Псалми 137

1 Над рі́чками Вавило́нськими, — там ми сиділи та й плакали, коли зга́дували про Сіо́на!

Sur les rives des fleuves de Babylone, là nous nous assîmes, et nous pleurâmes au souvenir de Sion.

2 На ве́рбах у ньому повісили ми свої а́рфи,

Aux saules qui les bordent, nous suspendîmes nos harpes;

3 спі́ву бо пісні від нас там жада́ли були́ понево́лювачі наші, а весе́лощів — наші мучи́телі: „Заспівайте но нам із Сіонських пісе́нь!“

car là nos maîtres nous demandaient des hymnes, nos oppresseurs des chants de joie. "Chantez-nous disaient-ils, un des cantiques de Sion!"

4 Як же зможемо ми заспівати Господнюю пісню в землі чужинця́?

Comment chanterions-nous l’hymne de l’Eternel en terre étrangère?

5 Якщо́ я забу́ду за тебе, о Єрусалиме, — хай забуде за мене прави́ця моя!

Si je t’oublie jamais, Jérusalem, que ma droite me refuse son service!

6 Нехай мій язик до мого піднебі́ння прили́пне, якщо́ я не бу́ду тебе пам'ята́ти, якщо́ не поставлю я Єрусалима над радість найвищу свою́!.

Que ma langue s’attache à mon palais, si je ne me souviens toujours de toi, si je ne place Jérusalem au sommet de toutes mes joies!

7 Пам'ятай же, о Господи, едо́мським синам про день Єрусалиму, як кричали вони: „Руйнуйте, руйнуйте аж до підва́лин його́!“

Souviens-toi, Seigneur, pour la perte des fils d’Edom, du jour fatal de Jérusalem, où ils disaient: "Démolissez-la, démolissez-la, jusqu’en ses fondements!"

8 Вавилонськая до́чко, що маєш і ти ограбо́вана бути, — блажен, хто заплатить тобі за твій чин, що ти нам заподі́яла!

Fille de Babel, vouée à la ruine, heureux qui te rendra le mal que tu nous as fait!

9 Блажен, хто ухо́пить та порозбиває об скелю і твої немовля́та!

Heureux qui saisira tes petits et les brisera contre le rocher!