Від Марка 6
1 І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї ба́тьківщини, а за Ним ішли учні Його.
Niakatse re, nimpoly mb’an-tane’e añe, le norihe’ o mpiama’eo.
2 Як настала ж субота, Він навчати почав у синаго́зі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: „Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що да́на Йому? І що за чуда, що стаються руками Його?
Ie Sabotse le nañoke am-pitontonañe ao vaho nilatsa i maro nahajanjiñe azey, nanao ty hoe: Taia ty nahazoa’ t’indaty tia o raha zao? Akore o hihitse natolots’ azeo vaho o raha ra’elahy fonirem-pità’eo?
3 Хіба ж Він не те́сля, син Маріїн, брат же Якову, і Йо́сипу, і Юді та Си́монові? А се́стри Його хіба тут не між нами?“І вони спокуша́лися Ним.
Tsy ie i mpandrafits’ ana’ i Marie naho rahalahi’ Iakobe naho i Josesy naho i Jodasy vaho i Simonay? Tsy aman-tikañe etoañe hao o rahavave’eo? Le nisirikae’ iereo.
4 А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм“.
Aa hoe ty nanoa’ Iesoà: Tsy pok’ asy ty mpitoky naho tsy an-tane’e ao, naho amo foko’eo, vaho añ’anjomba’e ao.
5 І Він тут учинити не міг чуда жодного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздорови́в.
Aa le tsy nahatafete-draha ra’elahy ao re, naho tsy t’ie nahajangañe ty narare tsy ampeampe am-panampezam-pitàñe,
6 І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по се́лах навкру́г та навчав.
ie nilatsa ami’ty tsy fatokisa’ iareo. Aa le nañariary amo tanañeo re, nañoke.
7 І, закликавши Дванадцятьо́х, зачав їх по двох посилати, і вла́ду їм дав над нечистими ду́хами.
Le tsinikao’e i folo ro’amby rey, naho namototse nañitrike iareo kiroeroe, naho nomea’e lily amo anga-dratio,
8 І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім па́лиці тільки самої: ні то́рби, ні хліба, ані мідякі́в у свій че́рес,
vaho nitoroa’e ty tsy hinday amy liay naho tsy kobaiñe avao; tsy mofo tsy kotrañe naho tsy drala an-tsandrife.
9 а ходити в санда́лях, „і двох убрань не носити“.
Mihanà, fa ko misikin-tsaron-droe.
10 І промовив до них: „Коли ви де вві́йдете в дім, залиша́йтеся там, аж поки не вийдете звідти.
Le hoe re am’iereo: Ndra mbia’ mbia t’ie himoak’ añ’anjomba, mitoboha ao ampara’ te hiakatse i rovay,
11 А як місто яке вас не при́йме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на сві́дчення супроти них. Поправді кажу́ вам, — легше бу́де Содо́му й Гомо́ррі дня судного, аніж місту тому́!“
naho eo ty toetse tsy mampihova anahareo, naho tsy mijanjiñe, ie mienga ao, le aboño am-pandia’ areo ty deboke ho fanesehañe iareo.
12 І вийшли вони, і проповідували, щоб ка́ялися.
Niavotse iereo nitaroñe ty fisolohoañe,
13 І багато виго́нили де́монів, і оливою хворих багато нама́щували — і вздоровляли.
naho nañary kokolampa maro naho nañiliñe solike ami’ty natindry tsifotofoto vaho nampijangañe.
14 І прочув про Ісуса цар І́род, — бо ім'я́ Його стало зага́льно відо́ме, — і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому тво́ряться чу́да від нього.
Ie nioni’ i Heroda (toe niboele mb’eo mb’eo ty tahina’ Iesoà) le hoe re: Toe nivañoñe an-kavilasy t’i Jaona Mpandipotse; zay ty itoloñan-kaozarañe tsitantane ama’e.
15 Інші впевня́ли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків.
Hoe ty ila’e: I Elia zay, hoe ka o ila’eo: Mpitoky re, manahake o mpitoky taoloo.
16 А Ірод, прочувши, сказав: „Іван, якому я голову стяв був, — оце він воскрес!“
F’ie jinanji’ i Heroda, le nifahara’e ty hoe: I Jaona kinitsiko-lohay ty nivañombelo.
17 Той бо Ірод, пославши, схопи́в був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа, бо він одружи́вся був із нею.
Toe nampihitrife’ i Heroda ty nitsepak’ i Jaona, le rinohi’e am-porozò ao, ty amy Herodiasy, vali’ i Filipo rahalahi’e,
18 Бо Іван казав Іродові: „Не годи́ться тобі мати за дружину жінку брата свого!“
ie nanoe’ i Jaona amy Heroday ty hoe: Tsy Hake ty hanaña’o i valin-drahalahi’oy.
19 А Іродія́да лю́тилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла.
Nitan-kabò ama’e t’i Herodiasy, le ho nañe-doza ama’e, fe tsy nahalefe;
20 Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бенте́жився, але слухав його залюбки́.
amy te nañalike i Heroda t’i Jaona, ie nioni’e te ondaty vaño naho aman-kasy; le nambena’e, vaho niembetse te nijanjiña’e, fe nitea’e ty nitsendreñe aze.
21 Та настав день догі́дний, коли дня наро́дження Ірод справляв був бенке́та вельмо́жам своїм, і тисячникам, і галілейській старши́ні,
Tondroke amy zao ty andro nahaheneke zay: i fitiahiañe ty andro nisamahañe i Heroday, le nanoa’e sabadidake o roandriañeo naho o mpandilio vaho o androanavi’ i Galiliao;
22 і коли прийшла дочка́ тієї Іродіяди, і танцювала, і сподо́балася Іродові та присутнім із ним при столі, — тоді цар промовив до дівчини: „Проси в мене, чого хочеш, — і дам я тобі!“
Nimoake ao ty anak’ ampela’ i Herodiasy, nitsinjake, nahaehake i Heroda naho o nambarañeo. Le hoe i mpanjakay amy somondraray: Halalio amako ze tea’o le hatoloko,
23 І поклявся він їй: „Чого тільки від ме́не попросиш, то дам я тобі, — хоча б і півцарства мого́!“
mbore nitangea’e ty hoe: Ndra inoñ’ inoñe ihalalia’o, le hatoloko azo, pak’ami’ty vaki’ i fehekoy.
24 Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: „Чого маю просити?“А та відказала: „Голови Івана Христителя“.
Niakatse re, nañontane an-drene’e: Inoñe ty hangataheko? le hoe re: Ty loha’ i Jaona Mpandipotse!
25 І зараз квапли́во вернулась вона до царя, і просила, говорячи: „Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полу́миску голову Івана Христителя!“
Nihitrike mb’amy mpanjakay mb’eo re, le hoe ty hàta’e: Ehe atoloro’o ahy añ’akala aniany ty añambone’ i Jaona Mpandipotse.
26 І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були́ при столі́, не схотів їй відмовити.
Akore ty fioremeña’ i mpanjakay; fe i fanta natao’ey, naho o nambarañeo, le tsy nimete ifoneñañe.
27 І цар зараз послав вояка́, і звелів прине́сти Іванову голову.
Nañitrike ty lahindefoñe amy zao re, le linili’e ty handesañe i añambone’ey; le nimb’eo re nampikitsike aze am-porozò ao
28 І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його го́лову на полу́мискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало́ її своїй матері.
naho nindese’e añ’akalañe ty añambone’e naho natolo’e amy somondraray vaho natolo’ i ampelay aman-drene’e.
29 А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гро́бу поклали його.
Ie nirendre’o mpiama’eo, le nimb’eo nitakoñe i fañòva’ey vaho nandrohots’aze an-kibory ao.
30 І посхо́дилися до Ісуса апо́столи, і розповіли́ Йому все, — як багато зробили вони, і як багато навчили.
Nifanontoñe amy Iesoà o nirahe’eo le hene natalili’ iereo o nanoeñe naho nanare’ iereoo.
31 І сказав Він до них: „Ідіть осібно самі до безлю́дного місця, та трохи спочиньте“. Бо багато народу прихо́дило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись.
Le hoe re tam’ iereo: Antao hitolake, hitofa am-bangiñe ao heike. (Amy te maro ty ni-helohelo teo vaho ndra ty fikamañe tsy nilefe.)
32 І відпливли́ вони чо́вном окремо до місця безлю́дного.
Aa le nienga an-dakañe mb’am-bangiñe añe iereo, nitolake.
33 І побачили їх, коли пли́нули, і багато-хто їх розпізнали. І пі́шки побігли туди з усіх міст, та й їх ви́передили.
Fe nitalakeseñe ty fiengà’ iareo le napota’ i màroy naho nihitrihitry am-pandia mb’eo hirik’amo rova iabio, naho niavy aolo vaho niropake ama’e.
34 І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і зми́лувався над ними, бо були, „немов вівці, що не мають пастуха“. І зачав їх багато навчати.
Ie toly añ’olotse eo t’Iesoà le naheo’e i lahialeñey, naho niferenaiña’e, amy te nanahake añondry tsy amam-piarake vaho niorotse nañoke raha maro ama’e.
35 І, як минуло вже ча́су доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: „ Це місце безлю́дне, а година вже пізня.
Ie roñoñe añe le nimb’ama’e i mpiama’e rey nanao ty hoe: Paipaiñe ty atoy, fa miròñe i àndroy,
36 Відпусти їх, — нехай пі́дуть в оса́ди та се́ла близькі́, і куплять собі чого їсти“.
ampiavoto iereo hihitrike mb’an-tane mañohoke ey, naho mb’amo tanàñeo mb’eo hikalo mahakama.
37 А Він відповів і сказав їм: „Дайте їсти їм ви́“. Вони ж відказали Йому: „Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті дина́ріїв, і дати їм їсти?“
Fe natoi’e ty hoe: Anjotsò mahakama. Fa hoe iereo ama’e: Hitoha hao zahay hikalo mofo denaria roan-jato hazotso’ay hitsopeha’e?
38 А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте!“І розізнавши, сказали: „П'ять хлібі́в та дві рибі“.
Le hoe re tam’ iereo: Fire ty mofo ama’areo? Akia, oniño. Namolily iereo, le nanao ty hoe: Lime naho fiañe roe.
39 І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля о́дного.
Le hene nampiambesare’ Iesoà an-dròkandrokañe añ’ahetse maindoñe ey;
40 І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдеся́т.
vaho ni-ikeike niambesatse ki-zato naho ki-limam-polo.
41 І Він узяв п'ять хлібів та дві риби, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби́, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві риби на всіх поділив.
Rinambe’e i mofo lime rey naho i fiañe roe zay, le niandra mb’an-dikerañe ey, nitata, vaho namolake i mofo rey, le nitolom-panolotse amo mpiama’eo hanjotsoa’ iareo, vaho zinara am’ iereo iaby i fiañe roe rey.
42 І всі їли й наїлися!
Sindre nikama, le nianjañe,
43 А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів.
vaho nahoro’ iareo ami’ ty mozete folo ro’amby pea ze nifitafita amy mahakamay naho amo fiañeo.
44 А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка!
Lime arivo ty lahilahy nikama amy mofoy.
45 І зараз звелів Своїм у́чням до чо́вна сідати, і на то́й бік попли́нути до Віфсаїди, раніше Його, поки Сам Він відпустить наро́д.
Nirahe’ Iesoà amy zao o mpiama’eo hijon-dakañe hitsake aolo mb’e Betsaida mb’eo, ie hampoly i lahialeñey,
46 І Він їх відпустив, та й пішов помолитись на го́ру.
le nampiavote’e an-kanintsiñe i màroy, vaho nienga mb’am-bohitse ey nitalaho.
47 А як вечір настав, чо́вен був серед моря, а Він Сам один на землі.
Aa ie hariva, le tañivon-driake eñe i lakañey, vaho niereñèreñe an-tane ey re.
48 Коли ж Він побачив, як вони веслува́нням мордуються, — бо вітер їм був супроти́вний, — о четвертій сторо́жі вночі підійшов Він до них, по морю йдучи́, і хотів їх минути.
Nivazoho’e t’ie nilozoke am-pive fa niatre-tioke; aa ie amy fijilovan-kale fah’ èfatsey le nimb’am’iereo mb’eo nidraidraitse ambone’ i riakey vaho ho nilosora’e;
49 А вони, як побачили, що йде Він по морю, поду́мали, що то мара́, та й стали кричати,
aa ie nioni’ iereo nanjenge ambone’ i riakey le nikoràke fa natao’ iereo ho angatse,
50 бо Його всі побачили та налякались. А Він зараз до них обізвався й сказав їм: „Будьте смілі, — це Я, не лякайтесь!“
amy te hene nahaoniñe aze vaho nianifañe. Fe hoe ty nisaontsia’e: Mihafatrara, Zaho ‘nio, ko hembañe.
51 І ввійшов Він у чо́вен до них, і вітер затих. А вони здивувалися ду́же в собі,
Le nijon-dakañe mindre am’iereo re, naho nipendreñe i tiokey, vaho niloho latsa iareo,
52 бо не зрозуміли чуда про хліби́, бо серце їхнє було затверділе.
amy t’ie tsy nahatsikarake i mofoy, fa mbe nigañ’arofo.
53 Перепливши ж вони, прибули́ в землю Генісаре́тську й прича́лили.
Ie tafatsàke le nitoly an-tane’ Genesareta vaho nigaoñe añ’olotse eo.
54 І, як вони повихо́дили з чо́вна, люди зараз пізнали Його,
Ie vaho niakatse i lakañey, le nifohi’ ondatio,
55 і порозбігались по всій тій околиці, і стали на ложах недужих прино́сити, де тільки прочули були, що Він є.
naho nirimatse mbeo’mbeo amy taney ninday marare an-tihy, mb’amy naharendreha’ iereo aze mb’eo.
56 І куди тільки Він прибував — до сіл, чи до міст, чи до осе́ль, — клали недужих на майда́нах, і благали Його, щоб могли доторкну́тись хоч краю одежі Його. І хто тільки до Нього дото́ркувався, той був уздоро́влений!
Aa ndra aia aia niheova’e, ke an-tanañe, ke an-drova, he an-kaloke, le nampàndre’ iereo an-tameañe ey o natindrio vaho nihalaly t’ie ho tsapaeñe ndra ty añ’ ìndran-tsaro’e eo. Le hene nijangañe ze nitsapa aze.
