Від Луки 14

1 І сталось, що Він у суботу ввійшов був до дому одно́го з фарисейських старши́н, щоб хліба спожити, а вони назира́ли за Ним.

И бысть егда внити Ему в дом некоего князя фарисейска в субботу хлеб ясти, и тии бяху назирающе Его:

2 І ото перед Ним був один чоловік, слабий на водя́нку.

и се, человек некий, имый водный труд, бе пред Ним.

3 Ісус же озвався й сказав до зако́нників та фарисеїв: „Чи вздоровляти в суботу годи́ться чи ні?“

И отвещав Иисус рече к законником и фарисеом, глаголя: аще достоит в субботу целити?

4 Вони ж мовчали. А Він, доторкну́вшись, уздоровив його та відпустив.

Они же умолчаша. И приемь изцели его, и отпусти.

5 І сказав Він до них: „Коли осел або віл котро́гось із вас упаде́ до крини́ці, то хіба він не витягне зараз його дня суботнього?“

И отвещав к ним рече: котораго от вас осел или вол в студенец впадет, и не абие ли исторгнет его в день субботный?

6 І вони не могли відповісти на це.

И не возмогоша отвещати Ему к сим.

7 А як Він спостері́г, як вони собі перші місця вибирали, то сказав до запро́шених притчу:

Глаголаше же к званным притчу, обдержя, како председания избираху, глаголя к ним:

8 „Коли́ хто покличе тебе на весі́лля, не сідай на першому місці, щоб не трапився хто поважні́ший за тебе з покли́каних,

егда зван будеши ким на брак, не сяди на преднем месте: еда кто честнее тебе будет званных,

9 і щоб той, хто покликав тебе та його, не прийшов і тобі не сказав: „Поступи́ся цьому місцем!“І тоді ти із соромом станеш займати місце останнє.

и пришед иже тебе звавый и онаго, речет ти: даждь сему место: и тогда начнеши со студом последнее место держати.

10 Але як ти будеш запро́шений, то приходь, і сідай на останньому місці, щоб той, хто покликав тебе, підійшов і сказав тобі: „При́ятелю, — сідай вище!“Тоді буде честь тобі перед покли́каними з тобою.

Но егда зван будеши, шед сяди на последнем месте, да егда приидет звавый тя, речет ти: друже, посяди выше: тогда будет ти слава пред званными с тобою:

11 Хто́ бо підно́ситься — буде впоко́рений, а хто впокоря́ється — той піднесе́ться“.

яко всяк возносяйся смирится, и смиряяйся вознесется.

12 А тому́, хто Його був покликав, сказав Він: „Коли ти справляєш обід чи вече́рю, не клич дру́зів своїх, ні братів своїх, ані своїх ро́дичів, ні сусідів багатих, щоб так само й вони коли не запросили тебе, — і буде взає́мна ві́дплата тобі.

Глаголаше же и ко звавшему Его: егда сотвориши обед или вечерю, не зови другов твоих, ни братии твоея, ни сродник твоих, ни сосед богатых: еда когда и тии тя такожде воззовут, и будет ти воздаяние.

13 Але, як справляєш гости́ну, клич убогих, калік, кривих та сліпих,

Но егда твориши пир, зови нищыя, маломощныя, хромыя, слепыя:

14 і бу́деш блаженний, бо не мають вони чим віддати тобі, — віддасться ж тобі за воскресі́ння праведних!“

и блажен будеши, яко не имут ти что воздати: воздаст же ти ся в воскрешение праведных.

15 Як почув це один із отих, що сиділи з Ним при столі, то до Нього сказав: „Блаженний, хто хліб споживатиме в Божому Царстві!“

Слышав же некий от возлежащих с Ним сия, рече Ему: блажен, иже снесть обед в Царствии Божии.

16 Він же промовив до нього: „Один чоловік споряди́в був велику вече́рю, і запросив багатьох.

Он же рече ему: человек некий сотвори вечерю велию и зва многи:

17 І послав він свого раба ча́су вече́рі сказати запро́шеним: „Ідіть, бо вже все нагото́вано“.

и посла раба своего в год вечери рещи званным: грядите, яко уже готова суть вся.

18 І зараз усі почали́ відмовлятися. Перший сказав йому: „Поле купив я, і маю потребу піти та оглянути його. Прошу́ тебе, — вибач мені!“

И начаша вкупе отрицатися вси. Первый рече ему: село купих и имам нужду изыти и видети е: молютися, имей мя отречена.

19 А другий сказав: „Я купив собі п'ять пар волів, — і йду спро́бувати їх. Прошу́ тебе, — вибач мені!“

И другий рече: супруг волов купих пять и гряду искусити их: молю тя, имей мя отречена.

20 І знов інший сказав: „Одружився ось я, і через те я не мо́жу прибути“.

И другий рече: жену поях и сего ради не могу приити.

21 І вернувся той раб і па́нові своєму про все розпо́вів. Розгнівавсь госпо́дар тоді, та й сказав до свого раба: „Піди швидко на вулиці та на завулки міські́, і приведи́ сюди вбогих, і калік, і сліпих, і кривих“.

И пришед раб той поведа господину своему сия. Тогда разгневався дому владыка, рече рабу своему: изыди скоро на распутия и стогны града, и нищыя и бедныя и слепыя и хромыя введи семо.

22 І згодом раб повідо́мив: „Пане, сталося так, як звелів ти, та мі́сця є ще“.

И рече раб: господи, бысть якоже повелел еси, и еще место есть.

23 І сказав пан рабові: „Піди на дороги й на за́городи, та й си́луй прийти, щоб напо́внився дім мій.

И рече господин к рабу: изыди на пути и халуги, и убеди внити, да наполнится дом мой:

24 Кажу́ бо я вам, що жоден із запрошених му́жів тих не покушту́є моєї вечері. Бо багато покли́каних, та ви́браних мало!“

глаголю бо вам, яко ни един мужей тех званных вкусит моея вечери: мнози бо суть звани, мало же избранных.

25 Ішло ж з Ним багато людей. І, звернувшись, сказав Він до них:

Идяху же с Ним народи мнози: и обращься рече к ним:

26 „Коли хто прихо́дить до Мене, і не знена́видить свого батька та матері, і дружи́ни й дітей, і братів і сесте́р, а до того й своє́ї душі́, — той не може буть учнем Моїм!

аще кто грядет ко Мне, и не возненавидит отца своего и матерь, и жену и чад, и братию и сестр, еще же и душу свою, не может Мой быти ученик:

27 І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, — той не може бути учнем Моїм!

и иже не носит креста своего и вслед Мене грядет, не может Мой быти ученик.

28 Хто бо з вас, коли башту поставити хоче, перше не сяде й вида́тків не ви́рахує, — чи має потрібне на ви́конання,

Кто бо от вас, хотяй столп создати, не прежде ли сед разчтет имение, аще имать, еже есть на совершение?

29 щоб, коли покладе він основу, але докінчи́ти не зможе, усі, хто побачить, не стали б сміятися з нього,

Да не, когда положит основание и не возможет совершити, вси видящии начнут ругатися ему,

30 говорячи: „Чоловік цей почав будувати, але докінчи́ти не міг“.

глаголюще, яко сей человек начат здати и не може совершити?

31 Або який цар, ідучи́ на війну супроти царя іншого, перше не сяде порадитися, чи спромо́жен він із десятьма́ тисячами стріти того, хто йде з двадцятьма́ тисячами проти нього?

Или кий царь идый ко иному царю снитися с ним на брань, не сед ли прежде совещавает, аще силен есть срести с десятию тысящ грядущаго со двемадесятма тысящама нань?

32 Коли ж ні, то, як той ще дале́ко, шле посольство до нього та й просить про мир.

Аще ли же ни, еще далече ему сущу, моление послав молится о смирении.

33 Так ото й кожен із вас, який не зречеться усьо́го, що має, не може бути учнем Моїм.

Тако убо всяк от вас, иже не отречется всего своего имения, не может быти Мой ученик.

34 Сіль — добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, чим приправити її?

Добро есть соль: аще же соль обуяет, чим осолится?

35 Ні на землю, ні на гній не потрібна вона, — її геть викидають. Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слу́хає!“

Ни в землю, ни в гной потребна есть: вон изсыплют ю. Имеяй ушы слышати, да слышит.