Від Івана 13
1 Перед святом же Пасхи Ісус, знавши, що настала годи́на Йому́ перейти до Отця з цього світу, полюбивши Своїх, що на світі були́, до кінця полюбив їх.
Перед сьвятом же пасхи, знаючи Ісус, що прийшла Його година, щоб зійти з сьвіту сього до Отця, - любивши своїх, що були в сьвітї, до кінця любив їх.
2 Під час же вече́рі, як диявол уже був укинув у серце синові Си́мона — Юді Іскаріотському, щоб він видав Його́,
І по вечері, як диявол уже вкинув у серце Юди Симонового Іскариоцького, щоб Його зрадив,
3 то Ісус, знавши те, що Отець віддав все Йому в руки, і що від Бога прийшов Він, і до Бога відходить,
знаючи Ісус, що все дав Йому Отець у руки, й що від Бога вийшов, і до Бога йде,
4 устає від вечері, і здіймає одежу, бере рушника́ й підпері́зується.
устає зза вечері і скидає одежу; і, взявши рушник, підперезавсь.
5 Пото́му налив Він води до вмива́льниці, та й зачав обмивати ноги учням, і витирати рушнико́м, що ним був підпере́заний.
Після того налив води в умивальницю, та й почав обмивати ноги ученикам та обтирати рушником, котрим був підперезаний.
6 І підходить до Си́мона Петра, а той каже Йому: „Ти, Господи, ми́тимеш но́ги мені?“
Приводить же до Симона Петра, й каже Йому той: Господи, Ти обмиваєш ноги мої?
7 Ісус відказав і промовив йому: „Що́ Я роблю́, ти не знаєш тепер, але опісля́ зрозумієш“.
Відказав Ісус, і рече Йому: Що я роблю, ти не знаєш тепер, зрозумієш же опісля.
8 Говорить до Нього Петро: „Ти повік мені ніг не обмиєш!“Ісус відповів йому: „Коли́ Я не вмию тебе, — ти не матимеш частки зо Мною“. (aiōn g165)
Каже Йому Петр: Не мити меш ніг моїх до віку. Відказав йому Ісус: Як не обмию тебе, не мати меш части зо мною. (aiōn g165)
9 До Нього проказує Си́мон Петро: „Господи, — не самі мої но́ги, а й руки та го́лову!“
Каже Йому Симон Петр: Господи, не тільки ноги мої, та й руки й голову.
10 Ісус каже йому: „Хто обмитий, тільки но́ги обмити потребу́є, бо він чистий увесь. І ви чисті, — та не всі“.
Рече йому Ісус: Обмитому не треба, як тільки ноги мити, а чистий увесь. І ви чисті, та не всї.
11 Бо Він знав Свого зра́дника, тому то сказав: „Ви чисті не всі“.
Знав бо зрадника свого; тим і сказав: Не всї ви чисті.
12 Коли ж пообмива́в їхні но́ги, і одежу Свою Він надів, засів зно́ву за стіл і промовив до них: „Чи знаєте ви, що́ Я зробив вам?
Як же пообмивав ноги їх і взяв одежу свою, сївши знов, рече їм: Чи знаєте, що зробив я вам?
13 Ви Мене називаєте: Учитель і Госпо́дь, — і добре ви кажете, бо Я є.
Ви звете мене Учителем і Господем, і добре кажете, се бо я.
14 А коли обмив ноги вам Я, Госпо́дь і Вчитель, то повинні й ви один о́дному ноги вмивати.
Коли ж я помив вам ноги, Господь і Учитель, то й ви повинні один одному обмивати ноги.
15 Бо то Я вам при́клада дав, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив.
Приклад бо дав вам, і як я зробив вам, і ви робіть.
16 Поправді, поправді кажу́ вам: Раб не більший за пана свого́, послане́ць же не більший від того, хто вислав його.
Істино, істино глаголю вам: Не єсть слуга більший пана свого, анї посланець більший пославшого його.
17 Коли знаєте це, то блаженні ви, якщо таке чините!
Коли се знаєте, то блаженні ви, воли робити мете се.
18 Не про всіх вас кажу́. Знаю Я, кого вибрав, але щоб збуло́ся Писа́ння: „Хто хліб споживає зо Мною, підняв той на Мене п'яту́ свою!“
Не про всіх вас глаголю: я знаю кого вибрав; та щоб писаннє справдилось: Хто їсть зо мною хлїб, підняв на мене пяту свою.
19 Уже тепер вам кажу́, перше ніж те настане, щоб як станеться, ви ввірували, що то Я.
Від нинї глаголю вам, перше нїж стало ся, щоб, як станеть ся, увірували, що се я,
20 Поправді, поправді кажу́ вам: Хто приймає Мого посланця́, той приймає Мене; хто ж приймає Мене, той приймає Того, Хто послав Мене!“
Істино, істино глаголю вам: Хто приймає, коли я кого пішлю, мене приймає; а хто мене приймає, приймає Пославшого мене.
21 Промовивши це, затривожився духом Ісус, і осві́дчив, говорячи: „Поправді, поправді кажу́ вам, що один із вас видасть Мене!“
Се промовивши Ісус, зворушив ся духом, і сьвідкував і рече: Істино, істино глаголю вам, що один із вас ізрадить мене.
22 І озиралися учні один на одно́го, непевними бувши, про кого Він каже.
Ззирались тодї між собою ученики, сумніваючись, про кого Він говорить.
23 При столі, при Ісусовім лоні, був один з Його учнів, якого любив Ісус.
Був же за столом один із учеників Його на лонї Ісусовім, котрого любив Ісус.
24 От цьому кивну́в Си́мон Петро та й шепну́в: „Запитай, — хто б то був, що про нього Він каже?“
Сьому кивнув Симон Петр, щоб спитав, хто б се був, про кого говорить.
25 І, пригорну́вшись до ло́ня Ісусового, той говорить до Нього: „Хто́ це, Господи?“
Пригорнувшись той до грудей Ісусових, каже Йому: Господи, хто се?
26 Ісус же відказує: „Це той, кому, умочивши, подам Я куска́“. І, вмочивши куска́, подав синові Си́мона, — Юді Іскаріо́тському!
Відказав Ісус: Той, кому я, умочивши кусок, подам. І, вмочивши кусок, дав Юдї Симонову Іскариоцькому.
27 За тим же куско́м тоді в нього ввійшов сатана́. А Ісус йому каже: „Що́ ти робиш — роби швидше“.
А за куском увійшов тодї в него сатана. Рече ж йому Ісус: Що робиш, роби швидко.
28 Але жоден із тих, хто був при столі, того не зрозумів, до чо́го сказав Він йому.
Сього не зрозумів ніхто, що сидїли за столом, проти чого сказав йому.
29 А тому́, що тримав Юда скриньку на гроші, то деякі ду́мали, ніби каже до нього Ісус: „Купи, що потрібно на свято для нас“, або щоб убогим подав що.
Деякі бо думали, - яко ж бо скриньку мав Юда, - що каже йому Ісус: купи, що треба нам про сьвято; або, щоб що дав убогим.
30 А той, узявши кусок хліба, зараз вийшов. Була ж ніч.
Узявши ж він кусок, зараз вийшов; була ж ніч.
31 Тоді, як він вийшов, промовляє Ісус: „Тепер ось просла́вивсь Син Лю́дський, і в Ньому просла́вився Бог.
Як же вийшов, рече Ісус: Тепер прославив ся Син чоловічий, й Бог прославив ся в Йому.
32 Коли в Ньому прославився Бог, то і Його Бог просла́вить у Собі, і зараз прославить Його!
Коли Бог прославив ся в Йому, то Бог прославить і Його в собі, і скоро прославить Його.
33 Мої дітоньки, не довго вже бути Мені з вами! Ви шукати Мене будете, але́ — як сказав Я юдеям: „Куди Я йду, туди ви прибути не можете“, — те й вам говорю́ Я тепер.
Дїтки! ще короткий час я з вами. Шукати мете мене, і яко ж казав я Жидам: Що, куди йду я, ви не можете йти, і вам глаголю тепер.
34 Нову́ заповідь Я вам даю: Любіть один о́дного! Як Я вас полюбив, так любіть один о́дного й ви!
Заповідь нову даю вам: щоб любили один одного. Як я любив вас, щоб і ви любили один одного.
35 По то́му пізнають усі, що ви учні Мої, як бу́дете мати любов між собою“.
По сьому знати муть усї, що ви мої ученики, коли любов мати мете один до одного.
36 А Симон Петро Йому каже: „Куди, Господи, ідеш Ти?“Ісус відповів: „Куди Я йду, туди ти́ тепер іти за Мною не можеш, але по́тім ти підеш за Мною“.
Рече Йому Симон Петр: Господи, куди йдеш? Відказав йому Ісус: Куди йду, не можеш тепер за мною йти; опісля ж пійдещ за мною.
37 Говорить до Нього Петро: „Чому, Господи, іти за Тобою тепер я не мо́жу? За Те́бе я душу свою́ покладу́!“
Каже Йому Петр: Господи, чому не можу за Тобою йти тепер? Душу мою за Тебе положу.
38 Ісус відповідає: За Ме́не покладе́ш ти душу свою́? Поправді, поправді кажу́ Я тобі: Півень не заспіває, як ти тричі зречешся Мене́.
Відказав йому Ісус: Душу твою за мене положиш? Істино, істино глаголю тобі: не запіє півень, доки мене відречеш ся тричі.
