чоловік, вона буде вважатися перелю́бницею, якщо стане дружи́ною іншому чоловікові; коли ж чоловік помре, вона вільна від Зако́ну, і не буде перелю́бницею, якщо стане за дружи́ну іншому чоловікові.
Тим же оце, як жив муж, перелюбницею звати меть ся, коли буде (жінкою) иншому чоловікові; коди ж умре муж Її, вільна вона від закону, щоб не бути їй перелюбницею, хоч би була (жінкою) иншому чоловікові.
4 Так, мої браття, і ви вмерли для Зако́ну через тіло Христове, щоб належати вам іншому, Воскре́слому з мертвих, щоб прино́сити плід Богові.
Оце ж, браттє моє, і ви вмерли закону тілом Христовим, щоб бути вам иншому, що встав із мертвих, щоб принесли ми овощ Богові.
5 Бо коли ми жили за ті́лом, то при́страсті гріховні, що похо́дять від Закону, ді́яли в наших членах, щоб прино́сити плід смерти.
Як були бо ми в тїдї, страсти гріховні, що були через закон, орудували в членах наших, щоб приносити овощ смерті.
6 А тепер ми звільни́лись від Закону, умерши для того, чим були зв'язані, щоб служити нам обно́вленням духа, а не старістю букви.
Тепер же ми відзволились од закону умершого, котрим були держані, щоб служити нам (Богові) в обновленню духа, а не у ветхости писання.
7 Що ж скажемо? Чи Зако́н — то гріх? Зо́всім ні! Але я не пізнав гріха, як тільки через Зако́н, бо я не знав би пожадливости, коли б Закон не наказував: „Не пожада́й“.
Що ж скажемо? закон гріх? Нехай не буде так. Нї, я й не знав гріха, як тільки через закон, і жадоби не відав би, коли б закон не сказав: Не жадай.
8 Але гріх, узявши при́від від заповіді, зробив у мені всяку пожадливість, бо без Закону гріх мертвий.
Гріх же, взявшись через заповідь, підняв у менї всяку жадобу. Без закону бо гріх мертвий.
9 А я колись жив без Закону, але, коли прийшла заповідь, то гріх ожив,
Я ж колись жив окреме закому; як же настала заповідь, гріх ожив, а я вмер.
10 а я вмер; і сталася мені та заповідь, що для життя, на смерть,
І знайшов я, що заповідь, котра на життє, ся на смерть.
11 бо гріх, узявши причину від заповіді, звів мене, і нею вмертви́в.
Гріх бо, узявшись через заповідь, обманив мене, і нею вбив мене.
12 Тому́ то Зако́н святий, і заповідь свята, і праведна, і добра.
Тим же оце закон сьвят, і заповідь сьвята, і праведна і добра.
13 Тож чи добре стало мені смертю? Зо́всім ні! Але гріх, щоб стати гріхом, приніс мені смерть добром, щоб гріх став мі́цно грі́шний через за́повідь.
Хиба ж добро принесло мені смерть? Нехай не буде так. Нї, гріх, щоб явив ся гріхом, добрим завдав менї смерть, щоб гріх був без міри грішен через заповідь.
14 Бо ми знаємо, що Зако́н духовний, а я тіле́сний, про́даний під гріх.
Знаємо бо, що закон духовний, я ж тілесний, проданий під гріх.
15 Бо що́ я виконую, не розумію; я бо чиню не те, що́ хочу, але що́ нена́виджу, те я роблю́.
Що бо роблю, не розумію; не що бо хочу, роблю, а що ненавиджу, те роблю.
16 А коли роблю́ те, чого я не хо́чу, то згоджуюсь із Законом, що він добрий,
Коли ж, чого не хочу, те роблю, то хвалю закон, що добрий.
17 а тому вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені.
Тепер же вже не я роблю се, а гріх, що домує в мені.
18 Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре; бо бажа́ння лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знахо́джу.
Знаю бо, що не живе в мені (се єсть в тїлї моїм), добре; бо хотіннє є в мене, зробити ж що добре, не знаходжу (способу).
19 Бо не роблю́ я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню.
Бо доброго, що хочу, не роблю, а чого не хочу, лихого, те роблю.
20 Коли ж я роблю́ те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені.
Коли ж, чого не хочу, те роблю, то вже. не я те роблю, а гріх, що домує в мені.
21 Тож знахо́джу зако́на, коли хочу робити добро, — що зло лежить у мені.
Оце ж знаходжу закон, що, коли хочу робити добре, передо мною лежить лихе.
22 Бо маю задово́лення в Законі Божому за вну́трішнім чолові́ком,
Бо я кохаюсь у законі Божому по нутряному чоловікові,
23 та бачу інший зако́н у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і поло́нить мене законом гріховним, що знахо́диться в членах моїх.
бачу ж иншій закон у членах моїх, що воює проти закону ума мого і иідневолюе мене законові гріха, що в членах моїх.
24 Нещасна я люди́на! Хто мене ви́зволить від тіла цієї смерти?
Окаянний я чоловік! хто мене збавить од тіла смерти сієї?
25 Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого. Тому́ то я сам служу́ розумом Законові Божому, але тілом — закону гріховному.
Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого. Оце ж умом сам я служу закону Божому, тілом же закону гріховному.
