Від Луки 10
1 Після того призна́чив Господь і інших Сімдеся́т, і послав їх по двох перед Себе до кожного міста та місця, куди Сам мав іти.
Тунчи Рай Исусо вытидэня эфтадэша аврэн сиклярнэн тай бичалда лэн пав дуй англал Пэстар дэ всавэрэн форонэн и тханэн, тев Еджино камля тэ авэ.
2 І промовив до них: „Хоч жни́во велике, та робі́тників мало; тож благайте Господаря жни́ва, щоб робі́тників вислав на жни́во Своє.
И пхэнда лэнди: — Ваздэняпэ бут мандро пэ мален, а бутярнэн набут. Важ кода мангэн Хулае малякэрэ, соб Вов тэ бичалэл бутярнэн, тэ злэн див малендар.
3 Ідіть! Оце посилаю Я вас, як ягнят між вовки́.
Джянтэ! Мэ бичалав тумэн, сар бакрэн машкар рувэн.
4 Не носіть ні кали́тки, ні торби, ні санда́ль, і не вітайте в дорозі ніко́го.
На лэн пэґа ни тышыла, ни траста, ни пундрангэ. И пав дромэ на наисарэнпэ манушэнца.
5 Як до дому ж якого ви вві́йдете, то найперше кажіть: „Мир дому цьому́!“
Дэ саво цэр заджяна, майанглал пхэнэн: «Пачя кадэлэ цэрэсти!»
6 І коли син миру там буде, то спочи́не на ньому ваш мир, коли ж ні — до вас ве́рнеться.
Кала котэ джювэл мануш, саво камэл пачя, кадыя пачя ачела пэ лэстэ. А кала нат, тумари пачя рисявэла тумэндэ павпалэ.
7 Зоставайтеся ж у домі тім самім, споживайте та пийте, що є в них, — бо вартий робі́тник своєї заплати. Не ходіть з дому в дім.
Аченпэ дэ кодэлэ цэрэ, хантэ тай пэнтэ кода, со тумэнди дэна. Бутярно мануш ачел кода, соб лэсти тэ потинэн важ лэхкири бути. На пэрэджян цэрэстар дэ цэр.
8 А як при́йдете в місто яке, і вас при́ймуть, — споживайте, що вам подадуть.
Кала авэна дэ форо и прылэна тумэн котэ, хантэ вса, со тумэнди дэна.
9 Уздоро́влюйте хворих, що в нім, промовляйте до них: „Набли́зилося Царство Боже до вас!“
Састярэн лэнгэрэн насвалэн и пхэнэн лэнди: «Надур тумэндар Дэвлэхкоро Тхагаримо».
10 А як при́йдете в місто яке, і вас не приймуть, то вийдіть на вулиці його та й кажіть:
Кала авэна дэ форо тай на прылэна тумэн котэ, тунчи джян пэ гаса и пхэнэн:
11 „Ми обтру́шуємо вам навіть порох, що прилип до нас із вашого міста. Та знайте оце, що набли́зилося Ца́рство Боже!“
«И прахо, саво прыачиля амарэ пурэндэ дэ тумаро форо, амэ обмарах. Нэ джянэн, со надур тумэндар Дэвлэхкоро Тхагаримо».
12 Кажу вам: того дня легше буде содо́млянам, аніж місту тому́!“
Пхэнав тумэнди, дэ кодэва диво форости Содомо авэла локхэдэр, сар кадэлэ форости.
13 „Горе тобі, Хоразі́не, горе тобі, Віфсаїдо! Бо коли б то у Тирі й Сидоні були відбули́ся ті чу́да, що сталися в вас, то давно б вони покаялися в волосяни́ці та в попелі!
Бида тути, форо Хоразино! Бида тути, форо Вифсаида! Тэ дыкхэн форуря Тиро тай Сидоно дывуря, савэ сле тумэндэ, вонэ б думут обрисявэнаспэ пэхкэрэ бэзимастар, урявэнаспэ дэ їда гонэндар и бэшэнас дэ прахо.
14 Але на суді відрадніш буде Тиру й Сидону, як вам.
Нэ Тирости и Сидоности пэ сындо авэла локхэдэр, сар тумэнди.
И ту, форо Капернаумо, гинисарэх тэ ваздэпэ упрэ? Ту дэ адо тэлэдэґа. (Hadēs g86)
16 Хто слухає вас — Мене слухає, хто ж погорджує вами — погорджує Мною, хто ж погорджує Мною — погорджує Тим, Хто послав Мене“.
Кодэва, ко шунэла тумэн, кодэва Ман шунэла, и ко отпхэнэлпэ тумэндар, отпхэнэлапэ Мандар. А ко отпхэнэлапэ Мандар, отпхэнэлапэ и Кодэлэстар, Ко Ман бичалда.
17 А ті Сімдеся́т повернулися з радістю, кажучи: „Господи, — навіть де́мони ко́ряться нам у Ім'я́ Твоє!“
Эфтадэша сиклярнэн рисиле баря лошаґа тай пхэндэ: — Рае! И бэнга кандэн амэн важ Тиро Лав!
18 Він же промовив до них: „Я бачив того сатану, що з неба спадав, немов блискавка.
Исусо пхэнда лэнди: — Мэ дыкхлём, сар сатана тэлэдэня упралимастар кади, сар тэлэдэл молния.
19 Ось Я вла́ду вам дав наступати на змій та скорпіо́нів, і на всю силу ворожу, — і ніщо вам не зашко́дить.
Акэ, дав тумэнди зор тэ тасавэ пурэнца сапэн и скорпионэн, и тэ чувэ пэ пхув врыжымашэн, и нисави бибахт вонэ тумэнди на терэна.
20 Та не тіштеся тим, що вам ко́ряться духи, але тіштесь, що ваші ймення записані в небі!“
Кици лошавэн на колэсти, со фануря кандэн тумэн, а колэсти, со тумарэ лава зачиндэ пэ упралима.
21 Того ча́су Ісус звеселився був Духом Святим і промовив: „Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив. Так, Отче, бо Тобі так було до вподоби!
Тунчи Исусо лошыля дэ Свэнто Фано тай пхэнда: — Наисарав Тут, Дадэ, Тхагари пэ пхуя и пэ упралима, со Ту оттердан цыкнэнди гаравдо їрвалэндар и годявэрэндар. Кади, Дадэ! Кацави сля Тири лачи воля!
22 Передав Мені все Мій Отець. І не знає ніхто, хто є Син, — тільки Отець, і хто Отець — тільки Син, та кому Син захоче відкрити“.
Вса дэно Манди Мурэ Дадэстар. Нико на джянэл Чявэ, кици Дад, и нико на джянэл Дадэ, кици Чяво и кодэла, касти Чяво камэл тэ сикавэ Дадэ.
23 І, звернувшись до учнів, наодинці їм сказав: „Блаженні ті очі, що бачать, що́ бачите ви!
Тунчи обрисиля сиклярнэндэ тай пхэнда лэнди: — Бахталэ якха, савэ дыкхэна кода, со тумэ дыкхэн екхатар!
24 Кажу ж вам, що багато пророків і царів бажали побачити, що бачите ви — та й не бачили, і почути, що́ чуєте ви — і не чули!“
Пхэнав тумэнди, со бут ко англунарендар тай тхагарендар камле тэ дыкхэ кода, со тумэ акана дыкхэн, нэ на дыкхле. Камле тэ шунэ кода, со тумэ акана шунэн, нэ на шундэ.
25 І підвівсь ось зако́нник один, і сказав, Його випробо́вуючи: „Учителю, що́ робити мені, щоб вічне життя осягну́ти?“ (aiōnios g166)
Тунчи екх сиклимарендар пав Упхэнима вщиля, соб тэ зумавэ Исусо, тай пхучля: — Сиклимари! Со манди тэ терэ, соб тэ авэл мандэ вечно джювимо? (aiōnios g166)
26 Він же йому відказав: „Що́ в Зако́ні написано, як ти читаєш?“
Исусо пхэнда лэсти: — Сар чиндо дэ Упхэнима? Сар ту полэх?
27 А той відповів і сказав: „Люби Господа Бога свого́ всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом“, і свого ближнього, як само́го себе“.
Кодэва пхэнда: — Кам тирэ Рае Дэвлэ всавэрэ тирэ їлэґа и всавэрэ тирэ водеґа, всавиря тиря зораґа и всавиря годяґа. И кам тирэ пашунэ, сар еджино пэ камэх.
28 Він же йому́ відказав: „Правильно ти відповів. Роби це, — і будеш жити“.
Исусо дэдуманя: — Чячимо ту пхэндан. Тер кади и авэґа тэ джювэ.
29 А той бажав сам себе ви́правдати, та й сказав до Ісуса: „А хто то мій ближній?“
Нэ кодэва камля тэ допхэнэ пэхкоро и пхучля Исусостар: — А ко исин муро пашуно?
30 А Ісус відповів і промовив: „Один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихо́ну, і попався розбійникам, що обдерли його, і завдали́ йому рани, та й утекли́, покинувши ле́две живого його́.
Исусо пхэнда: — Екх мануш джиля Ерусалимостар дэ Ерихоно. Тай хутилдэ лэ прахаря, злиле лэстар їда, домардэ лэ и джиле, а вов ачиляпэ тэ пашлё епашмуло.
31 Прохо́див випа́дком тією дорогою священик один, побачив його, — і проминув.
Выджиля кади, со трэбуни сля тэ джя кодэлэ дромэґа рашаести. Вов удыкхля кадэлэ манушэ, пэрэджиля пэ авэр риг и проджиля мамуй.
32 Так само й Левит надійшов на те місце, поглянув, — і теж проминув.
Джялас котэ и левито, удыкхля манушэ, пэрэджиля пэ авэр риг и проджиля мамуй.
33 Прохо́див же там якийсь самаряни́н, та й натра́пив на нього, і, побачивши, змилосе́рдився.
Екх самарянино ладэлас кодэлэ дромэґа, удыкхля манушэ, и ачиля лэсти дор лэ.
34 І він підійшов, і обв'язав йому рани, наливши оливи й вина. Потому його посадив на худо́бину власну, і приставив його до гостиниці, та й клопота́вся про нього.
Вов поджиля манушэстэ, упрал чута мол, помакхля дукхавдэ тхана зэтоґа тай пэрэпхангля лэн. Тунчи тховда лэ пэ пэхкэрэ мугаре, анда дэ гостиница тай прыдыкхэлас пала лэ.
35 А другого дня, від'їжджавши, вийняв він два динарії, та й дав їх госпо́дареві й проказав: „Заопікуйся ним, а як більше що витратиш, — заплачу́ тобі, як верну́ся“.
Пэ авэр диво, кала трэбуни лэсти сля тэ уладэ, вов дэня хулаести дуй динарии тай пхэнда: «Прыдыкх пала кадэлэ манушэ, а кала джяна будэр ловэ, мэ дава тути инте, кала рисявава павпалэ».
36 Котри́й же з цих трьох — на думку твою — був ближній тому, хто попався розбійникам?“
Ко тринэндар сля пашуно манушэсти, савэ домардэ прахаря, сар ту гинисарэх?
37 А він відказав: „Той, хто вчинив йому ми́лість“. Ісус же сказав йому: „Іди, — і роби так і ти!“
Сиклимари пав Упхэнима пхэнда: — Кодэва, ко терда манушэсти лачимо. Тунчи Исусо пхэнда лэсти: — Джя и ту тер кади!
38 І сталось, коли вони йшли, Він прийшов до одно́го села. Одна ж жінка, Марта їй на ім'я́, прийняла Його в дім свій.
Кала вонэ джянас дурэдэр, Исусо заджиля дэ екх гав. Котэ манушни, савя акхарэнас Марфа, прылиля Лэ дэ пэхкоро цэр.
39 Була ж в неї сестра, що звалась Марія; вона сіла в ногах у Ісуса, та й слухала сло́ва Його.
Латэ сля пхэнь Мария. Вой бэшля паша пурэн Раестэ тай шунда Лэхкэрэ лава.
40 А Марта великою по́слугою клопота́лась, а спинившись, сказала: „Господи, чи байду́же Тобі, що на мене саму́ полишила служити сестра моя? Скажи ж їй, щоб мені помогла“.
Марфа ж змардапэ пурэндар, соб тэ тховэ баро скаминд. Тунчи поджиля Исусостэ и пхэнда: — Рае! Чи ту на дыкхэх, со мури пхэнь всавири бути ачявда пэ ман? Пхэн лати, мэк терэл манца.
41 Госпо́дь же промовив у відповідь їй: „Марто, Марто, — турбуєшся й жу́ришся ти про багато чого́,
Рай Исусо пхэнда: — Марфа! Марфа! Бут пала со ту думисарэх, и бут пала со тутэ дукхал шэро.
42 а потрібне одне. Марія ж обрала найкращу ча́стку, яка не відбереться від неї“.
Нэ кици екх трэбуни. Мария ж вытидэня кода, со фэдэр, и када латар на залэлапэ.
