Плач Єремії 4

1 Як поте́мніло золото, як відмінилося щире те золото добре, як на ро́зі всіх вулиць камі́ння святе порозки́дане!

Eh quoi! L’or a perdu son éclat! L’or pur est altéré! Les pierres du sanctuaire sont dispersées Aux coins de toutes les rues!

2 Кошто́вні сіонські сини, щирим золотом важені, як тепер ось за гли́няний по́суд полі́чені, за чин рук ганча́рських!

Les nobles fils de Sion, Estimés à l’égal de l’or pur, Sont regardés, hélas! Comme des vases de terre, Ouvrage des mains du potier!

3 На́віть шакали витя́гують пе́рса, годують своїх молодя́т, а до́ня народу мого жорсто́ка, мов струсі в пустині:

Les chacals mêmes présentent la mamelle, Et allaitent leurs petits; Mais la fille de mon peuple est devenue cruelle Comme les autruches du désert.

4 язик сосунця́ до його піднебі́ння від спра́ги прилип. Хліба жадають собі немовля́та, — й немає ніко́го, хто б їм відломи́в.

La langue du nourrisson s’attache à son palais, Desséchée par la soif; Les enfants demandent du pain, Et personne ne leur en donne.

5 Ті, що їли присма́ки, — на вулицях з голоду мліють; ті, що ви́плекані на пурпу́рі, — тепер смітники́ обійма́ють.

Ceux qui se nourrissaient de mets délicats Périssent dans les rues; Ceux qui étaient élevés dans la pourpre Embrassent les fumiers.

6 І більшою стала вина доньки люду мого́ за про́гріх Содо́му, що був переве́рнений вмить, — і не торка́лися руки до нього.

Le châtiment de la fille de mon peuple est plus grand Que celui de Sodome, Détruite en un instant, Sans que personne ait porté la main sur elle.

7 Її можновла́дці чистіші від снігу були́, біліші від молока, їхнє тіло червоне, мов пе́рли, їхній вигляд — сапфі́р, —

Ses princes étaient plus éclatants que la neige, Plus blancs que le lait; Ils avaient le teint plus vermeil que le corail; Leur figure était comme le saphir.

8 а тепер їхній вигляд чорніший за са́жу, не розпізнаю́ть їх на вулицях, їхня шкіра стягнулась на їхній кості́, зробилась сухою, як дерево.

Leur aspect est plus sombre que le noir; On ne les reconnaît pas dans les rues; Ils ont la peau collée sur les os, Sèche comme du bois.

9 Забитим мечем стало ліпше, ніж повби́ваним голодом, що гинуть проко́лені, за браком плоді́в польови́х.

Ceux qui périssent par l’épée sont plus heureux Que ceux qui périssent par la faim, Qui tombent exténués, Privés du fruit des champs.

10 Руки жінок милосе́рдних варили своїх діточо́к, які стали пожи́вою їм під час руйнува́ння дочки́ мого лю́ду.

Les femmes, malgré leur tendresse, Font cuire leurs enfants; Ils leur servent de nourriture, Au milieu du désastre de la fille de mon peuple.

11 Закінчи́в Господь лю́тість Свою, вилив жар Свого гніву, — і запали́в на Сіоні огонь, і поже́р він осно́ви його́!

L’Éternel a épuisé sa fureur, Il a répandu son ardente colère; Il a allumé dans Sion un feu Qui en dévore les fondements.

12 Не вірили зе́мні царі та всі ме́шканці ці́лого світу, що вві́йде противник та ворог до брам Єрусалиму.

Les rois de la terre n’auraient pas cru, Aucun des habitants du monde n’aurait cru Que l’adversaire, que l’ennemi entrerait Dans les portes de Jérusalem.

13 Усе ста́лося це за провини пророків його́, за неправду свяще́нства його, що кров праведників серед нього лили́.

Voilà le fruit des péchés de ses prophètes, Des iniquités de ses sacrificateurs, Qui ont répandu dans son sein Le sang des justes!

14 По вулицях бродять, немов ті сліпці́, поплямо́вані кров'ю, так що люди не можуть діткну́тись до о́дягу їхнього.

Ils erraient en aveugles dans les rues, Souillés de sang; On ne pouvait Toucher leurs vêtements.

15 „Уступі́ться, нечисті!“кричали до них, „уступі́ться, збо́чуйте, не дото́ркуйтеся!“І повтікали вони й мандрува́ли, і казали між лю́дьми: „Ме́шкати в нас більш не бу́дуть!“

Éloignez-vous, impurs! Leur criait-on, Éloignez-vous, éloignez-vous, ne nous touchez pas! Ils sont en fuite, ils errent çà et là; On dit parmi les nations: Ils n’auront plus leur demeure!

16 Господнє лице розпоро́шило їх, не ди́виться більше на них, — бо вони не зверта́ли уваги на обли́ччя священиків, до стари́х вони ласки не мали.

L’Éternel les a dispersés dans sa colère, Il ne tourne plus les regards vers eux; On n’a eu ni respect pour les sacrificateurs, Ni pitié pour les vieillards.

17 Уже прогляділи ми очі свої, даре́мно чека́вши на поміч собі, — на варті своїй ми чекали наро́ду, який нас не спас.

Nos yeux se consumaient encore, Et nous attendions vainement du secours; Nos regards se portaient avec espérance Vers une nation qui ne nous a pas délivrés.

18 Чатують вони наші кро́ки, щоб ходи́ти не могли ми по пло́щах своїх. Кінець наш набли́зився, спо́внилися наші дні, бо прийшов нам кінець.

On épiait nos pas, Pour nous empêcher d’aller sur nos places; Notre fin s’approchait, nos jours étaient accomplis… Notre fin est arrivée!

19 Гноби́телі наші скоріші були за орлів піднебе́сних, — вони уганя́лись за нами по го́рах, на нас чатува́ли в пустині.

Nos persécuteurs étaient plus légers Que les aigles du ciel; Ils nous ont poursuivis sur les montagnes, Ils nous ont dressé des embûches dans le désert.

20 Попав в ями живу́щий наш Дух, Господній пома́занець, що ми говорили про ньо́го: „Ми бу́демо жити в тіні́ його серед наро́дів“.

Celui qui nous faisait respirer, l’oint de l’Éternel, A été pris dans leurs fosses, Lui de qui nous disions: Nous vivrons sous son ombre parmi les nations.

21 Веселися та тішся, о до́чко Едому, що сидиш в краю Уц, — також над тобою пере́йде злий ке́ліх, уп'єшся й ого́лишся й ти!

Réjouis-toi, tressaille d’allégresse, fille d’Édom, Habitante du pays d’Uts! Vers toi aussi passera la coupe; Tu t’enivreras, et tu seras mise à nu.

22 Скінчи́лася кара твоя, до́чко Сіону, — не буде Він більше тебе виганяти, — та твоє беззако́ння скарає Він, до́чко Едому, відкриє провини твої!

Fille de Sion, ton iniquité est expiée; Il ne t’enverra plus en captivité. Fille d’Édom, il châtiera ton iniquité, Il mettra tes péchés à découvert.