Від Луки 18
1 І Він розповів їм і притчу про те, що треба молитися за́вжди, і не занепада́ти духом,
Dicebat autem et parabolam ad illos, quoniam oportet semper orare et non deficere,
2 говорячи: „У місті якомусь суддя був один, що Бога не боявся, і людей не соро́мився.
dicens: Judex quidam erat in quadam civitate, qui Deum non timebat, et hominem non reverebatur.
3 У тому ж місті вдова перебува́ла, що до нього ходила й казала: „Оборони мене від мого супроти́вника!“
Vidua autem quædam erat in civitate illa, et veniebat ad eum, dicens: Vindica me de adversario meo.
4 Але він довгий час не хотів. А зго́дом сказав сам до се́бе: „Хоч і Бога я не боюся, і людей не соро́млюся,
Et nolebat per multum tempus. Post hæc autem dixit intra se: Etsi Deum non timeo, nec hominem revereor:
5 але через те, що вдовиця оця докучає мені, то візьму́ в оборону її, щоб вона без кінця не ходила, і не докучала мені“.
tamen quia molesta est mihi hæc vidua, vindicabo illam, ne in novissimo veniens sugillet me.
6 І промовив Господь: „Чи чуєте, що́ говорить суддя цей неправедний?
Ait autem Dominus: Audite quid judex iniquitatis dicit:
7 А чи ж Бог в оборону не ві́зьме обра́них Своїх, що голосять до Нього день і ніч, хоч і ба́риться Він щодо них?
Deus autem non faciet vindictam electorum suorum clamantium ad se die ac nocte, et patientiam habebit in illis?
8 Кажу вам, що Він їм незаба́ром подасть оборону! Та Син Лю́дський, як при́йде, чи Він на землі зна́йде віру?“
Dico vobis quia cito faciet vindictam illorum. Verumtamen Filius hominis veniens, putas, inveniet fidem in terra?
9 А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо́ мали інших, Він притчу оцю розповів.
Dixit autem et ad quosdam qui in se confidebant tamquam justi, et aspernabantur ceteros, parabolam istam:
10 „Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, — один фарисе́й, а другий був ми́тник.
Duo homines ascenderunt in templum ut orarent: unus pharisæus et alter publicanus.
11 Фарисей, ставши, так молився про себе: „Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: зди́рщики, неправедні, перелю́бні, або як цей ми́тник.
Pharisæus stans, hæc apud se orabat: Deus, gratias ago tibi, quia non sum sicut ceteri hominum: raptores, injusti, adulteri, velut etiam hic publicanus:
12 Я по́щу два ра́зи на тиждень, даю десятину з усьо́го, що тільки надба́ю!“
jejuno bis in sabbato, decimas do omnium quæ possideo.
13 А ми́тник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: „Боже, будь милости́вий до мене грішного!“
Et publicanus a longe stans, nolebat nec oculos ad cælum levare: sed percutiebat pectus suum, dicens: Deus propitius esto mihi peccatori.
14 Говорю́ вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підно́ситься, — буде пони́жений, хто ж понижа́ється, — той піднесе́ться“.
Dico vobis, descendit hic justificatus in domum suam ab illo: quia omnis qui se exaltat, humiliabitur, et qui se humiliat, exaltabitur.
15 До Нього ж прино́сили й немовлят, щоб до них доторкнувся, а учні, побачивши, їм докоряли.
Afferebant autem ad illum et infantes, ut eos tangeret. Quod cum viderent discipuli, increpabant illos.
16 А Ісус їх покликав та й каже: „Пустіте дітей, щоб до Мене прихо́дили, і не забороняйте їм, — бо таких Царство Боже.
Jesus autem convocans illos, dixit: Sinite pueros venire ad me, et nolite vetare eos: talium est enim regnum Dei.
17 Поправді кажу́ вам: Хто Божого Царства не при́йме, як дитя, той у нього не вві́йде!“
Amen dico vobis, quicumque non acceperit regnum Dei sicut puer, non intrabit in illud.
18 І запитався Його один і́з нача́льникі́в, говорячи: „Учителю Добрий, що робити мені, щоб вспадкува́ти вічне життя?“ (aiōnios g166)
Et interrogavit eum quidam princeps, dicens: Magister bone, quid faciens vitam æternam possidebo? (aiōnios g166)
19 Ісус же йому відказав: „Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, — тільки Сам Бог!
Dixit autem ei Jesus: Quid me dicis bonum? nemo bonus nisi solus Deus.
20 Знаєш заповіді: „Не чини пере́любу, не вбивай, не кради́, не свідку́й неправдиво, шануй свого батька та матір“.
Mandata nosti: non occides; non mœchaberis; non furtum facies; non falsum testimonium dices; honora patrem tuum et matrem.
21 А він відказав: „Усе́ це я виконав від юна́цтва свого́!“
Qui ait: Hæc omnia custodivi a juventute mea.
22 Як почув це Ісус, то промовив до нього: Одно́го тобі ще бракує: Розпро́дай усе, що ти маєш, і вбогим роздай, — і матимеш скарб свій на небі. Вертайся тоді, та й іди вслід за Мною!“
Quo audito, Jesus ait ei: Adhuc unum tibi deest: omnia quæcumque habes vende, et da pauperibus, et habebis thesaurum in cælo: et veni, sequere me.
23 А він, коли почув це, то засумував, бо був ве́льми багатий.
His ille auditis, contristatus est: quia dives erat valde.
24 Як побачив Ісус, що той засумував, то промовив: „Як тяжко багатим увійти в Царство Боже!
Videns autem Jesus illum tristem factum, dixit: Quam difficile, qui pecunias habent, in regnum Dei intrabunt!
25 Бо верблю́дові легше пройти через го́лчине ву́шко, ніж багатому в Боже Царство ввійти“.
facilius est enim camelum per foramen acus transire quam divitem intrare in regnum Dei.
26 Ті ж, що чули, спитали: „Хто́ ж тоді може спасти́ся?“
Et dixerunt qui audiebant: Et quis potest salvus fieri?
27 А Він відповів: „Неможливе лю́дям — можливе для Бога!“
Ait illis: Quæ impossibilia sunt apud homines, possibilia sunt apud Deum.
28 І промовив Петро: „От усе ми покинули, — та й пішли за Тобою слідо́м“.
Ait autem Petrus: Ecce nos dimisimus omnia et secuti sumus te.
29 А Ісус відказав їм: „Поправді кажу́ вам: Немає такого, щоб покинув свій дім, або дружи́ну, чи братів, чи батьків, чи дітей ради Божого Царства,
Qui dixit eis: Amen dico vobis, nemo est qui reliquit domum, aut parentes, aut fratres, aut uxorem, aut filios propter regnum Dei,
31 І, взявши Дванадцятьо́х, промовив до них: „Оце в Єрусалим ми йдемо́, і все здійсни́ться, що́ писали Пророки про Лю́дського Сина.
Assumpsit autem Jesus duodecim, et ait illis: Ecce ascendimus Jerosolymam, et consummabuntur omnia quæ scripta sunt per prophetas de Filio hominis:
32 Бо Він ви́даний буде поганам, і буде осмі́яний, і покривджений, і опльо́ваний.
tradetur enim gentibus, et illudetur, et flagellabitur, et conspuetur:
33 і, збичува́вши, уб'ють Його, — але третього дня Він воскресне!“
et postquam flagellaverint, occident eum, et tertia die resurget.
34 Та з цього нічо́го вони не збагну́ли, і ця річ перед ними закрита була́, і ска́заного вони не розуміли.
Et ipsi nihil horum intellexerunt, et erat verbum istud absconditum ab eis, et non intelligebant quæ dicebantur.
35 І сталось, як Він наближа́вся був до Єрихо́ну, один невидю́щий сидів при дорозі й просив.
Factum est autem, cum appropinquaret Jericho, cæcus quidam sedebat secus viam, mendicans.
36 А коли він прочув, що проходить наро́д, то спитався: „Що́ це таке?“
Et cum audiret turbam prætereuntem, interrogabat quid hoc esset.
37 А йому відказали, що проходить Ісус Назаряни́н.
Dixerunt autem ei quod Jesus Nazarenus transiret.
38 І став він кричати й казати: „Ісусе, Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“
Et clamavit, dicens: Jesu, fili David, miserere mei.
39 А ті, що попе́реду йшли, сварились на нього, щоб він замо́вк, а він іще більше кричав: „Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“
Et qui præibant, increpabant eum ut taceret. Ipse vero multo magis clamabat: Fili David, miserere mei.
40 І спинився Ісус, і привести його до Себе звелів. А коли той набли́зивсь до Нього, то Він запитався його:
Stans autem Jesus jussit illum adduci ad se. Et cum appropinquasset, interrogavit illum,
41 „Що́ ти хочеш, щоб зробив Я тобі?“А той відповів: „Господи, — нехай стану видю́щим!“
dicens: Quid tibi vis faciam? At ille dixit: Domine, ut videam.
42 Ісус же до нього сказав. „Стань видющий! Твоя віра спасла тебе!“
Et Jesus dixit illi: Respice, fides tua te salvum fecit.
43 І зараз видю́щим той став, і пішов вслід за Ним, прославляючи Бога. А всі люди, бачивши це, віддали́ хвалу Богові.
Et confestim vidit, et sequebatur illum magnificans Deum. Et omnis plebs ut vidit, dedit laudem Deo.
