Псалми 35

1 Давидів.

Pesem Davidova. Bojuj se, Gospod, zoper njé, ki se bojujejo z menoj; napadi jih, ki napadajo mene.

2 візьми мало́го й великого щита́, — і встань мені на допомогу!

Zgrabi ščit veliki ali mali, in vstani v mojo pomoč:

3 Дістань списа, і дорогу замкни моїм напасника́м, скажи до моєї душі: „Я — спасі́ння твоє“!

In potegni sulico, in prestrezi njé, ki me preganjajo: reci duši moji: Blaginja sem tvoja.

4 Нехай засоро́мляться й будуть пога́ньблені ті, хто чатує на душу мою; хай відступлять назад і нехай посоро́мляться ті, хто лихо мені замишляє.

Osramoté se naj in z rudečico oblijó, kateri iščejo duše moje: nazaj naj se zapodé in zarudé, kateri mi nameravajo hudo.

5 Бодай вони стали, немов та поло́ва на вітрі, і Ангол Господній нехай їх жене;

Bodejo naj kakor pleve pred vetrom, ko ga zažene angelj Gospodov.

6 нехай буде доро́га їхня те́мна й сковзька́, і Ангол Господній нехай їх жене, —

Temna bodi njih pot in prepolzka, in angelj Gospodov naj jih preganja.

7 бо вони безпричинно тене́та свої розставляють на мене, яму копають безвинно на душу мою!

Ker po krivem mi skrivajo v jami mrežo svojo, po krivem kopljejo jamo duši moji.

8 Нехай на́гла загибіль, якої не знає, на нього спаде, і сітка його, яку він наставив, хай зловить його у на́гле нещастя, — бодай він до нього упав!

Pride naj mu, da ne bode vedel, poguba, da ga vjame mreža njegova, katero skriva: v pogubo naj pade vanjo.

9 А душа моя в Господі буде радіти, звеселиться Його допомогою!

Tako naj se duša moja raduje v Gospodu, veseli se naj v blaginji njegovi.

10 Скажуть усі мої кості: „Господи, хто подібний до Тебе?“Ти рятуєш убогого від сильнішого над нього, покірного та бідаря́ — від його дерія́.

Vse kosti moje naj govoré: Gospod, kdo je tebi enak? Siromaka otimaš iz rok močnejega od njega; siromaka, pravim, in ubožca iz rok njega, ki ga pleni?

11 Свідки встають неправдиві, чого я не знав — питають мене,

Priče vstajajo krivične; česar si nisem v svesti, terjajo od mene.

12 віддають мені злом за добро, осиро́чують душу мою!

Hudo mi vračajo za dobro, zapuščenost duši moji.

13 А я, як вони хворували були́, зодягався в вере́ту, душу свою мучив по́стом, молитва ж моя поверталась на лоно моє.

In vendar sem jaz, ko so bili bolni, v raševini za obleko, s postom pokoril dušo svojo, in molitev moja se je vračala v nedrije moje.

14 Як при́ятель, бу́цім то брат він для мене, — так я ходив, ніби був я в жало́бі по матері, був я засму́чений, схи́лений.

Kakor k bližnjemu, kakor k bratu sem hodéval neprestano, kakor žalujoč po materi hodil sem sključen v črni obleki.

15 А вони, як упав я, радіють та схо́дяться, напасники́ проти мене збираються, я ж не знаю про те; кричать, і не вмовка́ють,

Ko pa pešam, zbirajo se in se radujejo; zbirajo se pri meni in se plazijo, da ne čutim; parajo obleko, in ne molčé:

16 з дармоїдами та пересмі́шниками скрего́чуть на мене своїми зубами.

Med igralci šaljivci šegavi; sè svojimi zobmí režé proti meni.

17 Господи, — чи довго Ти бу́деш дивитись на це? Відверни́ мою душу від їхніх зубі́в, від отих левчуків одина́чку мою!

Gospod, doklej bodeš gledal? Reši dušo mojo njih pogube, mladih levov edino mojo.

18 Я буду Тебе прославляти на збо́рах великих, буду Тебе вихваляти в числе́ннім наро́ді!

Slavil te bodem v velikem zboru, med ljudstvom obilim bodem te hvalil.

19 Нехай з мене не ті́шаться ті, хто ворогує на мене безви́нно, нехай ті не морга́ють очима, хто мене без причини нена́видить,

Naj se ne radujejo nad menoj, kateri so mi neprijatelji iz krivih vzrokov; kateri me sovražijo po krivem, naj ne mežikajo z očesom.

20 бо говорять вони не про мир, але на спокі́йних у кра́ї облу́дні слова́ вимишляють,

Mirú namreč ne govoré, temuč zoper pokojne v deželi izmišljajo najhujše zvijače.

21 свої уста на мене вони розкрива́ють, говорять: „Ага, ага! Наші очі це бачили!“

In proti meni režé, govoreč: Prav, prav, oko naše vidi!

22 Ти бачив це, Господи, — не помовчи́ ж, Господи, — не віддаляйся від мене!

Vidiš, Gospod, ne mólči; Gospod, ne bivaj daleč od mene.

23 Устань, і збудися на суд мій, Боже мій і Господи мій, на супере́чку мою,

Zbúdi se in vstani na sodbo mojo; Bog moj in Gospod moj, na pravdo mojo.

24 розсуди Ти мене по Своїй справедливості, Господи, Боже мій, і нехай через мене не тішаться,

Sodi me po pravici svoji, Gospod Bog moj, in naj ne radujejo se nad mano.

25 нехай не говорять у серці своїм: „Ага, — його маємо ми“, хай не кажуть вони: „Ми його проковтну́ли“.

Naj ne govoré v srci svojem: Prav, duša naša; ne govoré naj: Pogoltnili smo ga.

26 Нехай посоромляться та застидаються ра́зом, хто з мого нещастя радіє, бодай вбрались у сором та в га́ньбу, хто рота свого розкриває на мене!

Osramoté se naj in zarudé vkup, ker se veselé nesreče moje; sè sramoto naj se ogrnejo in nečastjo, kateri se povzdigujejo proti meni.

27 Хай співають та звесе ляються ті, хто бажає мені правоти́, і нехай кажуть за́вжди: „Хай буде великий Господь, що миру бажає Своєму рабові!“

Prepevali bodejo in se radovali, kateri se veselé pravice moje, in govorili bodejo vedno: Poveličan Gospod, ki se veseli mirú svojega hlapca.

28 А язик мій звіщатиме правду Твою, славу Твою кожен день!

In jezik moj bode oznanjal pravičnost tvojo, ves dan hvalo tvojo.