Від Луки 9
1 І скликав Він Дванадцятьо́х, і дав їм силу та вла́ду над усіма де́монами, і вздоровля́ти неду́ги.
I svolav dvanácte učedlníků svých, dal jim sílu a moc nad všelikým ďábelstvím, a aby neduhy uzdravovali.
2 І послав їх проповідувати Царство Боже та вздоровляти недужих.
I poslal je, aby kázali království Boží, a uzdravovali nemocné.
3 І промовив до них: „Не беріть нічо́го в дорогу: ані па́лиці, ані торби, ні хліба, ні срі́бла, ані майте по двоє убра́нь.
A řekl jim: Nic nebeřte na tu cestu, ani hůlky, ani mošny, ani chleba, ani peněz, ani po dvou sukních mívejte.
4 І в який дім уві́йдете, — зоставайтеся там, і звідти відходьте.
A do kteréhožkoli domu vešli byste, tu zůstaňte, a odtud vyjděte.
5 А як хто вас не при́йме, то, вихо́дячи з міста того, обтрусіть від ніг ваших по́рох на сві́дчення су́проти них“.
A kteříž by vás koli nepřijali, vyjdouce z města toho, také i ten prach z noh svých vyrazte na svědectví proti nim.
6 І вийшли вони, та й ходили по селах, звіщаючи Добру Нови́ну та всюди вздоровля́ючи.
I vyšedše, chodili po městečkách vůkol, zvěstujíce evangelium, a uzdravujíce všudy.
7 А І́род тетра́рх прочув усе, що сталось було, і вагався, бо дехто казали, що Іван це із мертвих устав,
Uslyšel pak Heródes čtvrták o všech věcech, kteréž se dály od něho. I rozjímal to v mysli své, proto že bylo praveno od některých, že by Jan vstal z mrtvých,
8 а інші, що Ілля́ то з'явився, а знов інші, що ожив це один із стародавніх пророків.
A od jiných, že by se Eliáš zjevil, od některých pak, že by jeden z proroků starých vstal.
9 Тоді Ірод сказав: „Іванові стяв я голову; хто ж Оцей, що я чую про Нього речі такі?“І він намагався побачити Його.
I řekl Heródes: Jana jsem já sťal. Kdož pak jest tento, o kterémž já slyším takové věci? I žádostiv byl ho viděti.
10 А коли повернулись апо́столи, вони розповіли Йому, що́ зробили. І Він їх узяв, та й пішов самото́ю на місце безлюдне, біля міста, що зветься Віфсаі́да.
Vrátivše se pak apoštolé, vypravovali jemu, cožkoli činili. A pojav je, odšel soukromí na místo pusté města řečeného Betsaida.
11 А як люди дові́далися, то пішли вслід за Ним. І Він їх прийняв, і розповідав їм про Боже Царство, та тих уздоровля́в, хто потребува́в уздоро́влення.
Zvěděvše pak zástupové, šli za ním; i přijal je, a mluvil jim o království Božím, a ty, kteříž uzdravení potřebovali, uzdravoval.
12 А день став схилятися. І Двана́дцятеро підійшли та й сказали Йому: „Відпусти вже людей, — нехай вони йдуть у довко́лишні села й оселі спочити й здобути поживи, бо ми тут у місці безлю́дному!“
Den pak počal se nachylovati. I přistoupivše dvanácte, řekli jemu: Propusť zástupy, ať rozejdouce se do městeček okolních a do vesnic, jdou a hledají pokrmů, nebo jsme tuto na místě pustém.
13 А Він їм сказав: „Дайте їсти їм ви“. Вони ж відказали: „Немає в нас більше, як п'я́теро хліба й дві риби. Хіба пі́демо та купимо поживи для всього наро́ду цього́“.
I řekl jim: Dejte vy jim jísti. A oni řekli: Nemámeť víc než pět chlebů a dvě rybě, leč bychom my snad šli a nakoupili na tento všecken lid pokrmů?
14 Бо було чоловіків десь тисяч із п'ять. І сказав Він до у́чнів Своїх: „Розсадіть їх рядами — по п'ятидесяти́“.
Nebo bylo mužů okolo pěti tisíců. I řekl učedlníkům svým. Rozkažte se jim posaditi v každém řadu po padesáti.
15 І зробили отак, і всіх їх розсади́ли.
I učinili tak, a posadili se všickni.
16 I Він узяв п'ять хлібі́в та дві риби, споглянув на небо, поблагословив їх, і поламав, і дав учням, щоб клали наро́дові.
A vzav těch pět chlebů a ty dvě rybě, vzhlédl v nebe, a dobrořečil jim, i lámal, a rozdával učedlníkům, aby kladli před zástup.
17 І всі їли й наси́тились! А з кусків позосталих зібрали дванадцять коші́в.
I jedli, a nasyceni jsou všickni. A sebráno jest, což jim bylo ostalo drobtů, dvanácte košů.
18 І сталось, як насамоті Він молився, з Ним учні були́. І спитав Він їх, кажучи: „За кого Мене люди вважають?“
I stalo se, když se on modlil obzvláštně, že byli s ním učedlníci. I otázal se jich, řka: Kým mne praví býti zástupové?
19 Вони ж відповіли́ та сказали: „За Івана Христителя, а ті за Іллю́, а інші, — що воскрес один із давніх пророків“.
A oni odpověděvše, řekli: Janem Křtitelem, a jiní Eliášem, jiní pak, že prorok jeden z starých vstal.
20 А Він запитав їх: „А ви за кого Мене маєте?“Петро ж відповів та сказав: „За Христа Божого!“
I řekl jim: Vy pak kým mne býti pravíte? Odpověděv Petr, řekl: Krista toho Božího.
21 Він же їм заказав, і звелів не казати ніко́му про це.
A on s pohrůžkou jim přikázal, aby toho žádnému nepravili,
22 І сказав Він: „Синові Лю́дському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і буде Він убитий, — але третього дня Він воскресне!“
Pravě: Že Syn člověka musí mnoho trpěti, a potupen býti od starších a od předních kněží i od zákonníků, a zamordován býti, a třetího dne z mrtvých vstáti.
23 А до всіх Він промовив: „Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зрече́ться само́го себе, і хай ві́зьме щоденно свого́ хреста, та й за Мною йде.
I pravil všechněm: Chce-li kdo přijíti za mnou, zapři sám sebe, a beř svůj kříž na každý den, a následuj mne.
24 Бо хто хоче душу свою́ зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою́, той її збереже́.
Nebo kdož bude chtíti duši svou zachovati, ztratíť ji; a kdož ztratí duši svou pro mne, tenť ji zachová,
25 Яка ж ко́ристь люди́ні, що здобу́де ввесь світ, але́ занапа́стить чи згубить себе?
Nebo co jest platno člověku, by všecken svět získal, kdyby sám sebe ztratil, aneb sám sebe zmrhal?
26 Бо хто буде Мене та Моєї науки соро́митися, того посоро́миться також Син Лю́дський, як при́йде у славі Своїй, і Отчій, і святих анголі́в.
Nebo kdož by se za mne styděl a za mé řeči, za tohoť se Syn člověka styděti bude, když přijde v slávě své a Otcově i svatých andělů.
27 Правдиво ж кажу́ вам, що деякі з тут-о прия́вних не скуштують смерти, аж поки не побачать Царства Божого“.
Ale pravímť vám jistě: Jsou někteří z stojících tuto, kteříž neokusí smrti, až uzří království Boží.
28 І сталось після оцих слів днів за вісім, узяв Він Петра, і Івана, і Якова, та й пішов помолитись на го́ру.
I stalo se po těch řečech, jako po osmi dnech, že vzav s sebou Petra a Jakuba a Jana, vstoupil na horu, aby se modlil.
29 І коли Він молився, то вигляд лиця Його переобрази́вся, а одежа Його стала біла й блиску́ча.
A když se modlil, učiněna jest tvář jeho proměněná, a oděv jeho bílý a stkvoucí.
30 І ось два му́жі з Ним розмовляли, — були то Мойсей та Ілля́,
A aj, dva muži mluvili s ním, a ti byli Mojžíš a Eliáš.
31 що з'явилися в славі, і говорили про кінець Його, який в Єрусалимі Він мав докінчи́ти.
Kteříž okázavše se v slávě, vypravovali o smrti jeho, kterouž měl podstoupiti v Jeruzalémě.
32 А Петро та прия́вні з ним були змо́рені сном, але, пробуди́вшись, бачили славу Його й обох му́жів, що стояли при Ньому.
Petr pak a ti, kteříž s ním byli, obtíženi byli snem, a procítivše, viděli slávu jeho a ty dva muže, ani stojí s ním.
33 І сталось, як із Ним розлучались вони, то промовив Петро до Ісуса: „Учителю, добре нам бути отут! Поставмо ж отут три шатра: для Тебе одне, і Мойсею одне, і одне для Іллі!“Він не знав, що говорить...
I stalo se, když oni odešli od něho, řekl Petr Ježíšovi: Mistře, dobréť jest nám zde býti. Protož udělejme tři stánky, tobě jeden, a Mojžíšovi jeden, a Eliášovi jeden, nevěda, co mluví.
34 А як він говорив це, насу́нула хмара та їх заслони́ла. І вони полякались, як стали ті вхо́дити в хмару.
A když on to mluvil, stal se oblak, i zastínil je. Báli se pak, když onino vcházeli do oblaku.
35 І почувся ось голос із хмари, який промовляв: „Це Син Мій Улю́блений, — Його слухайтеся!“
I stal se hlas z oblaku řkoucí: Tentoť jest ten Syn můj milý, toho poslouchejte.
36 А коли оцей голос лунав, Ісус Сам позостався. А вони промовча́ли, і ніко́му нічо́го тих днів не казали, що́ бачили.
A když se ten hlas stal, nalezen jest Ježíš sám. A oni mlčeli, a nepravili žádnému v těch dnech ničeho z těch věcí, kteréž viděli.
37 А наступного дня, як спустились з гори, перестрів Його на́товп великий.
Stalo se pak druhého dne, když sstupovali s hory, potkal jej zástup mnohý.
38 І закричав ось один чоловік із наро́ду й сказав: Учителю, благаю Тебе, — зглянься над сином моїм, бо одина́к він у мене!
A aj, muž z zástupu zvolal, řka: Mistře, prosím tebe, vzhlédni na syna mého, neboť jediného toho mám.
39 А ото дух хапає його, і він нагло кричить, і трясе ним, аж той пі́ну пускає. І, вимучивши він його, насилу відхо́дить.
A aj, duch jej napadá, a on i hned křičí, a lomcuje jím slinícím se, a nesnadně odchází od něho, sápaje jím.
40 І у́чнів Твоїх я благав його вигнати, та вони не змогли“.
I prosil jsem učedlníků tvých, aby jej vyvrhli, ale nemohli.
41 А Ісус відповів і промовив: „О, роде невірний й розбе́щений, — доки бу́ду Я з вами, і терпітиму вас? Приведи́ свого сина сюди!“
I odpověděv Ježíš, řekl: Ó pokolení nevěrné a převrácené, dokudž budu u vás, a snášeti budu vás? Přiveď sem syna svého.
42 А як той іще йшов, де́мон кинув його та затряс. Та Ісус заказав тому духу нечистому, — і вздоро́вив дитину, і віддав її батькові її.
A v tom, když on přicházel, porazil jej ďábel, a lomcoval jím. I přimluvil duchu nečistému Ježíš, a uzdravil toho mládence, a navrátil jej otci jeho.
43 І всі дивувалися ве́личі Божій!
I děsili se všickni nad velikomocností Božskou. A když se všickni divili všem věcem, kteréž činil Ježíš, řekl učedlníkům svým:
44 „Вкладіть до вух своїх ці ось слова: Людський Син буде виданий людям до рук“.
Složte vy v uších svých řeči tyto, neboť Syn člověka bude vydán v ruce lidské.
45 Проте́ не зрозуміли вони цього слова, було бо закрите від них, щоб його не збагнули, та боялись Його запита́ти про це слово.
Ale oni nesrozuměli slovu tomu, a bylo před nimi skryto, aby nevyrozuměli jemu. A nesměli se ho otázati o tom slovu.
46 І прийшло їм на думку: хто б найбільший з них був?
I vznikla mezi nimi hádka o to, kdo by z nich byl největší.
47 А Ісус, думку серця їх знавши, узяв дитину, і поставив її біля Себе.
Ježíš pak viděv přemyšlování srdce jejich, vzav dítě, postavil je podlé sebe,
48 І промовив до них: „Як хто при́йме дитину оцю в Ім'я́ Моє, Мене він приймає, а як хто Мене при́йме, приймає Того, Хто послав Мене. Хто бо найменший між вами всіма́, — той великий!“
A řekl jim: Kdožkoli přijal by dítě toto ve jménu mém, mneť přijímá; a kdož by koli mne přijal, přijímá toho, kterýž mne poslal. Nebo kdožť jest nejmenší mezi všemi vámi, tenť bude veliký.
49 А Іван відповів і сказав: „Учителю, ми бачили одно́го чоловіка, що Ім'я́м Твоїм де́монів виганяв, і ми заборонили йому, бо він з нами не ходить“.
I odpověděv Jan, řekl: Mistře, viděli jsme jednoho, an ve jménu tvém ďábly vymítá; i bránili jsme mu, proto že nechodí s námi.
50 Ісус же йому́ відказав: „Не забороняйте, — бо хто не проти вас, той за вас!“
I dí jemu Ježíš: Nebraňtež. Nebo kdoť není proti nám, s námiť jest.
51 І сталось, коли дні вознесіння Його наближались, Він постановив піти в Єрусалим.
I stalo se, když se doplnili dnové vzetí jeho zhůru, že on se na tom ustavil, aby šel do Jeruzaléma.
52 І Він посланців вислав перед Собою. І пішли вони, та й прибули́ до села самарянського, щоб ночі́влю Йому пригото́вити.
I poslal posly před sebou. A oni jdouce, vešli do městečka Samaritánského, aby jemu připravili.
53 А ті не прийняли Його, бо йшов Він у на́прямі Єрусалиму.
Ale nepřijali ho, proto že oblíčej jeho byl obrácen k jití do Jeruzaléma.
54 Як побачили ж те учні Яків й Іван, то сказали: „Господи, — хочеш, то ми скажемо, „щоб огонь зійшов з неба та винищив“їх, як і Ілля був зробив“.
A viděvše to učedlníci jeho Jakub a Jan, řekli: Pane, chceš-li, ať díme, aby oheň sstoupil s nebe, a spálil je, jako i Eliáš učinil?
55 А Він оберну́вся до них, їм докорив та й сказав: „Ви не знаєте, якого ви духа.
Ale obrátiv se, potrestal jich, řka: Nevíte, čího jste vy duchu.
56 Бо Син Лю́дський прийшов не губи́ть душі лю́дські, а спасати!“І пішли вони в інше село.
Syn zajisté člověka nepřišel zatracovati duší lidských, ale aby spasil. I odešli do jiného městečka.
57 І сталось, як дорогою йшли, сказав був до Нього один: „Я піду́ за Тобою, хоч би куди Ти пішов“.
Stalo se pak, když šli, že řekl jemu na cestě jeden: Pane, půjdu za tebou, kam se koli obrátíš.
58 Ісус же йому́ відказав: „Мають но́ри лисиці, а гні́зда — небесні пташки́, — Син же Лю́дський не має ніде́ й голови прихили́ти!“
I řekl jemu Ježíš: Lišky doupata mají, a ptáci nebeští hnízda, ale Syn člověka nemá, kde by hlavu sklonil.
59 I промовив до другого Він: „Іди за Мною“. А той відказав: „Дозволь мені перше піти, і батька свого́ похова́ти“.
I řekl jinému: Poď za mnou. Ale on řekl: Pane, dopusť mi prvé jíti a pochovati otce mého.
60 Він же йому відказав: „Зостав мертвим ховати мерці́в своїх. А ти йди та звіщай Царство Боже“.
I dí jemu Ježíš: Nech ať mrtví pochovávají mrtvé své, ale ty jda, zvěstuj království Boží.
61 А інший сказав був: „Господи, я піду́ за Тобою, та дозволь мені перш попрощатись із своїми дома́шніми“.
I řekl opět jiný: Půjdu za tebou, Pane, ale prvé dopusť mi, ať se rozžehnám s těmi, kteříž jsou v domě mém.
62 Ісус же промовив до нього: „Ніхто з тих, хто кладе́ свою руку на плуга та назад озира́ється, не надається до Божого Царства!“
Řekl jemu Ježíš: Žádný, kdož vztáhna ruku svou k pluhu, ohlídal by se nazpět, není způsobný k království Božímu.
