До римлян 7

1 Чи ви не знаєте, браття, — бо говорю́ тим, хто знає Закона, — що Зако́н панує над люди́ною, поки вона живе?

Хіба ви не знаєте, брати (звертаюся до тих, хто знає Закон), що Закон має владу над людиною, поки вона живе?

2 Бо замі́жня жінка, поки живе чоловік, прив'язана до нього Законом; а коли помре чоловік, вона звільняється від закону чоловіка.

[Скажімо], заміжня жінка за Законом прив’язана до свого чоловіка, поки він живий, але коли чоловік помирає, вона звільняється від Закону, який пов’язував її з чоловіком.

3 Тому то, поки живе чоловік, вона буде вважатися перелю́бницею, якщо стане дружи́ною іншому чоловікові; коли ж чоловік помре, вона вільна від Зако́ну, і не буде перелю́бницею, якщо стане за дружи́ну іншому чоловікові.

Тож якщо вона за життя свого чоловіка одружиться з іншим, її називають перелюбницею. Коли ж її чоловік помирає, вона звільняється від Закону й, вийшовши заміж за іншого чоловіка, не буде перелюбницею.

4 Так, мої браття, і ви вмерли для Зако́ну через тіло Христове, щоб належати вам іншому, Воскре́слому з мертвих, щоб прино́сити плід Богові.

Так і ви, брати мої, померли для Закону через тіло Христа, щоб належати Іншому – Тому, Хто воскрес із мертвих, щоб ми могли приносити плід Богові.

5 Бо коли ми жили за ті́лом, то при́страсті гріховні, що похо́дять від Закону, ді́яли в наших членах, щоб прино́сити плід смерти.

Бо коли ми жили, керуючись тілесними [бажаннями], гріховні пристрасті, [виявлені] Законом, діяли в наших тілах, щоб приносити плід смерті.

6 А тепер ми звільни́лись від Закону, умерши для того, чим були зв'язані, щоб служити нам обно́вленням духа, а не старістю букви.

Але тепер ми звільнилися від Закону, померли для того, що нас колись зв’язувало, щоб ми служили оновлені Духом, а не як у давнину – [дотримуючись] букви [Закону].

7 Що ж скажемо? Чи Зако́н — то гріх? Зо́всім ні! Але я не пізнав гріха, як тільки через Зако́н, бо я не знав би пожадливости, коли б Закон не наказував: „Не пожада́й“.

Що ж скажемо? Що Закон є гріхом? Зовсім ні! Якби не Закон, я не знав би, що таке гріх. Я не знав би, [наприклад], що таке пожадливість, якби Закон не сказав: «Не бажай».

8 Але гріх, узявши при́від від заповіді, зробив у мені всяку пожадливість, бо без Закону гріх мертвий.

Проте гріх, скориставшись заповіддю, породив у мені всіляке бажання. Адже без Закону гріх мертвий.

9 А я колись жив без Закону, але, коли прийшла заповідь, то гріх ожив,

Колись я жив без Закону, але коли прийшла заповідь, гріх ожив,

10 а я вмер; і сталася мені та заповідь, що для життя, на смерть,

а я помер. Я виявив, що заповідь, яка мала б принести життя, насправді принесла смерть.

11 бо гріх, узявши причину від заповіді, звів мене, і нею вмертви́в.

Адже гріх, скориставшись можливістю, наданою заповіддю, звабив мене й через неї вбив.

12 Тому́ то Зако́н святий, і заповідь свята, і праведна, і добра.

Отже, Закон святий і заповідь – свята, праведна й добра.

13 Тож чи добре стало мені смертю? Зо́всім ні! Але гріх, щоб стати гріхом, приніс мені смерть добром, щоб гріх став мі́цно грі́шний через за́повідь.

Тож невже те, що добре, спричинило мені смерть? Зовсім ні! Навпаки, гріх, щоб виявитися гріхом, спричинив мою смерть через те, що добре. Так завдяки заповіді гріх став абсолютно грішним.

14 Бо ми знаємо, що Зако́н духовний, а я тіле́сний, про́даний під гріх.

Бо ми знаємо, що Закон духовний, а я тілесний, проданий [у рабство] гріха.

15 Бо що́ я виконую, не розумію; я бо чиню не те, що́ хочу, але що́ нена́виджу, те я роблю́.

Я не розумію, що роблю. Адже роблю не те, що хочу, а те, що ненавиджу.

16 А коли роблю́ те, чого я не хо́чу, то згоджуюсь із Законом, що він добрий,

Коли ж я роблю те, чого не хочу, я погоджуюся, що Закон добрий.

17 а тому вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені.

І це вже не я роблю, але гріх, що живе в мені.

18 Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре; бо бажа́ння лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знахо́джу.

Адже я знаю: у мені, тобто в моєму тілі, нічого доброго не живе, оскільки бажання робити добро є, але виконувати його не можу.

19 Бо не роблю́ я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню.

Бо не роблю добра, яке хочу, але роблю зло, якого я не хочу робити.

20 Коли ж я роблю́ те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені.

Тож якщо я роблю те, чого не хочу, це вже не я роблю, а гріх, який живе в мені.

21 Тож знахо́джу зако́на, коли хочу робити добро, — що зло лежить у мені.

Отже, я знаходжу такий закон: коли я хочу робити добро, зло завжди поруч зі мною.

22 Бо маю задово́лення в Законі Божому за вну́трішнім чолові́ком,

Бо за внутрішньою людиною я насолоджуюся Божим Законом,

23 та бачу інший зако́н у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і поло́нить мене законом гріховним, що знахо́диться в членах моїх.

але бачу, що в моєму тілі діє інший закон, який бореться проти закону мого розуму й робить мене в’язнем закону гріха, який є в моєму тілі.

24 Нещасна я люди́на! Хто мене ви́зволить від тіла цієї смерти?

Нещасна я людина! Хто врятує мене від цього смертного тіла?

25 Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого. Тому́ то я сам служу́ розумом Законові Божому, але тілом — закону гріховному.

Тож [нехай буде] подяка Богові через Ісуса Христа, нашого Господа! Отже, своїм розумом я є служителем Закону Божого, а тілом – закону гріха.