Від Луки 18
1 І Він розповів їм і притчу про те, що треба молитися за́вжди, і не занепада́ти духом,
Сказав же й приповість їм про те, що треба по всяк час молитись, а не внивати,
2 говорячи: „У місті якомусь суддя був один, що Бога не боявся, і людей не соро́мився.
глаголючи: Один суддя був у якомусь городі, й Бога ж бояв ся, і чоловіка не соромив ся.
3 У тому ж місті вдова перебува́ла, що до нього ходила й казала: „Оборони мене від мого супроти́вника!“
Вдовиця ж була одна у городі тім, і прийшла до него, кажучи: Пометись за мене над противником моїм.
4 Але він довгий час не хотів. А зго́дом сказав сам до се́бе: „Хоч і Бога я не боюся, і людей не соро́млюся,
І не хотїв довго, потім же каже в собі: Хоч і Бога не боюсь, і чоловіка не соромлюсь,
5 але через те, що вдовиця оця докучає мені, то візьму́ в оборону її, щоб вона без кінця не ходила, і не докучала мені“.
то, що докучав менї вдова ся, помщусь за неї, щоб, без перестану ходячи, не докучала менї.
6 І промовив Господь: „Чи чуєте, що́ говорить суддя цей неправедний?
Рече ж Господь: Слухайте, що суддя неправедний каже!
7 А чи ж Бог в оборону не ві́зьме обра́них Своїх, що голосять до Нього день і ніч, хоч і ба́риться Він щодо них?
Бог же чи не помстив ся б за вибраних своїх, що голосять до Него день і ніч, хоч довго терпить про них?
8 Кажу вам, що Він їм незаба́ром подасть оборону! Та Син Лю́дський, як при́йде, чи Він на землі зна́йде віру?“
Глаголю вам, що помстить ся за них незабаром. Тільки ж Син чоловічий прийшовши, чи знайде віру на землї?
9 А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо́ мали інших, Він притчу оцю розповів.
Сказав же й до инших, що вповали на себе, що вони праведні, та гордували другими, приповість сю:
10 „Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, — один фарисе́й, а другий був ми́тник.
Два чоловіки ввійшли в церкву помолитись: один Фарисей, а другий митник.
11 Фарисей, ставши, так молився про себе: „Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: зди́рщики, неправедні, перелю́бні, або як цей ми́тник.
фарисей, ставши, так у собі молив ся: Боже, дякую Тобі, що я не такий, як инші люде, здирщики, неправедні, перелюбні, або як оцей митник.
12 Я по́щу два ра́зи на тиждень, даю десятину з усьо́го, що тільки надба́ю!“
Я пощу два рази на тиждень, і даю десятину з усього, що придбаю.
13 А ми́тник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: „Боже, будь милости́вий до мене грішного!“
А митник, оддалеки ставши, не хотів і очей до неба звести, а бив у груди себе, кажучи: Боже, милостивий будь менї грішному.
14 Говорю́ вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підно́ситься, — буде пони́жений, хто ж понижа́ється, — той піднесе́ться“.
Глаголю вам: пійшов сей до дому свого оправданий більш, нїж той; бо кожен, хто несеть ся вгору, принизить ся; хто ж принижуєть ся, пійде вгору.
15 До Нього ж прино́сили й немовлят, щоб до них доторкнувся, а учні, побачивши, їм докоряли.
Приносили ж йому й дїтей, щоб до них приторкнувсь; бачивши ж ученики, заказували їм.
16 А Ісус їх покликав та й каже: „Пустіте дітей, щоб до Мене прихо́дили, і не забороняйте їм, — бо таких Царство Боже.
Ісус же, покликавши їх, рече: Пустіть дїток приходити до мене й не боронїть їм; таких бо царство Боже.
17 Поправді кажу́ вам: Хто Божого Царства не при́йме, як дитя, той у нього не вві́йде!“
Істино глаголю вам: Хто не прийме царства Божого, як дитина, не ввійде в него.
18 І запитався Його один і́з нача́льникі́в, говорячи: „Учителю Добрий, що робити мені, щоб вспадкува́ти вічне життя?“ (aiōnios g166)
І питав Його один старшина, кажучи: Учителю благий, що робивши життв вічне насліджу. (aiōnios g166)
19 Ісус же йому відказав: „Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, — тільки Сам Бог!
Рече ж йому Ісус: Чого мене звеш благим? нїхто не благий, тільки один Бог.
20 Знаєш заповіді: „Не чини пере́любу, не вбивай, не кради́, не свідку́й неправдиво, шануй свого батька та матір“.
Заповіді знаєш: Не чини перелюбу, Не вбивай. Не кради. Не сьвідкуй криво, Поважай батька твого й матїр твою.
21 А він відказав: „Усе́ це я виконав від юна́цтва свого́!“
Він же каже: Се все хоронив я з малку мого.
22 Як почув це Ісус, то промовив до нього: Одно́го тобі ще бракує: Розпро́дай усе, що ти маєш, і вбогим роздай, — і матимеш скарб свій на небі. Вертайся тоді, та й іди вслід за Мною!“
Почувши ж се Ісус, рече йому: Ще одного тобі недостає: усе, що маєш, продай та й роздай убогим, і мати меш скарб на небі; та й приходь ійди слїдом за мною.
23 А він, коли почув це, то засумував, бо був ве́льми багатий.
Він же, почувши се, став вельми сумний, був бо дуже багатий.
24 Як побачив Ісус, що той засумував, то промовив: „Як тяжко багатим увійти в Царство Боже!
Побачивши ж його Ісус, що вельми сумний став, рече: Як тяжко багацтва маючи увійти в царство Боже!
25 Бо верблю́дові легше пройти через го́лчине ву́шко, ніж багатому в Боже Царство ввійти“.
Легше бо верблюдові кріз ушко голки пройти, нїж багатому в царство Боже ввійти.
26 Ті ж, що чули, спитали: „Хто́ ж тоді може спасти́ся?“
Казали ж ті, що чули: То хто ж може спастись?
27 А Він відповів: „Неможливе лю́дям — можливе для Бога!“
Він же рече: Неможливе у людей - можливе у Бога.
28 І промовив Петро: „От усе ми покинули, — та й пішли за Тобою слідо́м“.
Каже ж Петр: Ось ми покинули все, та й пійшли слїдом за Тобою.
29 А Ісус відказав їм: „Поправді кажу́ вам: Немає такого, щоб покинув свій дім, або дружи́ну, чи братів, чи батьків, чи дітей ради Божого Царства,
Він же рече їм: Істино, істино глаголю вам: Що нема нікого, хто покинув господу, або родителїв, або братів, або жінку, або дїти задля царства Божого,
31 І, взявши Дванадцятьо́х, промовив до них: „Оце в Єрусалим ми йдемо́, і все здійсни́ться, що́ писали Пророки про Лю́дського Сина.
Узявши ж дванайцятьох, рече до них: Оце йдемо в Єрусалим, і станеть ся все, що написано через, пророків, Синові чоловічому.
32 Бо Він ви́даний буде поганам, і буде осмі́яний, і покривджений, і опльо́ваний.
Буде бо виданий поганам, і насьміхатимуть ся з Него, й зневажати муть Його, й плювати муть на Него,
33 і, збичува́вши, уб'ють Його, — але третього дня Він воскресне!“
і бивши убють Його; а третього дня воскресне.
34 Та з цього нічо́го вони не збагну́ли, і ця річ перед ними закрита була́, і ска́заного вони не розуміли.
А вони нїчого того не зрозуміли; й було слово се закрите від них, і не розуміли глаголаного.
35 І сталось, як Він наближа́вся був до Єрихо́ну, один невидю́щий сидів при дорозі й просив.
Стало ся ж, як наближав ся до Єрихона, один слїпий сидів при дорозї просячи;
36 А коли він прочув, що проходить наро́д, то спитався: „Що́ це таке?“
чувши ж, що народ йде мимо, спитав, що б се було.
37 А йому відказали, що проходить Ісус Назаряни́н.
Сказали ж йому, що Ісус Назарянин іде мимо.
38 І став він кричати й казати: „Ісусе, Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“
І покликнув, кажучи: Ісусе, сину Давидів, помилуй мене.
39 А ті, що попе́реду йшли, сварились на нього, щоб він замо́вк, а він іще більше кричав: „Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“
А ті, що йшли попереду, сварили на него, щоб мовчав; він же ще більш кричав: Сину Давидів, помилуй мене.
40 І спинився Ісус, і привести його до Себе звелів. А коли той набли́зивсь до Нього, то Він запитався його:
Ставши ж Ісус, звелїв його привести до себе; як же наближив ся він, спитав його,
41 „Що́ ти хочеш, щоб зробив Я тобі?“А той відповів: „Господи, — нехай стану видю́щим!“
глаголючи: Що хочеш, щоб вробив тобі? Він же каже: Господи, щоб я прозрів.
42 Ісус же до нього сказав. „Стань видющий! Твоя віра спасла тебе!“
А Ісус рече йому: Прозри: віра твоя спасла тебе.
43 І зараз видю́щим той став, і пішов вслід за Ним, прославляючи Бога. А всі люди, бачивши це, віддали́ хвалу Богові.
І зараз прозрів, та й пійшов слїдом за Ним, прославляючи Бога; і ввесь народ, побачивши се, оддав хвалу Богові.
