Псалми 78

1 Пісня навча́льна Асафова.

Ein Lehrgedicht, von Asaph. - Mein Volk! Hab acht auf meine Lehre! Zu meines Mundes Reden neiget euer Ohr!

2 нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!

Ich öffne meinen Mund zu einem Spruch. Ich künd Gesänge aus der Vorzeit Tagen,

3 Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —

die wir vernommen und jetzt wissen, die unsre Väter uns erzählt.

4 того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!

Wir, ihre Kinder, wollen über sie nicht schweigen. Wir wollen künftigem Geschlecht des Herren Ruhmestaten künden und seine Macht und Wunder, die er tat.

5 Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,

Zum Brauch hat er's in Jakob eingesetzt, zur heiligen Pflicht in Israel gemacht. Denn unsern Vätern hat er anbefohlen, sie ihren Kindern kundzutun,

6 щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть і будуть розповідати своїм дітям.

auf daß ein späteres Geschlecht sie kenne, die Enkel, die geboren würden, sie ihren Kindern wiederum verkünden.

7 І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.

Sie sollten Gott vertrauen und nicht vergessen Gottes Taten und seine Vorschriften befolgen

8 І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.

und nicht, wie ihre Väter, werden ein widerspenstig, trotziges Geschlecht, solch ein Geschlecht von wankendem Gemüt und ungetreuem Herzen gegen Gott.

9 Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад у день бо́ю:

Ganz unvernünftige Söhne, voller Trug, das Leben werfen sie hinweg und wenden sich am Trübsalstage ab;

10 вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,

sie halten Gottes Bündnis nicht und wollen nicht nach seiner Lehre wandeln.

11 і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.

Und sie vergessen seine Werke gänzlich und seine Wunder, die er ihnen zeigt.

12 Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:

Vor ihren Vätern tat er Unvergleichliches, im Land Ägypten, im Gefild von Tanis.

13 Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;

Er spaltete das Meer und führte sie hindurch und ließ das Wasser dammgleich stehen.

14 і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;

Er leitete bei Tag sie mit der Wolke, die ganze Nacht mit Feuerschein,

15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.

und ließ die Felsen in der Wüste sprudeln und tränkte sie in Fülle wie mit Fluten.

16 Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.

Aus Steinen ließ er Bäche quellen, wie Ströme Wasser sprudeln.

17 Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,

Allein sie sündigten noch weiter gegen ihn und widersetzten sich dem Höchsten in der Wüste.

18 і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.

Und sie versuchten Gott in ihrem Herzen, für ihre Gelüste Speise heischend.

19 І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“

Sie sprachen gegen Gott und fragten: "Vermag es Gott, selbst in der Wüste einen Tisch zu decken?

20 Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'яси́ва наро́дові Своє́му?“

Den Felsen schlug er zwar; das Wasser floß, die Bäche strömten. Vermag er aber Brot zu geben und seinem Volke Fleisch zu spenden?"

21 Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,

Der Herr vernahm's und wurde zornig; ein Feuer loderte in Jakob auf; ein Zorn erhob sich gegen Israel,

22 бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.

weil sie an Gott nicht glaubten und nicht auf seine Hilfe bauten.

23 А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,

Doch er gebot den Wolken oben und tat des Himmels Pforten auf,

24 і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:

hernieder ließ er Manna auf sie regnen, um sie zu speisen, schenkte ihnen Himmelsbrot.

25 Хліб а́нгольський їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!

Das Brot der Engel konnte jeder essen; er sandte ihnen Kost in Fülle.

26 Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —

Er ließ den Morgenwind am Himmel wehen; den Südwind führte er durch seine Macht herbei.

27 і дощем на них м'ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,

Dann ließ er Fleisch wie Staub auf sie herniederregnen, wie Meeressand Geflügel.

28 і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.

Er ließ es in ihr Lager fallen, um seine Wohnstatt ringsumher.

29 І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!

Sie aßen, wurden übersatt; was sie gewünscht, verlieh er ihnen.

30 Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,

Noch war nicht ihre Lust gestillt, noch war die Kost in ihrem Munde,

31 а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.

als Gottes Zorn sich gegen sie erhob, die Feisten unter ihnen würgte, die junge Mannschaft Israels zu Boden streckte.

32 Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,

Bei all dem sündigten sie weiter und glaubten nicht an seine Wunderkräfte.

33 — і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.

Da ließ er ihre Tage zwecklos schwinden und ihre Jahre in Enttäuschung.

34 Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,

Zwar fragten sie nach ihm, wenn er sie würgte, verlangten wiederum nach Gott,

35 і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.

wohl eingedenk, daß Gott ihr Hort, der höchste Gott ihr Retter sei.

36 І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,

Allein sie täuschten ihn mit ihrem Munde, belogen ihn mit ihrer Zunge.

37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.

Ihr Herz war unaufrichtig gegen ihn; mit seinem Bunde meinten sie's nicht ehrlich.

38 Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,

Doch er, erbarmungsvoll, vergab die Schuld, vertilgte nicht; oft hielt er seinen Zorn zurück und ließ nicht seinen Grimm austoben,

39 і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!

wohl eingedenk, daß sie nur Fleisch, ein Windhauch, der verschwindet ohne Wiederkehr.

40 Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!

Wie oft erzürnten sie ihn in der Wüste und reizten ihn im Steppenland,

41 І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —

versuchten immer wieder Gott, erbitterten die Heiligen Israels,

42 вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,

gedachten nimmer seiner Macht, des Tages, da er vor dem Feinde sie gerettet,

43 як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,

wie er vor den Ägyptern seine Zeichen tat, an dem Gefild von Tanis seine Wunder:

44 і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.

In Blut verwandelte er ihre Ströme; untrinkbar ward ihr fließend Wasser.

45 Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.

Er sandte Ungeziefer unter sie, das sie verzehrte, und Frösche ihnen zum Verderben.

46 А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.

Der Raupe gab er ihre Früchte preis und ihre Arbeit der Heuschrecke.

47 Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.

Er schlug mit Hagel ihren Weinstock und ihren Maulbeerbaum durch Reif.

48 І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.

Er gab ihr Vieh dem Hagel preis, den Blitzen ihre Herden.

49 Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.

Er ließ die Hitze seines Zornes auf sie los, nur Grimm und Wut und Angst, von Unglücksboten eine Schar.

50 Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.

So ließ er seinem Zorne freien Lauf, verschonte ihre Seele mit dem Tode nicht. Er gab der Pest ihr Leben preis,

51 І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.

und in Ägypten schlug er alle Erstgeburt, die Jugendblüte in den Zelten Chams.

52 І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.

Er führte, Schäflein gleich, sein Volk heraus und lenkte sie wie in der Steppe eine Herde.

53 І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.

Er leitete sie sicher, daß sie nichts zu fürchten hatten; das Meer bedeckte ihre Feinde.

54 І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.

Er brachte sie zu seinem heiligen Gebiete, zu jenem Berg, den seine Rechte sich erworben,

55 І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.

vertrieb vor ihnen weg die Heiden, verloste sie als erblichen Besitz und ließ die Stämme Israels in ihren Zelten wohnen.

56 Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,

Und doch versuchten sie und reizten Gott, den Höchsten, und hielten nimmer seine Satzungen.

57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.

Wie ihre Väter wichen sie und fielen ab; sie wurden wie ein schlaffer Bogen.

58 І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.

Sie reizten ihn zum Zorn durch ihre Höhen, zur Eifersucht durch ihre Götzenbilder.

59 Бог почув усе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,

Gott hörte dies und wurde zornig, und Israel verwarf er völlig,

60 і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,

verließ zu Silo seinen Sitz, das Zelt, in dein er unter Menschen wohnte;

61 і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.

gab seine Ehre in Gefangenschaft und seine Zier in Feindeshand

62 І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:

und gab sein Volk dem Schwerte preis, entrüstet über dies sein Eigentum.

63 його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,

Die jungen Männer fraß das Feuer, und seine Jungfraun durften keine Totenklage halten.

64 його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.

Hinfielen seine Priester durch das Schwert, und seine Witwen weinten nicht dazu.

65 Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,

Doch wie vom Schlaf erwachte da der Herr, gleichwie ein Held vom Weine jauchzend.

66 і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!

Im Rücken schlug er seine Feinde, belegte sie mit ewigem Schimpf.

67 Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,

Doch er verschmähte Josephs Zelt; den Stamm von Ephraim erkor er nicht.

68 а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!

Vielmehr erkor er Judas Stamm, den Sionsberg, der ihm so lieb.

69 І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.

Er baute Himmelshöhen gleich sein Heiligtum und gleich der Erde, die er ewig gründete.

70 І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,

Und er erkor sich David, seinen Knecht, entriß ihn seiner Herde Hürden.

71 від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —

Vom Milchvieh nahm er ihn hinweg, sein Volk zu weiden in Jakob, in Israel die ewig Seinen.

72 і він пас їх у щирості серця свого́, і прова́див їх мудрістю рук своїх!

Mit frommem Sinne weidete er sie und führte sie mit kluger Hand.