Від Матвія 9
1 І, сівши до чо́вна, Він перепли́нув, і до міста Свого прибув.
anantaraM yIzu rnaukAmAruhya punaH pAramAgatya nijagrAmam Ayayau|
2 І ото, прине́сли до Нього розсла́бленого, що на ложі лежав. І, як побачив Ісус їхню віру, сказав розсла́бленому: „Будь бадьо́рий, сину! Прощаються тобі гріхи твої́!“
tataH katipayA janA EkaM pakSAghAtinaM svaTTOpari zAyayitvA tatsamIpam Anayan; tatO yIzustESAM pratItiM vijnjAya taM pakSAghAtinaM jagAda, hE putra, susthirO bhava, tava kaluSasya marSaNaM jAtam|
3 І ось, дехто із книжників стали казати про себе: „Він богозневажає“.
tAM kathAM nizamya kiyanta upAdhyAyA manaHsu cintitavanta ESa manuja IzvaraM nindati|
4 Ісус же думки́ їхні знав і сказав: „Чого ду́маєте ви лукаве в серцях своїх?“
tataH sa tESAm EtAdRzIM cintAM vijnjAya kathitavAn, yUyaM manaHsu kRta EtAdRzIM kucintAM kurutha?
5 Що́ легше, — сказати: „Прощаються тобі гріхи“, чи сказати: „Уставай та й ходи“?
tava pApamarSaNaM jAtaM, yadvA tvamutthAya gaccha, dvayOranayO rvAkyayOH kiM vAkyaM vaktuM sugamaM?
6 Але щоб ви знали, що прощати гріхи на землі має вла́ду Син Лю́дський, — тож каже Вій розсла́бленому: „Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!“
kintu mEdinyAM kaluSaM kSamituM manujasutasya sAmarthyamastIti yUyaM yathA jAnItha, tadarthaM sa taM pakSAghAtinaM gaditavAn, uttiSTha, nijazayanIyaM AdAya gEhaM gaccha|
7 Той устав і пішов у свій дім.
tataH sa tatkSaNAd utthAya nijagEhaM prasthitavAn|
8 А на́товп, побачивши це, налякався, — і славив Бога, що лю́дям Він дав таку вла́ду!
mAnavA itthaM vilOkya vismayaM mEnirE, IzvarENa mAnavAya sAmarthyam IdRzaM dattaM iti kAraNAt taM dhanyaM babhASirE ca|
9 А коли Ісус звідти прохо́див, побачив чоловіка, на йме́ння Матвія, що сидів на митниці, та й каже йому: „Іди за Мною!“Той устав, і пішов услід за Ним.
anantaraM yIzustatsthAnAd gacchan gacchan karasaMgrahasthAnE samupaviSTaM mathinAmAnam EkaM manujaM vilOkya taM babhASE, mama pazcAd Agaccha, tataH sa utthAya tasya pazcAd vavrAja|
10 І сталось, як Ісус сиді́в при столі́ у домі, ось зійшлося багато митників і грішників, і вони посідали з Ним та з Його у́чнями.
tataH paraM yIzau gRhE bhOktum upaviSTE bahavaH karasaMgrAhiNaH kaluSiNazca mAnavA Agatya tEna sAkaM tasya ziSyaizca sAkam upavivizuH|
11 Як побачили ж те фарисеї, то сказали до учнів Його: „Чому́ то Вчитель ваш їсть із ми́тниками та із грішниками?“
phirUzinastad dRSTvA tasya ziSyAn babhASirE, yuSmAkaM guruH kiM nimittaM karasaMgrAhibhiH kaluSibhizca sAkaM bhuMktE?
12 А Він це почув та й сказав: „Лікаря не потребу́ють здорові, а слабі!
yIzustat zrutvA tAn pratyavadat, nirAmayalOkAnAM cikitsakEna prayOjanaM nAsti, kintu sAmayalOkAnAM prayOjanamAstE|
13 Ідіть же, і навчіться, що́ то є: „Милости хо́чу, а не жертви“. Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покая́ння“.
atO yUyaM yAtvA vacanasyAsyArthaM zikSadhvam, dayAyAM mE yathA prIti rna tathA yajnjakarmmaNi|yatO'haM dhArmmikAn AhvAtuM nAgatO'smi kintu manaH parivarttayituM pApina AhvAtum AgatO'smi|
14 Тоді приступили до Нього Іванові у́чні та й кажуть: „Чому́ по́стимо ми й фарисеї, а учні Твої не по́стять?“
anantaraM yOhanaH ziSyAstasya samIpam Agatya kathayAmAsuH, phirUzinO vayanjca punaH punarupavasAmaH, kintu tava ziSyA nOpavasanti, kutaH?
15 Ісус же промовив до них: „Хіба можуть гості весільні сумувати, поки з ними ще є молодий? Але при́йдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, — тоді й по́стити бу́дуть вони.
tadA yIzustAn avOcat yAvat sakhInAM saMggE kanyAyA varastiSThati, tAvat kiM tE vilApaM karttuM zakluvanti? kintu yadA tESAM saMggAd varaM nayanti, tAdRzaH samaya AgamiSyati, tadA tE upavatsyanti|
16 До одежі ж старої ніхто не вставляє латки з сукна сирово́го, — бо збіжи́ться воно, і дірка стане ще гірша.
purAtanavasanE kOpi navInavastraM na yOjayati, yasmAt tEna yOjitEna purAtanavasanaM chinatti tacchidranjca bahukutsitaM dRzyatE|
17 І не вливають вина молодого в старі бурдюки́, а то бурдюки́ розірву́ться, і вино розіллє́ться, і бурдюки́ пропадуть; а вливають вино молоде до нових бурдюкі́в, — і одне й друге збере́жене бу́де“.
anyanjca purAtanakutvAM kOpi navAnagOstanIrasaM na nidadhAti, yasmAt tathA kRtE kutU rvidIryyatE tEna gOstanIrasaH patati kutUzca nazyati; tasmAt navInAyAM kutvAM navInO gOstanIrasaH sthApyatE, tEna dvayOravanaM bhavati|
18 Коли Він говорив це до них, підійшов ось один із старши́х, уклонився Йому та й говорить: „Дочка моя хвилі цієї померла. Та прийди, поклади Свою руку на неї, — і вона оживе“.
aparaM tEnaitatkathAkathanakAlE EkO'dhipatistaM praNamya babhASE, mama duhitA prAyENaitAvatkAlE mRtA, tasmAd bhavAnAgatya tasyA gAtrE hastamarpayatu, tEna sA jIviSyati|
19 I підвівся Ісус, і пішов услід за ним, також у́чні Його́.
tadAnIM yIzuH ziSyaiH sAkam utthAya tasya pazcAd vavrAja|
20 І ото одна жінка, що дванадцять літ хворою на кровоте́чу була́, приступила зза́ду, і доторкнулась до кра́ю одежі Його.
ityanantarE dvAdazavatsarAn yAvat pradarAmayEna zIrNaikA nArI tasya pazcAd Agatya tasya vasanasya granthiM pasparza;
21 Бо вона говорила про себе: „Коли хоч доторкнуся одежі Його, то одужаю“.
yasmAt mayA kEvalaM tasya vasanaM spRSTvA svAsthyaM prApsyatE, sA nArIti manasi nizcitavatI|
22 Ісус, обернувшись, побачив її та й сказав: „Будь бадьо́рою, до́чко, — твоя віра спасла тебе!“І одужала жінка з тієї години.
tatO yIzurvadanaM parAvarttya tAM jagAda, hE kanyE, tvaM susthirA bhava, tava vizvAsastvAM svasthAmakArSIt| EtadvAkyE gaditaEva sA yOSit svasthAbhUt|
23 А Ісус, як прибув до госпо́ди старшо́го, і вздрів дударів та юрбу́ голосі́льників,
aparaM yIzustasyAdhyakSasya gEhaM gatvA vAdakaprabhRtIn bahUn lOkAn zabdAyamAnAn vilOkya tAn avadat,
24 то сказав: „Відійдіть, бо не вмерло дівча́, але спить“. І насміхалися з Нього.
panthAnaM tyaja, kanyEyaM nAmriyata nidritAstE; kathAmEtAM zrutvA tE tamupajahasuH|
25 А коли наро́д випроваджено, Він увійшов, узяв за руку її, — і дівчина вста́ла!
kintu sarvvESu bahiSkRtESu sO'bhyantaraM gatvA kanyAyAH karaM dhRtavAn, tEna sOdatiSThat;
26 І вістка про це розійшлася по всій тій країні.
tatastatkarmmaNO yazaH kRtsnaM taM dEzaM vyAptavat|
27 Коли ж Ісус звідти вертався, ішли за Ним два сліпці, що кричали й казали: „Змилуйсь над нами, Сину Давидів!“
tataH paraM yIzustasmAt sthAnAd yAtrAM cakAra; tadA hE dAyUdaH santAna, asmAn dayasva, iti vadantau dvau janAvandhau prOcairAhUyantau tatpazcAd vavrajatuH|
28 І коли Він додому прийшов, приступили до Нього сліпці. А Ісус до них каже: „Чи ж вірите ви, що Я мо́жу вчинити оце?“Говорять до Нього вони: „Так, Господи“.
tatO yIzau gEhamadhyaM praviSTaM tAvapi tasya samIpam upasthitavantau, tadAnIM sa tau pRSTavAn karmmaitat karttuM mama sAmarthyam AstE, yuvAM kimiti pratIthaH? tadA tau pratyUcatuH, satyaM prabhO|
29 Тоді Він доторкнувся до їхніх оче́й і сказав: „Нехай станеться вам згідно з вашою вірою!“
tadAnIM sa tayO rlOcanAni spRzan babhASE, yuvayOH pratItyanusArAd yuvayO rmaggalaM bhUyAt| tEna tatkSaNAt tayO rnEtrANi prasannAnyabhavan,
30 І очі відкрилися їм. А Ісус наказав їм суво́ро, гово́рячи: „Глядіть, — щоб ніхто не дові́давсь про це!“
pazcAd yIzustau dRPhamAjnjApya jagAda, avadhattam EtAM kathAM kOpi manujO ma jAnIyAt|
31 А вони відійшли, та й розголосили про Нього по всій тій країні.
kintu tau prasthAya tasmin kRtsnE dEzE tasya kIrttiM prakAzayAmAsatuH|
32 Коли ж ті вихо́дили, то ось привели́ до Нього чоловіка німого, що був біснуватий.
aparaM tau bahiryAta EtasminnantarE manujA EkaM bhUtagrastamUkaM tasya samIpam AnItavantaH|
33 І як де́мон був вигнаний, німий заговорив. І дивувався наро́д і казав: „Ніко́ли таке не траплялося серед Ізраїля!“
tEna bhUtE tyAjitE sa mUkaH kathAM kathayituM prArabhata, tEna janA vismayaM vijnjAya kathayAmAsuH, isrAyElO vaMzE kadApi nEdRgadRzyata;
34 Фарисеї ж казали: „Виганяє Він де́монів силою князя де́монів“.
kintu phirUzinaH kathayAnjcakruH bhUtAdhipatinA sa bhUtAn tyAjayati|
35 І обхо́див Ісус всі міста́ та оселі, навчаючи в їхніх синагогах, та Єва́нгелію Царства проповідуючи, і вздоро́влюючи всяку неду́гу та не́міч усяку.
tataH paraM yIzustESAM bhajanabhavana upadizan rAjyasya susaMvAdaM pracArayan lOkAnAM yasya ya AmayO yA ca pIPAsIt, tAn zamayan zamayaMzca sarvvANi nagarANi grAmAMzca babhrAma|
36 А як бачив людей, змилосе́рджувався Він над ними, бо були вони змучені та розпоро́шені, „як ті вівці, що не мають пастуха“.
anyanjca manujAn vyAkulAn arakSakamESAniva ca tyaktAn nirIkSya tESu kAruNikaH san ziSyAn avadat,
37 Тоді Він казав Своїм учням: „Жни́во справді велике, та робі́тників мало;
zasyAni pracurANi santi, kintu chEttAraH stOkAH|
38 тож благайте Госпо́даря жни́ва, щоб на жни́во Своє Він робі́тників вислав“.
kSEtraM pratyaparAn chEdakAn prahEtuM zasyasvAminaM prArthayadhvam|
