Об'явлення 7
1 А по цьому я бачив чотирьох алголі́в, що стояли на чотирьох ку́тах землі та тримали чотири земні вітри́, щоб вітер не віяв на землю, ані на море, ані на жодне дерево.
anantaraM catvArO divyadUtA mayA dRSTAH, tE pRthivyAzcaturSu kONESu tiSThanataH pRthivyAM samudrE vRkSESu ca vAyu ryathA na vahEt tathA pRthivyAzcaturO vAyUn dhArayanti|
2 І бачив я іншого ангола, що від схід сонця вихо́див, і мав печа́тку Бога Живого. І він гучним голосом крикнув до чотирьох алголів, що їм да́но пошкодити землі́ та морю,
anantaraM sUryyOdayasthAnAd udyan apara EkO dUtO mayA dRSTaH sO'marEzvarasya mudrAM dhArayati, yESu cartuSu dUtESu pRthivIsamudrayO rhiMsanasya bhArO dattastAn sa uccairidaM avadat|
3 говорячи: „Не шкодьте ані землі́, ані морю, ані дереву, аж поки ми покладе́мо печа́тки рабам Бога нашого на їхніх чо́лах!“
Izvarasya dAsA yAvad asmAbhi rbhAlESu mudrayAgkitA na bhaviSyanti tAvat pRthivI samudrO taravazca yuSmAbhi rna hiMsyantAM|
4 І почув я число попеча́таних: сто сорок чотири тисячі попечатаних від усіх племен Ізраїлевих синів:
tataH paraM mudrAgkitalOkAnAM saMkhyA mayAzrAvi| isrAyElaH sarvvavaMzAyAzcatuzcatvAriMzatsahasrAdhikalakSalOkA mudrayAgkitA abhavan,
5 з племени Юдиного — дванадцять тисяч попеча́таних, з племени Руви́мового — дванадцять тисяч, з племени Ґа́дового — дванадцять тисяч,
arthatO yihUdAvaMzE dvAdazasahasrANi rUbENavaMzE dvAdazasahasrANi gAdavaMzE dvAdazasahasrANi,
6 з пле́мени Аси́рового — дванадцять тисяч, з племени Нефтали́мового — дванадцять тисяч, з племени Манасі́їного — дванадцять тисяч,
AzEravaMzE dvAdazasahasrANi naptAlivaMzE dvAdazasahasrANi minazivaMzE dvAdazasahasrANi,
7 з племени Симео́нового — дванадцять тисяч, з племени Леві́їного — дванадцять тисяч, з племени Іссаха́рового — дванадцять тисяч,
zimiyOnavaMzE dvAdazasahasrANi lEvivaMzE dvAdazasahasrANi iSAkharavaMzE dvAdazasahasrANi,
8 з племени Завуло́нового — дванадцять тисяч, з племени Йо́сипового — дванадцять тисяч, з племени Веніями́нового — дванадцять тисяч попеча́таних.
sibUlUnavaMzE dvAdazasahasrANi yUSaphavaMzE dvAdazasahasrANi binyAmInavaMzE ca dvAdazasahasrANi lOkA mudrAgkitAH|
9 Пото́му я глянув, — і ось на́товп великий, що його зрахувати не може ніхто, з усякого люду, і племе́н, і наро́дів, і язи́ків, стояв перед престолом і перед Агнцем, зодя́гнені в білу одежу, а в їхніх руках було па́льмове ві́ття.
tataH paraM sarvvajAtIyAnAM sarvvavaMzIyAnAM sarvvadEzIyAnAM sarvvabhASAvAdinAnjca mahAlOkAraNyaM mayA dRSTaM, tAn gaNayituM kEnApi na zakyaM, tE ca zubhraparicchadaparihitAH santaH karaizca tAlavRntAni vahantaH siMhAsanasya mESazAvakasya cAntikE tiSThanti,
10 І взива́ли вони гучним голосом, кажучи: „Спасіння нашому Богові, що сидить на престолі, і Агнцеві!“
uccaiHsvarairidaM kathayanti ca, siMhAsanOpaviSTasya paramEzasya naH stavaH|stavazca mESavatsasya sambhUyAt trANakAraNAt|
11 А всі анголи́ стояли навко́ло престолу та ста́рців і чотирьох тих тварин. І вони на обличчя попадали перед престолом, і вклонилися Богові,
tataH sarvvE dUtAH siMhAsanasya prAcInavargasya prANicatuSTayasya ca paritastiSThantaH siMhAsanasyAntikE nyUbjIbhUyEzvaraM praNamya vadanti,
12 кажучи: „Амі́нь! Благослове́ння, і слава, і мудрість, і хвала́, і честь, і сила, і міць — нашому Богу на вічні віки! Амі́нь!“ (aiōn g165)
tathAstu dhanyavAdazca tEjO jnjAnaM prazaMsanaM| zauryyaM parAkramazcApi zaktizca sarvvamEva tat| varttatAmIzvarE'smAkaM nityaM nityaM tathAstviti| (aiōn g165)
13 І відповів один із ста́рців, і до мене сказав: „Оці, що зодя́гнені в білу одежу, — хто вони й звідкіля́ поприхо́дили?“
tataH paraM tESAM prAcInAnAm EkO janO mAM sambhASya jagAda zubhraparicchadaparihitA imE kE? kutO vAgatAH?
14 І сказав я йому: „Мій пане, ти знаєш!“Він же мені відказав: „Це ті, що прийшли від великого горя, і випрали одіж свою, та вибілили її в крові Агнця.
tatO mayOktaM hE mahEccha bhavAnEva tat jAnAti| tEna kathitaM, imE mahAklEzamadhyAd Agatya mESazAvakasya rudhirENa svIyaparicchadAn prakSAlitavantaH zuklIkRtavantazca|
15 Тому́ то вони перед Божим престолом, і в храмі Його день і ніч Йому служать. А „Той, Хто сидить на престолі, розтя́гне наме́та над ними“.
tatkAraNAt ta Izvarasya siMhAsanasyAntikE tiSThantO divArAtraM tasya mandirE taM sEvantE siMhAsanOpaviSTO janazca tAn adhisthAsyati|
16 „Вони голоду й спраги терпіти не бу́дуть уже, і не буде палити їх сонце, ані спека яка“.
tESAM kSudhA pipAsA vA puna rna bhaviSyati raudraM kOpyuttApO vA tESu na nipatiSyati,
17 Бо Агнець, що серед престолу, „буде їх па́сти, і водитиме їх до джере́л вод життя. І Бог кожну сльозу́ з очей їхніх зітре!“
yataH siMhAsanAdhiSThAnakArI mESazAvakastAn cArayiSyati, amRtatOyAnAM prasravaNAnAM sannidhiM tAn gamayiSyati ca, IzvarO'pi tESAM nayanabhyaH sarvvamazru pramArkSyati|
