Приповісті 28

1 Безбожні втіка́ють, коли й не жену́ться за ними, а справедливий безпечний, немов той левчу́к.

Dei gudlause flyr um ingen deim elter, dei rettferdige er som ungløva trygge.

2 Коли край провини́ться, то має багато воло́дарів, коли ж є люди́на розумна й знаю́ча, то де́ржиться довго.

Syndar eit land, fær det mange herrar, men hev folket mykje vit, varer retten lenge.

3 Люди́на убога, що гно́бить нужде́нних, це зли́ва рвучка́, що хліба по ній не буває.

Ein fatig herre som trykkjer dei arme, er eit regn som herjar og ikkje gjev brød.

4 Ті, хто Зако́н залиша́є, хвалять безбожних, а ті, хто Зако́н береже, на них бу́ряться.

Dei som gjeng ifrå lovi, prisar dei gudlause, men dei som held lovi, harmast på deim.

5 Люди лихі правосу́ддя не розуміють, а шукаючі Господа все розуміють.

Vonde folk skynar ikkje kva rett er, men dei som søkjer Herren, skynar alt.

6 Ліпше убогий, що ходить в своїй неповинності, ніж криводоро́гий, хоч він і бага́ч.

Betre er ein fatigmann som ferdast lytelaust, enn ein rikmann som er rang og gjeng tvo vegar.

7 Хто Зако́н береже́, розумний той син, а хто во́диться із гультяя́ми, засоро́млює ба́тька свого́.

Den som agtar på rettleiding, er ein vitug son, men den som hev lag med øydarar, fører skam yver far sin.

8 Хто мно́жить лихва́рським відсо́тком багатство своє, той для то́го грома́дить його, хто ласкавий для бідних.

Den som aukar si eiga med renta og oker, han sankar åt den som er god mot dei arme.

9 Хто відхи́лює вухо своє, щоб не слухати Зако́на, то буде оги́дна й молитва того.

Um ein vil venda øyra burt og ikkje høyra lovi, er jamvel bøni hans ein styggedom.

10 Хто про́стих доводить блуди́ти дорогою зла, сам до ями своєї впаде́, а невинні пося́дуть добро.

Den som villar ærlegt folk inn på ein vond veg, han skal stupa i si eigi grav, men dei lytelause skal erva det som godt er.

11 Багата люди́на в оча́х своїх мудра, та розумний убогий розслі́дить її.

Ein rikmann tykkjer han er vis, men ein fatigmann med vit granskar honom ut.

12 Велика пишно́та, як ті́шаться праведні, коли ж несправедливі зростають, то треба шукати люди́ну.

Held dei rettferdige høgtid, stend det herleg til, men når gudlause kjem seg upp, lyt ein leita etter folk.

13 Хто ховає провини свої, тому́ не веде́ться, а хто признається та кидає їх, той буде поми́луваний.

Den som dyl misgjerningarne sine, hev ikkje lukka med seg, men den som sannar deim og vender seg ifrå deim, han finn miskunn.

14 Блаженна люди́на, що завжди оба́чна, а хто ожорсто́чує серце своє, той впадає в лихе.

Sæl den mannen som alltid ottast, men den som gjer hjarta sitt hardt, han fell i ulukka.

15 Лев ричу́чий й ведмі́дь ненаже́рливий — це безбожний володар над людом убогим.

Burande løva og ein grådig bjørn er gudlaus hovding yver fatigt folk.

16 Володар, позбавлений розуму, тисне дошкульно, а ненави́сник заже́рливости буде мати дні довгі.

Du hovding fatig på vit og rik på vald! Dei som hatar urett vinning, skal liva lenge.

17 Люди́на, обтя́жена за душогу́бство, втікає до гро́бу, — нехай її не підпира́ють!

Ein mann med blodskuld yver seg er på flugt alt til gravi, ingen må hjelpa honom.

18 Хто ходить невинний, той буде спасе́ний, а криводоро́гий впаде́ на одній із дорі́г.

Den som ferdast lytelaust, vert frelst, men den range tvivegs-farar fell på den eine.

19 Хто землю свою обробля́є, той наси́титься хлібом, а хто за марно́тним жене́ться, наси́титься вбогістю.

Den som dyrkar si jord, fær nøgdi av brød, men den som fer etter fåfengt, fær nøgdi av armod.

20 Вірна люди́на багата на благослове́ння, а хто спішно збагачується, непокараним той не зали́шиться.

Ein trufast mann fær rik velsigning, men den som renner etter rikdom, vert ei urefst.

21 Увагу звертати на особу — не добре, бо й за кус хліба люди́на згріши́ть.

Det er’kje godt når ein gjer mannemun, men mang ein mann vert brotsmann for ein brødbit.

22 Завидю́ща люди́на спішить до багатства, і не знає, що при́йде на неї нужда́.

I bråhast vil den ovundsjuke verta rik, og han veit’kje at vanråd vil koma på han.

23 Хто напоумля́є люди́ну, той знахо́дить вкінці більшу ласку, ніж той, хто лести́ть язиком.

Den som refser ein mann, vinn seg takk til slutt meir enn den som smeikjer med tunga si.

24 Хто батька свого й свою матір грабує і каже: „Це не гріх“, той розбійнику друг.

Den som plundrar far sin og mor si og segjer: «Det er ikkje synd, » han er øydelands lagsbror.

25 Захла́нний викликує сварку, хто ж має наді́ю на Господа, буде наси́чений.

Den vinnekjære valdar trætta, men den som lit på Herren, fær kveikjing.

26 Хто надію кладе на свій розум, то він нерозумний, а хто мудрістю ходить, той буде врято́ваний.

Den som lit på vitet sitt, han er ein dåre, men den som vandrar i visdom, vert frelst.

27 Хто дає немаю́чому, той недостатку не знатиме, хто́ ж свої очі ховає від нього, той зазна́є багато проклять.

Den som gjev den fatige, vantar inkje, men den som let att augo, fær mykje banning yver seg.

28 Коли підійма́ються лю́ди безбожні, люди́на ховається, а як гинуть вони, то мно́жаться праведні.

Når gudlause kjem seg upp, då gøymer folk seg, men når dei gjeng til grunns, då aukar dei rettferdige.