Від Марка 7
1 І зібрались до Нього фарисеї та деякі з книжників, які прибули́ із Єрусалиму,
І сходять ся до Него Фарисеї та деякі з письменників, прийшовши з Єрусалиму.
2 і побачили, що деякі з учнів Його їли хліб руками „нечистими“, цебто невмитими.
І, побачивши деяких з учеників Його, що нечистими руками, се єсть немитими, їдять хлїб, судили:
3 Бо фарисеї й усі юдеї, зберігаючи переда́ння старших, не їдять, як старанно не вимиють рук;
(бо Фарисеї і всі Жиди, поки по локіть не помиють рук, не їдять, додержуючи переказу старших;
4 а вернувшися з ринку, вони не їдять, поки не вмиються. Багато є й іншого, що вони прийняли́, щоб доде́ржувати: миття чаш, і глеків, і мідяно́го по́суду.
і з торгу, поки не обмиють ся, не їдять; і инщого багацько, що прийняли додержувати: обмиваннє чаш, і глеків, і мідяного посуду, і столів).
5 І запитали Його фарисеї та книжники: „Чому учні Твої не живуть за переда́нням старших, але хліб споживають руками нечистими?“
Тоді питали Його Фарисеї та письменники: Чом ученики Твої не живуть по переказу старших, а їдять хлїб непомитими руками?
6 А Він їм відказав: „Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як написано: „Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене.
Він же, озвавшись, рече їм: Що добре пророкував Ісаїя про вас, лицемірів, як писано: Сей народ устами мене шанує, серце ж їх далеко від мене.
7 Та однак надаре́мне шанують Мене, бо навчають наук — лю́дських за́повідей“.
Марно ж покланяють ся мені, навчаючи наук, заповідей чоловічих.
8 Занеха́явши заповідь Божу, передань людськи́х ви трима́єтесь: обмиваєте глеки та чаші, і багато такого подібного й іншого робите ви“.
Занехаявши бо заповідь Божу, держите ви переказ чоловічий, обмиваннє глеків та чаш, і иншого подібного такого багато робите.
9 І сказав Він до них: „Спритно відкидаєте ви заповідь Божу, аби зберегти своє переда́ння.
І рече до них: Добре відкидаєте ви заповідь Божу, щоб переказ ваш хоронити.
10 Бо Мойсей наказав: „Шануй батька свого та матір свою“, та: „Хто злорічить на батька чи матір, нехай смертю помре“.
Мойсей бо сказав: Поважай батька твого й матір твою; і: Хто налає батька або матір, нехай смертю вмре.
11 А ви кажете: „Коли скаже хто батьку чи матері: Корва́н, чи дар Богові те, чим би ти скориста́тись від мене хотів,
Ви ж кажете: Коли скаже чоловік батькові або матері: Корван (що єсть: Дар), чим би ти з мене покористував ся;
12 то вже вільно йому не робити нічого для батька чи матері,
і не даєте йому нічого більше робити батькові своєму, або матері своїй,
13 порушуючи Боже Слово вашим переда́нням, що його ви самі встановили. І багато такого ви іншого робите“.
обертаючи в нїщо слово Боже переказом вашим, що ви переказали; й подібного такого багато робите.
14 І Він зно́ву покликав наро́д і промовив до нього: „Послухайте Мене всі, і зрозумійте!
І, покликавши ввесь народ, рече до них: Слухайте мене всї, та й розумійте:
15 Немає нічого назо́вні люди́ни, що, увіходячи в неї, могло б опога́нити її; що ж із неї виходить, — те люди́ну опога́нює.
Нема нічого осторонь чоловіка, що ввійшовши в него, могло б опоганити його; а що виходить від него, се те, що поганить чоловіка.
16 Коли має хто ву́ха, щоб слухати, — нехай слу́хає!“
Коли хто має уші слухати, нехай слухає.
17 А коли від наро́ду ввійшов Він до дому, тоді учні Його запиталися в Нього про при́тчу.
І як увійшов у господа від людей, питали в Него ученики Його про приповість.
18 І Він їм відказав: „Чи ж і ви розумі́ння не маєте? Хіба ж не розумієте ви, що все те, що входить іззо́вні в люди́ну, — не може опога́нити її?
І рече до них; Так і ви нерозумливі? Не зрозуміли, що все, що осторонь і входить у чоловіка, не може його опоганити?
19 Бо не входить до серця йому, але до живота́, і виходить назо́вні, очищуючи всяку ї́жу“.
бо не входить йому в серце, а в живіт, і виходить в одхідник, очищаючи всяку їжу?
20 А далі сказав Він: „Що з люди́ни виходить, — те́ люди́ну опога́нює.
Рече ж: Що виходить з чоловівіка, те поганить чоловіка.
21 Бо зсере́дини, із лю́дського серця виходять лихі думки́, розпуста, краді́ж, душогу́бства,
З середини бо, з серця чоловіка, думки лихі виходять, перелюбки, блуд, душогубство,
22 пере́люби, зди́рства, лукавства, пі́дступ, безстидства, завидю́щеє око, богозневага, го́рдощі, бе́зум.
злодійства, зажерливість, ледарство, підступ, роспутність, лихе око, хула, гордощі, дурощі:
23 Усе зле це виходить зсере́дини, — і люди́ну опога́нює!“
все се лихе з середини виходить, і поганить чоловіка.
24 І встав Він, і звідти пішов у землю ти́рську й сидонську. І, ввійшовши до дому, Він хотів, щоб ніхто не довідавсь, та не міг утаїтись.
І, піднявшись ізвідтіля, пійшов на узграниччя Тирські та Сидонські, і ввійшовши в господу, хотів, щоб нїхто не знав; та не міг утаїтись.
25 Негайно бо жінка одна, якої дочка мала духа нечистого, прочула про Нього, і прийшла, та й припала до ніг Йому.
Почувши бо жінка, в котрої дочка її мала духа нечистого, приступила і впала в ноги Йому
26 А ця жінка греки́ня була́, родом сирофінікі́янка. Вона стала благати Його, щоб із дочки́ її де́мона вигнав.
Була ж жінка Грекиня, родом Сирофиникиянка; й благала Його, щоб вигнав біса з дочки її.
27 А Він їй сказав: „Дай, щоб перше наїлися діти, — не годиться бо хліб забирати в дітей, і кинути щеня́там!“
Ісус же рече їй: Дай перше наїстись дітям: не добре бо взяти хліб у дїтей, і кинути собакам.
28 А вона Йому в відповідь каже: „Так, Господи! Але навіть щеня́та їдять під столом від дитячих кришо́к“.
Вона ж озвалась, та й каже до Него: Так, Господи; тільки ж і собаки під столом їдять кришки від дітей.
29 І Він їй сказав: „За слово оце йди собі, — де́мон вийшов із твоєї дочки́!“
І рече їй: За се слово йди; вийшов біс із дочки твоєї.
30 А коли вона в дім свій верну́лась, то знайшла, що дочка́ на постелі лежала, а демон вийшов із неї.
І, пійшовши в домівку свою, знайшла, що біс вийшов, і дочка її лежить на постелї.
31 І вийшов Він знов із країв ти́рських і сидо́нських, і́ подався шляхом на Сидо́н над море Галілейське, через око́лиці Десятимі́стя.
І, знов вийшовши з гряниць Тирських та Сидонських, прийшов до моря Галилейського, у гряницї Десятиградські.
32 І приводять до Нього глухого немову, і благають Його, щоб руку на нього поклав.
І приводять до Него глухого й тяжкомовного; й просять Його, щоб положив на него руку.
33 І взяв Він його від наро́ду само́го, і вклав пальці Свої йому в ву́ха, і, сплюнувши, доторкнувся його язика́.
І, взявши його від народу окреме, вложив пучки свої в уші йому, й сплюнувши, приторкнувсь до язика йому;
34 І, на небо спогля́нувши, Він зідхнув і промовив до нього: „Еффата́“; цебто: „Відкрийся!“
І, позирнувши на небо, зітхнув і рече до него: Єфата, се єсть: Одчинись.
35 І відкрилися ву́ха йому, і путо його язика розв'яза́лось негайно, — і він став говорити вира́зно!
І зараз одчинив ся йому слух, і розімкнулись окови язика його, й заговорив добре.
36 А Він їм звелів, щоб нікому цього не розповіда́ли. Та що більше наказував їм, то ще більш розголо́шували.
І наказав їм, щоб нікому не говорили. Що ж більше Він наказував, то надто більше вони проповідували;
37 І ду́же всі дивувалися та говорили: „Він добре все робить: глухим дає чути, а німим — говорити!“
І превельми дивувались, кажучи: Гаразд усе вчинив: і глухим дав чути, й німим говорити.
