До филип'ян 2

1 Отож, коли є в Христі яка заохо́та, коли є яка потіха любови, коли є яка спільно́та духа, коли є яке серце та милосердя,

2 то допо́вніть радість мою: щоб ду́мали ви одне й те, щоб мали ту саму любов, одну згоду й один розум!

3 Не робіть нічого пі́дступом або з чванли́вости, але в покорі майте один о́дного за більшого від себе.

4 Нехай кожен дбає не про своє, але кожен і про інших.

5 Нехай у вас будуть ті самі думки́, що й у Христі Ісусі!

6 Він, бувши в Божій подо́бі, не вважав за захва́т бути Богові рівним,

7 але Він ума́лив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до люди́ни; і подобою ставши, як люди́на,

8 Він упоко́рив Себе, бувши слухня́ний аж до смерти, і то смерти хресної.

9 Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім'я́, що вище над кожне ім'я́,

10 щоб перед Ісусовим Ім'я́м вклонялося кожне коліно небесних, і зе́мних, і підзе́мних,

11 і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос — то Госпо́дь, на славу Бога Отця!

12 Отож, мої лю́бі, як ви за́вжди слухня́ні були не тільки в моїй присутності, але значно більше тепер, у моїй відсутності, зо стра́хом і тремті́нням виконуйте своє спасі́ння.

13 Бо то Бог викликає в вас і хоті́ння, і чин за доброю волею Своєю.

14 Робіть усе без наріка́ння та сумніву,

15 щоб були ви бездоганні та щирі, „невинні діти Божі серед лукавого та розпусного роду“, що в ньому ви сяєте, як світла в світі,

16 додержуючи слово життя на похвалу́ мені в день Христа, що я біг не нада́рмо, що я працював не нада́рмо.

17 Та хоч і стаю я жертвою при жертві і при службі вашої віри, я радію та тішуся ра́зом із вами всіма́.

18 Тіштесь тим самим і ви, і тіштеся ра́зом зо мною!

19 Надіюся в Господі Ісусі незаба́ром послати до вас Тимофія, щоб і я зміцнів духом, розізнавши про вас.

20 Бо я одноду́мця не маю ні о́дного, щоб щиріше подбав він про вас.

21 Усі бо шукають свого́, а не Христового Ісусового.

22 Та ви знаєте до́свід його, бо він, немов ба́тькові син, зо мною служив для Єва́нгелії.

23 Отже, маю надію негайно послати цього́, як тільки довідаюся, що бу́де зо мною.

24 Але в Господі маю надію, що й сам незаба́ром прибу́ду до вас.

25 Але я вважав за потрібне послати до вас брата Епафроди́та, свого співробітника та співбойовника́, вашого апо́стола й служи́теля в потребі моїй,

26 бо він побивався за вами всіма́, і сумував через те, що ви чули, що він хворува́в.

27 Бо смертельно він був хворував. Але змилувався Бог над ним, і не тільки над ним, але й надо мною, щоб я смутку на смуток не мав.

28 Отож, тим швидше послав я його, щоб тішились ви, його зно́ву побачивши, і щоб без смутку я був.

29 Тож прийміть його в Господі з повною радістю, і майте в пошані таких,

30 бо за діло Христове набли́зився був аж до смерти, наражаючи на небезпеку життя, щоб допо́внити ваш неста́ток служі́ння для мене.