Від Луки 7
1 А коли Він скінчи́в усі слова́ Свої до наро́ду, що слухав Його, то ввійшов у Капернау́м.
tataH paraM sa lOkAnAM karNagOcarE tAn sarvvAn upadEzAn samApya yadA kapharnAhUmpuraM pravizati
2 У одного ж сотника тяжко раб занедужав, що був дорогий йому́, і вмирати вже мав.
tadA zatasEnApatEH priyadAsa EkO mRtakalpaH pIPita AsIt|
3 А коли про Ісуса почув, то послав він до Нього юдейських старши́х, і благав Його, щоб прийшов, і вздоро́вив раба́ його.
ataH sEnApati ryIzO rvArttAM nizamya dAsasyArOgyakaraNAya tasyAgamanArthaM vinayakaraNAya yihUdIyAn kiyataH prAcaH prESayAmAsa|
4 Вони ж прибули́ до Ісуса, та й ревно благали Його й говорили: „Він достойний, щоб Ти це зробив йому.
tE yIzOrantikaM gatvA vinayAtizayaM vaktumArEbhirE, sa sEnApati rbhavatOnugrahaM prAptum arhati|
5 Бо він любить наро́д наш, та й для нас синагогу поставив“.
yataH sOsmajjAtIyESu lOkESu prIyatE tathAsmatkRtE bhajanagEhaM nirmmitavAn|
6 І пішов Ісус із ними. І коли недале́ко від дому вже був, сотник друзів послав, щоб сказати Йому: „Не турбу́йся, о Господи, бо я недостойний, щоб зайшов Ти під стрі́ху мою.
tasmAd yIzustaiH saha gatvA nivEzanasya samIpaM prApa, tadA sa zatasEnApati rvakSyamANavAkyaM taM vaktuM bandhUn prAhiNOt| hE prabhO svayaM zramO na karttavyO yad bhavatA madgEhamadhyE pAdArpaNaM kriyEta tadapyahaM nArhAmi,
7 Тому́ то й себе не вважав я за гідного, щоб до Тебе прийти. Та промов тільки слово, — і раб мій одужає.
kinjcAhaM bhavatsamIpaM yAtumapi nAtmAnaM yOgyaM buddhavAn, tatO bhavAn vAkyamAtraM vadatu tEnaiva mama dAsaH svasthO bhaviSyati|
8 Бо й я — люди́на підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди, — то йде він, а тому: прийди, — і прихо́дить, а своєму рабо́ві: зроби теє — і зробить“.
yasmAd ahaM parAdhInOpi mamAdhInA yAH sEnAH santi tAsAm EkajanaM prati yAhIti mayA prOktE sa yAti; tadanyaM prati AyAhIti prOktE sa AyAti; tathA nijadAsaM prati Etat kurvviti prOktE sa tadEva karOti|
9 Почувши ж таке, Ісус здивувався йому, і, звернувшись до на́товпу, що йшов слідо́м за Ним, промовив: „Кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!“
yIzuridaM vAkyaM zrutvA vismayaM yayau, mukhaM parAvartya pazcAdvarttinO lOkAn babhASE ca, yuSmAnahaM vadAmi isrAyElO vaMzamadhyEpi vizvAsamIdRzaM na prApnavaM|
10 А коли посланці́ повернулись додому, то знайшли, що одужав той раб!
tatastE prESitA gRhaM gatvA taM pIPitaM dAsaM svasthaM dadRzuH|
11 І сталось, — насту́пного дня Він відправивсь у місто, що зветься Наї́н, а з Ним ішли учні Його та багато наро́ду.
parE'hani sa nAyInAkhyaM nagaraM jagAma tasyAnEkE ziSyA anyE ca lOkAstEna sArddhaM yayuH|
12 І ось, як до брами місько́ї набли́зився Він, вино́сили вмерлого, одинака́ в своєї матері, що вдовою була. І з нею був на́товп великий із міста.
tESu tannagarasya dvArasannidhiM prAptESu kiyantO lOkA EkaM mRtamanujaM vahantO nagarasya bahiryAnti, sa tanmAturEkaputrastanmAtA ca vidhavA; tayA sArddhaM tannagarIyA bahavO lOkA Asan|
13 Як Господь же побачив її, то змилосе́рдивсь над нею, і до неї промовив: „Не плач!“
prabhustAM vilOkya sAnukampaH kathayAmAsa, mA rOdIH| sa samIpamitvA khaTvAM pasparza tasmAd vAhakAH sthagitAstamyuH;
14 І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились. Тоді Він сказав: „Юначе, кажу́ тобі: встань!“
tadA sa uvAca hE yuvamanuSya tvamuttiSTha, tvAmaham AjnjApayAmi|
15 І мертвий устав, і почав говорити. І його Він віддав його матері.
tasmAt sa mRtO janastatkSaNamutthAya kathAM prakathitaH; tatO yIzustasya mAtari taM samarpayAmAsa|
16 А всіх о́страх пройняв, і Бога хвалили вони й говорили: „Великий Пророк з'явився між нами, і згля́нувся Бог над наро́дом Своїм!“
tasmAt sarvvE lOkAH zazagkirE; EkO mahAbhaviSyadvAdI madhyE'smAkam samudait, Izvarazca svalOkAnanvagRhlAt kathAmimAM kathayitvA IzvaraM dhanyaM jagaduH|
17 І розійшлася ця чутка про Нього по ці́лій Юдеї, і по всій тій країні.
tataH paraM samastaM yihUdAdEzaM tasya caturdiksthadEzanjca tasyaitatkIrtti rvyAnazE|
18 Про все ж те сповістили Івана учні його. І покликав Іван двох із у́чнів своїх,
tataH paraM yOhanaH ziSyESu taM tadvRttAntaM jnjApitavatsu
19 і послав їх до Господа з за́питом: „Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“
sa svaziSyANAM dvau janAvAhUya yIzuM prati vakSyamANaM vAkyaM vaktuM prESayAmAsa, yasyAgamanam apEkSya tiSThAmO vayaM kiM sa Eva janastvaM? kiM vayamanyamapEkSya sthAsyAmaH?
20 А мужі, прийшовши до Нього, сказали: „Іван Христитель послав нас до Тебе, питаючи: Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“
pazcAttau mAnavau gatvA kathayAmAsatuH, yasyAgamanam apEkSya tiSThAmO vayaM, kiM saEva janastvaM? kiM vayamanyamapEkSya sthAsyAmaH? kathAmimAM tubhyaM kathayituM yOhan majjaka AvAM prESitavAn|
21 А саме тоді багатьох уздоро́вив був Він від неду́гів і мук, і від ду́хів злих, і сліпим багатьо́м вернув зір.
tasmin daNPE yIzUrOgiNO mahAvyAdhimatO duSTabhUtagrastAMzca bahUn svasthAn kRtvA, anEkAndhEbhyazcakSuMSi dattvA pratyuvAca,
22 І промовив Ісус їм у відповідь: „Ідіть, і перекажіть Іванові, що́ ви бачили й чули: „Сліпі прозрівають“, криві ходять, очищуються слабі на проказу, і чують глухі, воскресають померлі, „убогим звіщається Добра Нови́на“.
yuvAM vrajatam andhA nEtrANi khanjjAzcaraNAni ca prApnuvanti, kuSThinaH pariSkriyantE, badhirAH zravaNAni mRtAzca jIvanAni prApnuvanti, daridrANAM samIpESu susaMvAdaH pracAryyatE, yaM prati vighnasvarUpOhaM na bhavAmi sa dhanyaH,
23 І блаженний, хто через Мене споку́си не матиме!“
EtAni yAni pazyathaH zRNuthazca tAni yOhanaM jnjApayatam|
24 А коли відійшли посланці́ Іванові, Він почав говорити про Івана наро́дові: „На що́ ви дивитись ходили в пустиню? Чи на очере́т, що вітер гойда́є його?
tayO rdUtayO rgatayOH satO ryOhani sa lOkAn vaktumupacakramE, yUyaM madhyEprAntaraM kiM draSTuM niragamata? kiM vAyunA kampitaM naPaM?
25 Та на що́ ви дивитись ходили? Може на чоловіка, у м'які шати одя́гненого? Аджеж ті, хто одягається славно, і розкішно живе, — по палатах царськи́х.
yUyaM kiM draSTuM niragamata? kiM sUkSmavastraparidhAyinaM kamapi naraM? kintu yE sUkSmamRduvastrANi paridadhati sUttamAni dravyANi bhunjjatE ca tE rAjadhAnISu tiSThanti|
26 На що́ ж ви ходили дивитись? На пророка? Так, кажу вам, — навіть більше, аніж на пророка.
tarhi yUyaM kiM draSTuM niragamata? kimEkaM bhaviSyadvAdinaM? tadEva satyaM kintu sa pumAn bhaviSyadvAdinOpi zrESTha ityahaM yuSmAn vadAmi;
27 Це той, що про нього написано: „Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця́, який перед Тобою дорогу Твою приготу́є!“
pazya svakIyadUtantu tavAgra prESayAmyahaM| gatvA tvadIyamArgantu sa hi pariSkariSyati| yadarthE lipiriyam AstE sa Eva yOhan|
28 Кажу вам: Між наро́дженими від жінок нема більшого понад Івана. Та найменший у Божому Царстві — той більший за нього“.
atO yuSmAnahaM vadAmi striyA garbbhajAtAnAM bhaviSyadvAdinAM madhyE yOhanO majjakAt zrESThaH kOpi nAsti, tatrApi Izvarasya rAjyE yaH sarvvasmAt kSudraH sa yOhanOpi zrESThaH|
29 І всі люди, що слухали, і ми́тники визнали Божу волю за слушну, — і охристились Івановим хрищенням.
aparanjca sarvvE lOkAH karamanjcAyinazca tasya vAkyAni zrutvA yOhanA majjanEna majjitAH paramEzvaraM nirdOSaM mEnirE|
30 А фарисеї й зако́нники відкинули Божу волю про себе, — і не христились від нього.
kintu phirUzinO vyavasthApakAzca tEna na majjitAH svAn pratIzvarasyOpadEzaM niSphalam akurvvan|
31 І промовив Госпо́дь: „До кого ж уподо́блю людей цього роду? І до ко́го подібні вони?
atha prabhuH kathayAmAsa, idAnIntanajanAn kEnOpamAmi? tE kasya sadRzAH?
32 Подібні вони до дітей, що на ринку сидять й один о́дного кличуть та кажуть: „Ми вам грали були, а ви не танцювали, ми співали вам жа́лібно, та не плакали ви“.
yE bAlakA vipaNyAm upavizya parasparam AhUya vAkyamidaM vadanti, vayaM yuSmAkaM nikaTE vaMzIravAdiSma, kintu yUyaM nAnarttiSTa, vayaM yuSmAkaM nikaTa arOdiSma, kintu yuyaM na vyalapiSTa, bAlakairEtAdRzaistESAm upamA bhavati|
33 Бо прийшов Іван Христитель, що хліба не їсть і вина не п'є, а ви кажете: „Має він де́мона“.
yatO yOhan majjaka Agatya pUpaM nAkhAdat drAkSArasanjca nApivat tasmAd yUyaM vadatha, bhUtagrastOyam|
34 Прийшов же Син Лю́дський, що їсть і п'є, а ви кажете: „Чоловік Цей ласу́н і п'яни́ця, Він при́ятель ми́тників і грішників“.
tataH paraM mAnavasuta AgatyAkhAdadapivanjca tasmAd yUyaM vadatha, khAdakaH surApazcANPAlapApinAM bandhurEkO janO dRzyatAm|
35 І ви́правдалася мудрість усіма́ своїми діла́ми“.
kintu jnjAninO jnjAnaM nirdOSaM viduH|
36 А один із фарисеїв просив Його, щоб спожив Він із ним. І, прийшовши до дому того фарисея, Він сів при столі.
pazcAdEkaH phirUzI yIzuM bhOjanAya nyamantrayat tataH sa tasya gRhaM gatvA bhOktumupaviSTaH|
37 І ось жінка одна, що була в місті, грішниця, як дізналась, що, Він у фарисеєвім домі засів при столі, аляба́строву пляшечку мира принесла,
Etarhi tatphirUzinO gRhE yIzu rbhEktum upAvEkSIt tacchrutvA tannagaravAsinI kApi duSTA nArI pANParaprastarasya sampuTakE sugandhitailam AnIya
38 і, припавши до ніг Його зза́ду, плачучи́, почала обливати слізьми́ Йому ноги, і воло́ссям своїм витирала, но́ги Йому цілувала та миром масти́ла.
tasya pazcAt pAdayOH sannidhau tasyau rudatI ca nEtrAmbubhistasya caraNau prakSAlya nijakacairamArkSIt, tatastasya caraNau cumbitvA tEna sugandhitailEna mamarda|
39 Побачивши це, фарисей, що покликав Його, міркував собі, ка́жучи: „Коли б був Він пророк, Він би знав, хто́ ото й яка жінка до Нього торкається, — бож то грішниця!“
tasmAt sa nimantrayitA phirUzI manasA cintayAmAsa, yadyayaM bhaviSyadvAdI bhavEt tarhi EnaM spRzati yA strI sA kA kIdRzI cEti jnjAtuM zaknuyAt yataH sA duSTA|
40 І озвався Ісус та й говорить до нього: „Маю, Си́моне, дещо сказати тобі“. А той відказав: „Кажи, Учителю“.
tadA yAzustaM jagAda, hE zimOn tvAM prati mama kinjcid vaktavyamasti; tasmAt sa babhASE, hE gurO tad vadatu|
41 І промовив Ісус: „Були два боржники́ в одно́го віри́теля; один був винен п'ятсо́т динаріїв, а другий — п'ятдеся́т.
EkOttamarNasya dvAvadhamarNAvAstAM, tayOrEkaH panjcazatAni mudrApAdAn aparazca panjcAzat mudrApAdAn dhArayAmAsa|
42 Як вони ж не могли заплатити, простив він обо́м. Скажи ж, котри́й із них більше полюбить його?“
tadanantaraM tayOH zOdhyAbhAvAt sa uttamarNastayO rRNE cakSamE; tasmAt tayOrdvayOH kastasmin prESyatE bahu? tad brUhi|
43 Відповів Си́мон, говорячи: „Ду́маю, — той, кому більше простив“. І сказав Він йому: „Розсудив ти правдиво“.
zimOn pratyuvAca, mayA budhyatE yasyAdhikam RNaM cakSamE sa iti; tatO yIzustaM vyAjahAra, tvaM yathArthaM vyacArayaH|
44 І, оберну́вшись до жінки, Він промовив до Си́мона: „Чи ти бачиш цю жінку? Я прибув у твій дім, — ти на ноги Мої не подав і води, а вона окропи́ла слізьми́ Мої ноги й обтерла воло́ссям своїм.
atha tAM nArIM prati vyAghuThya zimOnamavOcat, strImimAM pazyasi? tava gRhE mayyAgatE tvaM pAdaprakSAlanArthaM jalaM nAdAH kintu yOSidESA nayanajalai rmama pAdau prakSAlya kEzairamArkSIt|
45 Поцілунку не дав ти Мені, — а вона, відко́ли ввійшов Я, Мої но́ги цілує невпинно.
tvaM mAM nAcumbIH kintu yOSidESA svIyAgamanAdArabhya madIyapAdau cumbituM na vyaraMsta|
46 Голови ти Моєї оливою не намастив, — а вона миром но́ги мої намастила.
tvanjca madIyOttamAggE kinjcidapi tailaM nAmardIH kintu yOSidESA mama caraNau sugandhitailEnAmarddIt|
47 Ось тому говорю́ Я тобі: „Числе́нні гріхи її про́щені, бо багато вона полюбила. Кому́ ж мало прощається, такий мало любить“.
atastvAM vyAharAmi, EtasyA bahu pApamakSamyata tatO bahu prIyatE kintu yasyAlpapApaM kSamyatE sOlpaM prIyatE|
48 А до неї промовив: „Прощаються тобі гріхи!“
tataH paraM sa tAM babhASE, tvadIyaM pApamakSamyata|
49 А ті, що сиділи з Ним при столі, почали гомоніти про себе: „Хто́ ж це Таки́й, що прощає й гріхи?“
tadA tEna sArddhaM yE bhOktum upavivizustE parasparaM vaktumArEbhirE, ayaM pApaM kSamatE ka ESaH?
50 А до жінки сказав Він: „Твоя віра спасла тебе, — іди з ми́ром собі!“
kintu sa tAM nArIM jagAda, tava vizvAsastvAM paryyatrAsta tvaM kSEmENa vraja|
