< Від Марка 6 >
1 І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї ба́тьківщини, а за Ним ішли учні Його.
2 Як настала ж субота, Він навчати почав у синаго́зі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: „Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що да́на Йому? І що за чуда, що стаються руками Його?
3 Хіба ж Він не те́сля, син Маріїн, брат же Якову, і Йо́сипу, і Юді та Си́монові? А се́стри Його хіба тут не між нами?“І вони спокуша́лися Ним.
4 А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм“.
5 І Він тут учинити не міг чуда жодного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздорови́в.
6 І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по се́лах навкру́г та навчав.
7 І, закликавши Дванадцятьо́х, зачав їх по двох посилати, і вла́ду їм дав над нечистими ду́хами.
8 І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім па́лиці тільки самої: ні то́рби, ні хліба, ані мідякі́в у свій че́рес,
9 а ходити в санда́лях, „і двох убрань не носити“.
10 І промовив до них: „Коли ви де вві́йдете в дім, залиша́йтеся там, аж поки не вийдете звідти.
11 А як місто яке вас не при́йме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на сві́дчення супроти них. Поправді кажу́ вам, — легше бу́де Содо́му й Гомо́ррі дня судного, аніж місту тому́!“
12 І вийшли вони, і проповідували, щоб ка́ялися.
13 І багато виго́нили де́монів, і оливою хворих багато нама́щували — і вздоровляли.
14 І прочув про Ісуса цар І́род, — бо ім'я́ Його стало зага́льно відо́ме, — і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому тво́ряться чу́да від нього.
15 Інші впевня́ли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків.
16 А Ірод, прочувши, сказав: „Іван, якому я голову стяв був, — оце він воскрес!“
17 Той бо Ірод, пославши, схопи́в був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа, бо він одружи́вся був із нею.
18 Бо Іван казав Іродові: „Не годи́ться тобі мати за дружину жінку брата свого!“
19 А Іродія́да лю́тилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла.
20 Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бенте́жився, але слухав його залюбки́.
21 Та настав день догі́дний, коли дня наро́дження Ірод справляв був бенке́та вельмо́жам своїм, і тисячникам, і галілейській старши́ні,
22 і коли прийшла дочка́ тієї Іродіяди, і танцювала, і сподо́балася Іродові та присутнім із ним при столі, — тоді цар промовив до дівчини: „Проси в мене, чого хочеш, — і дам я тобі!“
23 І поклявся він їй: „Чого тільки від ме́не попросиш, то дам я тобі, — хоча б і півцарства мого́!“
24 Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: „Чого маю просити?“А та відказала: „Голови Івана Христителя“.
25 І зараз квапли́во вернулась вона до царя, і просила, говорячи: „Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полу́миску голову Івана Христителя!“
26 І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були́ при столі́, не схотів їй відмовити.
27 І цар зараз послав вояка́, і звелів прине́сти Іванову голову.
28 І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його го́лову на полу́мискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало́ її своїй матері.
29 А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гро́бу поклали його.
30 І посхо́дилися до Ісуса апо́столи, і розповіли́ Йому все, — як багато зробили вони, і як багато навчили.
31 І сказав Він до них: „Ідіть осібно самі до безлю́дного місця, та трохи спочиньте“. Бо багато народу прихо́дило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись.
32 І відпливли́ вони чо́вном окремо до місця безлю́дного.
33 І побачили їх, коли пли́нули, і багато-хто їх розпізнали. І пі́шки побігли туди з усіх міст, та й їх ви́передили.
34 І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і зми́лувався над ними, бо були, „немов вівці, що не мають пастуха“. І зачав їх багато навчати.
35 І, як минуло вже ча́су доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: „ Це місце безлю́дне, а година вже пізня.
36 Відпусти їх, — нехай пі́дуть в оса́ди та се́ла близькі́, і куплять собі чого їсти“.
37 А Він відповів і сказав їм: „Дайте їсти їм ви́“. Вони ж відказали Йому: „Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті дина́ріїв, і дати їм їсти?“
38 А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте!“І розізнавши, сказали: „П'ять хлібі́в та дві рибі“.
39 І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля о́дного.
40 І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдеся́т.
41 І Він узяв п'ять хлібів та дві риби, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби́, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві риби на всіх поділив.
42 І всі їли й наїлися!
43 А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів.
44 А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка!
45 І зараз звелів Своїм у́чням до чо́вна сідати, і на то́й бік попли́нути до Віфсаїди, раніше Його, поки Сам Він відпустить наро́д.
46 І Він їх відпустив, та й пішов помолитись на го́ру.
47 А як вечір настав, чо́вен був серед моря, а Він Сам один на землі.
48 Коли ж Він побачив, як вони веслува́нням мордуються, — бо вітер їм був супроти́вний, — о четвертій сторо́жі вночі підійшов Він до них, по морю йдучи́, і хотів їх минути.
49 А вони, як побачили, що йде Він по морю, поду́мали, що то мара́, та й стали кричати,
50 бо Його всі побачили та налякались. А Він зараз до них обізвався й сказав їм: „Будьте смілі, — це Я, не лякайтесь!“
51 І ввійшов Він у чо́вен до них, і вітер затих. А вони здивувалися ду́же в собі,
52 бо не зрозуміли чуда про хліби́, бо серце їхнє було затверділе.
53 Перепливши ж вони, прибули́ в землю Генісаре́тську й прича́лили.
54 І, як вони повихо́дили з чо́вна, люди зараз пізнали Його,
55 і порозбігались по всій тій околиці, і стали на ложах недужих прино́сити, де тільки прочули були, що Він є.
56 І куди тільки Він прибував — до сіл, чи до міст, чи до осе́ль, — клали недужих на майда́нах, і благали Його, щоб могли доторкну́тись хоч краю одежі Його. І хто тільки до Нього дото́ркувався, той був уздоро́влений!
