Від Луки 15
1 Наближа́лись до Нього всі ми́тники й грі́шники, щоб послу́хати Його.
А всичките бирници и грешници се приближаваха при Него да Го слушат.
2 Фарисеї ж та книжники нарікали й казали: „Приймає Він грішників та з ними їсть“.
А фарисеите и книжниците роптаеха, казвайки: Тоя приема грешниците и яде с тях.
3 А Він їм розповів оцю притчу, говорячи:
И Той им изговори тая притча, като каза:
4 „Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустині тих дев'ятидесяти́ й дев'яти́, та й не пі́де шукати загинулої, аж поки не зна́йде її?
Кой от вас, ако има сто овце, и му се изгуби една от тях, не оставя деветдесетте и девет в пустинята, и не отива след изгубената докле я намери?
5 А знайшовши, кладе на раме́на свої та радіє.
И като я намери, вдига я на рамената си радостен.
6 І, прийшовши додому, скликає він дру́зів і сусідів, та й каже до них: „Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою тую загу́блену“.
И като си дойде у дома, свиква приятелите си и съседите си и им казва: Радвайте се с мене, че си намерих изгубената овца.
7 Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одно́го грішника, що кається, аніж за дев'ятдесятьо́х і дев'ятьо́х праведників, що не потребу́ють покая́ння!...
Казвам ви, че също така ще има повече радост на небето за един грешник, който се кае, нежели за деветдесет и девет праведници, които нямат нужда от покаяние.
8 Або яка жінка, що має десять драхм, коли згубить драхму одну, не засвічує світла, і не мете хати, і не шукає уважно, аж поки не зна́йде?
Или коя жена, ако има десет драхми, и изгуби една драхма, не запаля светило, не помита къщата, и не търси грижливо докле я намери?
9 А знайшовши, кличе при́ятельок та сусідок та каже: „Радійте зо мною, бо знайшла я загу́блену дра́хму!“
И като я намери, свиква приятелките и съседките си и казва: Радвайте се с мене, защото намерих драхмата, която бях изгубила.
10 Так само, кажу вам, радість буває в Божих анголі́в за одного грішника, який кається“.
Също така, казвам ви, има радост пред Божите ангели за един грешник, който се кае.
11 І Він оповів: „У чоловіка одно́го було́ два сини.
Каза още: Някой си човек имаше двама сина.
12 І молодший із них сказав ба́тькові: „Дай мені, батьку, належну частину маєтку!“І той поділив поміж ними маєток.
И по-младият от тях рече на баща си: Тате, дай ми дела, който ми се пада от имота. И той им раздели имота.
13 А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого кра́ю, і розтратив маєток свій там, живучи́ марнотра́тно.
И не след много дни по-младият син си събра всичко и отиде в далечна страна, и там разпиля имота си с разпуснатия си живот.
14 А як він усе прожив, настав голод великий у тім кра́ї, — і він став бідува́ти.
И като иждиви всичко, настана голям глад в оная страна; и той изпадна в лишение.
15 І пішов він тоді і пристав до одно́го з мешка́нців тієї землі, а той вислав його на поля́ свої па́сти свине́й.
И отиде да се пристави на един от гражданите на оная страна, който го прати на полетата си да пасе свини.
16 I бажав він напо́внити шлунка свого хоч стручка́ми, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому́.
И желаеше да се насити с рошковите, от които ядяха свините; но никой не му даваше.
17 Тоді він спам'ята́вся й сказав: „Скільки в батька мого наймиті́в мають хліба аж на́дмір, а я отут з голоду гину!
А като дойде на себе си, рече: Колко наемници на баща ми имат излишьк от хляб, а пък аз умирам от глад!
18 Устану, і піду́ я до батька свого, та й скажу йому: „Прогрішився я, отче, против неба та су́проти тебе.
Ще стана да ида при баща си и ще му река: Тате, съгреших против небето и пред тебе;
19 Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одно́го з своїх наймитів“.
не съм вече достоен да се наричам твой син; направи ме като един от наемниците си.
20 І, вставши, пішов він до ба́тька свого́. А коли він далеко ще був, його ба́тько вгледів його, — і перепо́внився жа́лем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його!
И стана и дойде при баща си. А когато бе още далеч, видя го баща му, смили се, и като се завтече, хвърли се на врата му и го целуваше.
21 І озвався до нього той син: „Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм“.
Рече му синът: Тате, съгреших против небето и пред тебе; не съм достоен да се наричам твой син.
22 А батько рабам своїм каже: „Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягні́ть, і персня подайте на руку йому, а санда́лі на но́ги.
Но бащата рече на слугите си: Скоро изнесете най-хубавата премяна и облечете го, и турете пръстен на ръката му и обуща на нозете му;
23 Приведіть теля відгодо́ване та заколіть, — будемо їсти й радіти,
докарайте угоеното теле и го заколете и нека ядем и се веселим;
24 бо цей син мій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!“І почали веселитись вони.
защото този мой син бе мъртъв, и оживя, изгубен бе, и се намери. И почнаха да се веселят.
25 А син ста́рший його був на полі. І коли він ішов й наближа́вся до дому, почув музи́ки та танці.
А по-старият му син беше на нивата; и като си идеше и се приближи до къщата, чу песни и игри.
26 І покли́кав одно́го зо слуг, та й спитав: „Що це таке?“
И повика един от слугите и попита, що е това.
27 А той каже йому: „То вернувся твій брат, і твій ба́тько звелів заколоти теля відгодо́ване, — бож здоровим його він прийняв“.
А той му рече: Брат ти си дойде и баща ти закла угоеното теле, защото го прие здрав.
28 І розгнівався той, — і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його.
И той се разсърди и не искаше да влезе и баща му излезе и го молеше.
29 А той відповів і до батька сказав: „Ото, стільки ро́ків служу́ я тобі, і ніко́ли нака́зу твого не пору́шив, — ти ж ніко́ли мені й козеняти не дав, щоб із при́ятелями своїми поті́шився я.
А той в отговор рече на баща си: Ето, толкова години ти работя, и никога не съм престъпил някоя твоя заповед; но пак на мене нито яре не си дал някога да се повеселя с приятелите си;
30 Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудни́цями, — ти для нього звелів заколоти теля відгодо́ване“.
а щом си дойде този твой син, който изпояде имота ти с блудниците, за него си заклал угоеното теле.
31 І сказав він йому: „Ти за́вжди зо мною, дитино, і все моє — то твоє!
А той му каза: Синко ти си винаги с мене, и всичко мое твое е.
32 Веселитись та тішитись треба було́, бо цей брат твій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!“
Но прилично беше да се развеселим и да се зарадваме; защото този твой брат бе мъртъв, и оживя, и изгубен бе, и се намери.
