Псалми 88
1 Пісня. Псалом. Синів Кореєвих. Для дириґента хору. На „Махалат леаннот“. Пісня навча́льна Ге́мана езрахе́янина. Господи, Боже спасі́ння мого́, вдень я кли́чу й вночі Я перед Тобою:
Canticum Psalmi, filiis Core, in finem, pro Maheleth ad respondendum. Intellectus Eman Ezrahitæ. [Domine, Deus salutis meæ, in die clamavi et nocte coram te.
2 хай молитва моя дійде перед обличчя Твоє, нахили Своє ухо до зо́йку мого,
Intret in conspectu tuo oratio mea, inclina aurem tuam ad precem meam.
Quia repleta est malis anima mea, et vita mea inferno appropinquavit. (Sheol h7585)
4 Я до тих прирахований став, що в могилу відхо́дять, я став, немов муж той безсилий.
Æstimatus sum cum descendentibus in lacum, factus sum sicut homo sine adjutorio,
5 Я кинений серед померлих, немов оті тру́пи, що в гро́бі лежать, що про них Ти не згадуєш більш, і потя́ті вони від Твоєї руки.
inter mortuos liber; sicut vulnerati dormientes in sepulchris, quorum non es memor amplius, et ipsi de manu tua repulsi sunt.
6 Умісти́в Ти мене в глибоче́зну могилу, до пітьми́ в глибина́х.
Posuerunt me in lacu inferiori, in tenebrosis, et in umbra mortis.
7 На мене лягла́ Твоя лють, і Ти всіма́ Своїми лама́ннями мучив мене. (Се́ла)
Super me confirmatus est furor tuus, et omnes fluctus tuos induxisti super me.
8 Віддалив Ти від мене знайо́мих моїх, учинив Ти мене за оги́ду для них, Я за́мкнений і не вихо́джу,
Longe fecisti notos meos a me; posuerunt me abominationem sibi. Traditus sum, et non egrediebar;
9 стемні́ло з біди моє око. Я кожного дня Тебе кличу, о Господи, простяга́ю до Тебе ру́ки свої!
oculi mei languerunt præ inopia. Clamavi ad te, Domine, tota die; expandi ad te manus meas.
10 Чи Ти чудо вчиниш померлим? Чи тру́пи встануть і будуть хвали́ти Тебе? (Се́ла)
Numquid mortuis facies mirabilia? aut medici suscitabunt, et confitebuntur tibi?
11 Хіба милість Твоя буде в гро́бі звіща́тись, а вірність Твоя в аввадо́ні?
Numquid narrabit aliquis in sepulchro misericordiam tuam, et veritatem tuam in perditione?
12 Чи позна́ється в те́мряві чудо Твоє, а в краю́ забуття́ — справедливість Твоя?
Numquid cognoscentur in tenebris mirabilia tua? et justitia tua in terra oblivionis?
13 Та я кличу до Тебе, о Господи, і вранці молитва моя Тебе випере́джує.
Et ego ad te, Domine, clamavi, et mane oratio mea præveniet te.
14 Для чо́го, о Господи, кидаєш душу мою, ховаєш від мене обличчя Своє?
Ut quid, Domine, repellis orationem meam; avertis faciem tuam a me?
15 Нужде́нний я та помираю відма́лку, перено́шу страхіття Твої, я осла́блений став.
Pauper sum ego, et in laboribus a juventute mea; exaltatus autem, humiliatus sum et conturbatus.
16 Перейшли́ надо мною Твої пересе́рдя, страхіття Твої зруйнува́ли мене, —
In me transierunt iræ tuæ, et terrores tui conturbaverunt me:
17 вони оточа́ють мене, як вода, увесь день, вони ра́зом мене обляга́ють.
circumdederunt me sicut aqua tota die; circumdederunt me simul.
18 друга й при́ятеля віддалив Ти від мене, знайо́мі мої — як та те́мрява!
Elongasti a me amicum et proximum, et notos meos a miseria.]
